Читати книгу - "Калькуляція зірок"

я ворухнулася хоч трохи, я програла би битву, бо ніколи раніше нікого не била, тому не мала уявлення, чи буду я в цьому хорошою.

— Ви практикуєте бути образливим? Або ви прийшли до цього природним шляхом?

Він підморгнув мені.

— Для вас? Практикую. — Паркер подивився повз мене, щоб посміхнутися і помахати комусь. — Буду чесним. Мені потрібен був хтось, хто вміє розмовляти з жінками та дітьми. І хоча мені, можливо, не подобається вся ваша рутина про леді-астронавта, ви все зробили добре.

— Два компліменти за один день? Ви ковзаєте.

— Тоді дозвольте мені залишити вас з цим. Ви ніколи не полетите у космос, якщо хочете знати мою думку з цього приводу.

Це було набагато тупіше, ніж усе, що я очікувала від нього. Ми підколювали один одного, звичайно. Але заявити, що він мене затримає на землі? Я не могла навіть заперечити.

— Чому?

— Дійсно? — Він похитав головою, звівши брови. — Ви намагалися притягнути мене до суду, і досі вважаєте, що це не матиме наслідків?

— Що? Я цього не робила. Я ніколи не пробувала… Про що ти говориш?

Він розвів руками по столу кафетерії і нахилився до мене.

— Що, як ви думали, станеться, коли ви повідомите, що я "ганьблю честь офіцера"? Ви думали, що я не наважуся піти у суд? Будь ласка. Ви генеральська дочка. І знаєте, що відбувається у таких випадках.

— Так. — Я говорила стримано і тихо, усвідомлюючи всіх дітей позаду нас. — Так. Цей випад ігнорується. Я була не першою, хто повідоляв про вас за цькування жінок.

— Ви єдина, про кого я знаю. — Паркер відштовхнувся від столу, розкинувши руки так, ніби міг все це зібрати. — А коли вони перевірили, то знаєш що? Жодна з дівчат не мала проблем зі мною. Жодна.

Сміх прийшов нізвідки.

— Вони вас боялися. Вони боялися, щоб їх не заземлили.

— А ви ні? Будь ласка.

— Я ні. Бо, як ви кажете, я була дочкою генерала, — я похитала головою і відступила від нього. — Як ви змусили вашу жінку одружитися з вами? Можливо, це пояснює, чому ніхто ніколи не бачить вашу дружину?

Обличчя його затверділо і замкнулося.

— Моя дружина поза цим.

— Тримаю парі, що так. — Я повернулася спиною до Паркера і відійшла, щоб приєднатися до інших жінок. Гнів перекочувався по моїх венах разом з пульсом. Негідник. Егоцентричний, самовдоволений негідник. Він думав, що може втримати мене від приєднання до загону космонавтів? Хотіла би я бачити, як він це зробить.

І тоді гнів потік холодним потоком вниз. Він уже отримав своє. І це добре спрацювало.

* * *

В той же вечір МАС відправив Натаніеля в готель з військовою охороною, на випадок, якщо хтось вирішить знищити головного інженера програми. Це була гнітюча думка. Я пішла з ним, і агентство відправило когось до нашої квартири, щоб взяти для нас чистий одяг.

Він сів на краю готельного ліжка в носках, дивлячись на килим. Я сіла поруч з ним, схилившись до його тепла.

— Чи можемо ми зробити вигляд, що це відпустка?

Натаніель засміявся, ковзнувши рукою за мою спину, щоб підтягнути мене ближче.

— Агентство робить щось не так. Ми повинні змінити спосіб подачі космічної програми для громадськості.

— Завжди буде хтось, хто не погодиться.

— Хтось із бомбою? — Він відкинувся назад на ліжко, тягнучи мене за собою.

— Я думаю, ми перенесемо місце запусків.

Я була готовою слідувати за Натаніелем у будь-яке місце, яке він вибере. Повернувшись так, щоб лежати на боці, я притулилася до нього і поклала руку на його груди.

— Це здається крайнім заходом.

— Клемонс раніше уже говорив про це. Він збирався використати катастрофу Оріона, щоб спробувати вивести нас з густонаселеного району.

— Чи можу я поставити запитання — десь ближче до екватора?

— Щоб заодно відпочити, так?

— Намагаючись покращити орбітальні траєкторії. — Гудзик його сорочки змістився під моєю рукою, і я охопила його пальцями. — А ти думав куди?

— Це все Клемонс. Я просто будую ракети. Поки ми чекали, коли ситуація вирішиться, (ніби був інженерний спосіб врахувати самогубця з бомбою) Клемонс запитував про те, скільки робочих місць ми створимо… Я не знаю. Це може фактично перетворитись на війну і торги.

— Отже, екваторіальне розташування та поні?

— Ха. — Його рука підтягнула мене ближче. — Знаєш… Я тоді подумав, а якби на цій ракеті була ти.

— Ну, це хвилювання ти можеш викинути з голови. — я відкотилася від нього, і тепер дивилася на галькову гіпсову стелю. Ніби це була поверхня якоїсь незнайомої планети. — Паркер сьогодні заявив, що збирається зробити все, що в його силах, щоб я не стала космонавтом.

— Що? — Натаніель сів, дивлячись на мене. — Він сказав таке?

"Що, як ви думали, станеться, коли ви повідомите…" Я прочистила своє горло.

— Він сказав щось про те, що я ніколи не полечу в космос, якщо це буде залежати від нього. Але, дорогий, нікому про це не кажи.

— Ні, чому б я став про це говорити?

Я сіла напроти нього.

— Тому що там були тільки він і я. Ніхто більше не чув, і ти знаєш, яку вагу можуть мати його слова. — Він був першим чоловіком у космосі, і агентство мало вагомі підстави хотіти, щоб його образ був бездоганним. І якщо їм доведеться пожертвувати якимось комп’ютерщиком для цього… Я знала, що