Читати книгу - "Зоряний лицар"

216
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 116
Перейти на сторінку:
його прожити, — твердо сказав Гліб.

— Шкода, що ти обрав такий шлях. Я не стану відмовляти тебе, — безпристрасним голосом сказав Зоряний лицар і знову вдягнув шолом.

Забороло сховало його обличчя. Вершник взявся за повід, кінь беззвучно переступив копитами, і плюмаж колихнувся в такт його рухам. Лицар продовжував:

— Не в моїх правилах втручатися у справи смертних, але ти нагадав мені про юність. Є люди особливі від народження. Ти один із них. Можливо, тобі призначено виконати на землі те, чого не вдалося мені. Я хочу, щоб тобі пощастило, тому наостанок дам пораду. Ти можеш стати великим правителем, але навколо крутиться Віщунка, що поставила собі за мету знищити тебе. Ця чортиця хитро придумала вкрасти в тебе гаманець і розправитися з тобою моїми руками. Цього разу вона відмовилася від своїх планів і підкинула гаманець, щоб досадити мені. Але це не означає, що вона знову не спробує тебе знищити.

— Чому ви вважаєте, що гаманець підкинула Віщунка? — запитав Гліб.

Він не сумнівався, що йдеться про Марику. Звідки йому було знати, що Зоряний лицар говорить про Віщунку з Лисячої Нори.

— Невже ти думаєш, що я не впізнаю бісівської породи? Хіба вона при тобі ніколи не чаклувала?

Гліб згадав ворожіння в кузні, відсторонений, потойбічний погляд Марики, її монотонний голос, що читав заклинання незрозумілою мовою, розпечене ковадло. Безсумнівно, у дівчинки були незвичайні здібності, втім, у циганів це зустрічається не так вже й рідко. Це ще не привід, щоб її звинувачувати.

— Так, вона трохи ворожить, але ніколи не заподіє мені зла, — сказав Гліб.

— Спритно ж вона втерлася тобі в довіру! Шкода, що ти не бачив, як вона з’явилася до мене, запропонувавши гаманець і твою голову на додачу. Але я не йду на угоди з поганню.

— Ні, цього не може бути. Це на неї зовсім не схоже, — упевнено заявив Гліб.

— Який ти наївний! На те вона й Віщунка, щоб уміти прийняти будь-яку личину й прикинутися ким завгодно. Відправ її на багаття, інакше вона однаково не дасть тобі спокою, — сказав привид.

— Живу людину на багаття? Та хіба ж так можна?

— Не людину, а відьму, — заперечив лицар.

— Та ні! Ви навмисно зводите на неї наклеп! — скрикнув Гліб. Лицар похитав головою.

— Ти сумніваєшся в моїй чесності й звинувачуєш у брехні?

— Ні, але… тут якась помилка. Вона добра й багато разів виручала мене зі скрути, — заперечив Гліб.

— Нехай буде по-твоєму, — сказав Зоряний лицар. — Багато століть мене не хвилювали життя й клопоти смертних, але ти розбудив у мені спогади юності. Я намагався застерегти тебе від лиха, але, на жаль, навіть я неспроможний. Кожний сам обирає свій шлях. Твоє право вірити мені або не вірити. І все-таки придивися до тієї, котру ти захищаєш. Нехай вона прикидається твоїм другом, її темна суть однаково залишається незмінною.

— Гаразд, я буду обережний, — пообіцяв Гліб.

Йому не хотілося кривдити Зоряного лицаря недовірою, але навіть якби сотні лицарів заприсягнули в тому, що Марика — прихований ворог, Гліб поставив би це під сумнів. Таємні інтриги зовсім не в’язалися з характером дівчинки.

— Тепер я хочу повернути тобі свій борг, — зненацька сказав Зоряний лицар.

Він сплеснув у долоні, і з неба зірвалася зірочка. Вона стрімко полетіла вниз і, дзвякнувши, упала біля Гліба. Юнак подивився собі під ноги й побачив новеньку, ніби тільки що викарбувану монету.

— Але ви мені нічого не заборгували, — заперечив юнак, відступаючи на крок і тим самим підкреслюючи свою відмову.

Навчений гірким досвідом, він не збирався більше випробовувати на собі владу чарівних дарунків, але привид жестом змусив його замовкнути.

— Хіба ти забув про чарівний скарб? Він належить тобі, і я б радо його повернув, але, на жаль, не можу відшукати твою монету в купі срібла. На це знадобилася б тисяча років, а в тебе немає цього часу, тому прошу тебе прийняти замість неї цей срібляк. Якщо ти передумаєш і вирішиш прийняти в дарунок безсмертя, або тобі знадобиться моя допомога, потри його і скажи лише одне слово: «З’явись», — і я прийду.

Із цими словами привид розсипався на мільйони зірок, які загубилися поміж своїх небесних побратимів.

Гліб підняв блискучу новеньку монету, на якій був викарбуваний герб Зоряного лицаря і стиснув її у долоні.

У тиші задерикувато проспівав півень, сповістивши про настання нового дня. Було холодно й волого. Юнак здригнувся і відчув, як у бік вперлося щось тверде. Гліб повернувся й… прокинувся. Він сидів у кріслі біля погаслого каміна.

Кімната вихолодилася. Крізь відчинені балконні двері лилося холодне повітря. Небо ще огортала чорна вуаль ночі, але стрілки годинника показували шосту годину ранку.

Гліб підхопився, наче на нього вилили відро холодної води. Невже він проспав, і візит Зоряного лицаря йому тільки наснився? Він озирнувся в пошуках гаманця, але той кудись зник. Замість синього оксамитового мішечка Гліб стискав у долоні срібну монету. Виходить, розмова з привидом не була сновидінням?

Юнак щільно

1 ... 76 77 78 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний лицар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний лицар"