Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"

— Безліч років тому… — стиха проказала я. Нерухомо стоїть Гвардієць. Що ім’я? Що форма пальців? Що колір його очей?

— Усе своє життя…

— Усі свої життя…

— Адже ти завжди знав…

— Ти завжди вірив і чекав…

— Хто ти?

— Ти є.

— Що ти?

— Ти був.

— Кому?

— Я знаю десяток імен.

— Навіщо?

— Щоб любити.

— Ти виросла, — скаже Вітчим.

— Я виросла, — кивну я.

Гвардієць стоїть у колі. Маленький воїн Крихітка. Великий переможець — її названий батько.

Вітчим був такий сильний. Одне його слово:

— Ти, — пророцтво снів, що назавжди залишилися, — ніколи, — відсутність світла в очах, — не будеш! — руки, мов розпростерті крила, що затуляють світ, — таким!!!

І Гвардієць став його.

Майже.

Адже Крихітка теж здійняла руки.

— І що?

— Тсссс, — попрохала вона.

— Ну-ну.

Але я не бачила його усмішки. Його тонких пергаментних губів.

Сліпий циган повільно повернувся до мене.

До багаття з усіх боків вийшли жінки в яскравих спідницях.

Хтось підняв бубон. Обережно струснув його. І удар голосів та струн:

— Е-е-ейх!

— Ейх!!! — і Крихітка кружляє в шаленому танку.

— Їй!!!

— Божевілля, — сказав Вітчим.

Але хто його почує?

— Ей-ей-ей-ей!!!

Хто допоможе Крихітці, як не втікачі з пекла? Цигани. Цього навчив мене Вовк.

Танцюй, Крихітко! Танцюй!

— Е-е-е-і!!!

— Ти був ніким!

— Гвардійцю, доля була прихильна до тебе!

— Згадай, про що ти мріяв!

— Згадай те, що вийшло!

— Твоє народження!

— Не твоя смерть!

— Тобі було дано так багато!

— Було сто доріг на твій вибір!

— Ти не зробив і сотої частки!

— Ти зробив більше — ти був!

— Цим життям ти знищив свій останній шанс!

— Порятунок є! Порятунок буде завжди!

Він стояв між нами. Він чув. І він міг обирати.

— Покарання неминуче! — Вітчим стиснув кулак.

— Тебе буде врятовано! Хочеш?!

— Помри!

— Хочеш?! — гукнула я.

— Я стану твоєю смертю!

— Хочеш?!! — кричала я.

— Я покажу тобі пекло! — голос Вітчима з гучним на весь всесвіт:

— Пе-екло! Пе-екло! Пе-екло!

— Ти ж хочеш!

— Здохни!!! Здохни!!! Помри!!!

— Хочеш!!!

— Що? — білі губи Гвардійця.

— Один поцілунок, — і Крихітка припала до цих губ, оживляючи надію. Оживляючи світло в ньому. Світло та бажання сподіватися далі.

І відразу, щоб вітчим не встиг змусити його сказати:

— Так. Дев’ять кіл зійшлися, — я вбила його.

Стріпнувши волоссям в останньому такті:

— Е!!! Е!!! Е!!!

— Гидота!!!

— Ой, я тільки названа ваша дочка.

Розділ 8

— Дочка, дочка, дочка, — повторила мачуха, що позад мене.