Читати книгу - "Антирадянські історії"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 84
Перейти на сторінку:
походження, рівень лояльності до влади. Зрозуміло, за погодженням з КДБ і партійними органами. У щорічних списках претендентів обов’язково мали бути представники національних меншин із союзних республік, навіть якщо майбутній народний артист відомий тільки в Таджицькій РСР, Киргизькій РСР або Молдавській РСР.

Радянська влада наполегливо створювала культурну номенклатуру. З 1936 по 1991 роки найголовнішого звання — народний артист СРСР — було удостоєно 1006 осіб. Найбільша їх кількість припадає на часи Брєжнєва, Андропова, Черненка і Ґорбачова. Але ще більше було народних артистів РРФСР і заслужених артистів РРФСР — кілька тисяч. Причому, за аналогією з армією, звання народного артиста не можна було отримати, якщо не пробув заслуженим менше десяти років. Як і в Збройних силах, були беззаперечні правила на зразок статуту військової служби, до прикладу, коли можна присвоїти звання заслуженого в короткий термін — «артистам балету, які виконують перші партії, — не раніше ніж через 5 років». Відповідно, всім давали нагрудні знаки, щоб інші артисти і населення могли бачити своїх номенклатурно-культурних діячів.

Навряд чи варто тут писати про чвари, інтриги й анонімки, що ними «пригощали» один одного «народні» й «заслужені». Театральні історії сповнені жахливих трагедій, пов’язаних із заздрістю і підсиджуванням. Кого більше влада любить, тому дістанеться більше уваги й пільг. За радянської влади звання давало: надбавку до зарплати в театрі (в артистів була дуже маленька зарплата), надбавку за творчі вечори, з’являлася надбавка за знімальний день, для артистів естради підвищувалася ставка за концерт. І, звичайно, спецмагазини — пільги в постачанні продуктами і товарами. Особливо цінувалася гра у фільмах, що прославляють будівництво соціалізму, вищий пілотаж — виконання ролі Лєніна. За радянських часів на гастролях народному артистові СРСР (якщо він, наприклад, із МХАТу) належалося спальний вагон і люкс у готелі, а заслуженому — купе й одномісний номер. Народним артистам офіційно виділяли додаткові метри житлової площі, державну дачу, обслуговування в поліклініках та санаторіях, а також чорну «Волгу» на спектакль і зі спектаклю.

Народних артистів СРСР, які справді були народними, було не так уже багато, оскільки звання важливі були не для народу, а для удостоєного. Тому, коли радянські артисти виїжджали на гастролі за кордон, на афішах зазвичай не згадувалися їхні звання чи титули, оскільки в Парижі або Берліні просто не зрозуміли б, що таке «народний». У них ступінь «народності» визначається заповненою залою і розмірами гонорару. Неможливо собі уявити, наприклад, Брюса Вілліса зі званням «народний артист США» або Патрисію Каас — «заслужена артистка Франції».

У сучасній Росії володарі звань позбавлені пільг, але на місцевому рівні номенклатурне ставлення зберігається. Новосибірська обласна Рада депутатів 20 років тому вирішила, що звання мають супроводжуватися пільгами — «у розмірі п’ятдесятивідсоткової знижки на оплату за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ із розрахунку соціальних норм, ліки та безкоштовний проїзд на залізничному, міжміському автобусному, на метро й міському транспорті за винятком таксі». Такі самі постанови ухвалювали в більшості регіонів Росії. Проте володарів звань більше цікавить інше — як до них поставляться у Кремлі, чи дадуть незабаром орден або медаль, чи запросять на кремлівський концерт або бодай на ювілей якогось чиновника. Вищим досягненням кар’єри є участь у «Новорічному вогнику», куди потрапити майже неможливо — там останні десятиріччя співають і танцюють одні й ті самі, вже давно «народні» та «заслужені», які зникають із «Новорічного вогника» тільки в разі смерті або важкої хвороби.

Повернуся до лєнінського означення. Радянській, а зараз і нинішній російській владі вдалося з «лайна» зліпити слухняних публічних людей, для яких нагороди, звання й увага влади виявилися набагато вищими за совість і честь. Звичайно, не можна всіх називати бездарними і безталанними, але є набагато більше гарніших голосів чи танцюючих ніг за межами цієї номенклатурної колони. І щоб пробитися під юпітери слави та постояти поряд із керівниками країни, треба переступити через себе, зректися прочитаних розумних книг і навіть власних ролей чесних та видатних героїв. Як і двадцять років тому, в російському артистичному середовищі пошана з боку влади означає привілейоване становище — можуть зателефонувати із Кремля і порекомендувати на роль або запропонувати ліпший ангажемент.

Російська номенклатурна інтелігенція — це не лише діячі культури, в списку почесних звань Російської Федерації 37 номінацій — від народного художника РФ, заслуженого архітектора РФ, заслуженого діяча мистецтв РФ до заслуженого діяча науки РФ, заслуженого винахідника РФ і навіть — заслуженого рятувальника РФ. Носіїв звань зараз десятки тисяч, здебільшого це вдячні владі люди, готові виправдати й підтримати будь-яку кремлівську агресію та окупацію чужої країни.

Колись, на світанку радянської влади, комісари придумували нові звання і нагороди, одним із найпочесніших було нагородження «червоними революційними шароварами». Тобто натуральними штаньми широкого крою. Цей атрибут військового екіпірування був формою нагороди за особливі успіхи в бойовій підготовці. Його видавали не багатьом. Ними пишалися, ними хизувалися, демонструючи за допомогою шароварів свою доблесть, але головне — ставлення влади до носія штанів. Зараз, уже не за допомогою шароварів, влада наближає до себе інтелігенцію, яка точно пам’ятає, що якщо не слухатиметься, то влада знову назве її «лайном». Лише поодиноким акторам і музикантам удається зберігати ту ознаку, що завжди була властива мислячим людям.

За радянських часів був такий анекдот — про нещасних акул, які, наковтавшись роззяв-рибалок, скаржилися один одному на нетравлення шлунка. Найважче було тій, яка ненароком проковтнула боцмана, що випав із радянського корабля. «Досі медалями ходжу», — ридала акула. І ще згадав фотографію народних артистів Росії — Льва Лєщєнка та Владіміра Вінокура, обвішаних орденами й медалями не гірше за Брєжнєва. Гадаєте, вони протестуватимуть проти анексії Криму?



НЕ РОСІЙСЬКА ІСТОРІЯ «РУССКОГО МІРА»

Шабаш у центрі Москви в лютому 2015 року під гаслом «Не забудем — не простим» напередодні Провідної неділі — непоганий привід вкотре запитати у Владіміра Ґундяєва — у чому суть його діяльності? Чи може Росія вважатися християнською і православною країною? Де та межа, що відокремлює варварство від цивілізації? Трохи раніше член Ради Федерації РФ Дмітрій Саблін заявив: «Антиросійські настрої сильні, до прикладу, нам намагаються довести, що Єкатєріна II — німкеня». Мабуть, у Московському вищому загальновійськовому командному училищі імені Верховної Ради РРФСР, що його в 1989 році закінчив товариш

1 ... 76 77 78 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антирадянські історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антирадянські історії"