Читати книгу - "Заборонені чари"

Послідовників — адже в їхньому розпорядженні вдвічі більше часу, ніж у нас.

— Тоді виходить, що від самого початку час працював проти нас, — сказала Танич.

— Аж ніяк. На самому початку був лише один Конор — наш пращур. Сам-один він не міг виступити проти Послідовників. Але згодом у нього з’явилися діти, потім — онуки, а відтак — правнуки та праправнуки. Тому спершу час працював на нас, і гадаю, що найзручніша нагода для початку боротьби з Послідовниками настала років сто тому — а вже далі час почав працювати проти нас.

— Я згоден з Флавіаном, — озвався Дражен Івашко. — І справа не лише в різниці плину часу. Я не дарма на минулих зборах питав у Маріки, коли в тому світі почався бурхливий розвиток науки та ремесел… ні, не ремесел, а якось інакше…

— Техніки, — підказала Маріка.

— Атож, техніки. Схоже, тоді Флавіан ухопив мою думку. Послідовники напевно використовували тамтешні досягнення науки та техніки для вдосконалення своєї маґії. І, мабуть, продовжують її вдосконалювати. Тож із кожним місяцем, з кожним роком ми чимраз дужче відставатимемо від них.

— Твої висновки суперечать внесеній тобою ж пропозиції, — зауважив Стоїчков. — Це непослідовно.

— Про мою пропозицію, Дональде, поговоримо згодом, — сказав Івашко. — Зараз ми обговорюємо пропозицію сестри Міли, підтриману братом Любомиром. Продовжуй, Флавіане.

— І ще одне, — знову заговорив Флавіан. — У світі МакКоїв живуть наші родичі. Їхні чаклунські здібності було придушено чарами Послідовників, але не знищено назавжди. За приклад наведу панну Алісу, з якою я поки не мав честі познайомитись особисто, але мені відомо, що дехто з присутніх уже зустрічався з нею і мав нагоду переконатися, що її дар цілком здоровий. Я підозрюю, що вона не одна така. Крім того, я певен, що, звільнивши світ МакКоїв від Послідовників, ми допоможемо нашим тамтешнім родичам відродити свій дар у наступних поколіннях. А якщо ми зараз відступимо, то, можливо, позбавимо їх останнього шансу. Я вже не кажу, що тим самим ми можемо позбавити й себе останнього шансу. Ми не знаємо про справжню силу Послідовників, але брат Дражен має рацію: що далі, то дужчими вони ставатимуть. Тому я катеґорично проти пропозиції сестри Міли. Це все, Дональде.

Стоїчков запропонував висловитися іншим. Ендре Міятович, Арпад Савич і Стен цілком погодилися з Флавіаном. Міла Танич відстоювала свою позицію. Її підтримала княгиня Зарена — що дуже засмутило Маріку. Проте під час голосування тітка утрималася, і за відтермінування „до кращих часів“ було віддано лише два голоси — Жиха і Танич.

Потім слово взяв Дражен Івашко:

— На минулих зборах я говорив останнім. Мабуть, ми всі трохи поспішали, і я не зовсім доладно сформулював свою думку, а ви неправильно зрозуміли мене. Коли я пропонував зачекати до остаточного вирішення питання з короною й утвердження влади імператора-Конора в усьому Західному Краї, то мав лише на увазі, що нам не слід квапитися з оприлюдненням інформації про Послідовників. Ця звістка викличе серед Конорів не просто бурю, а справжній ураган емоцій. При всій моїй повазі до Вищої Ради, я вважаю, що ми не зможемо втримати ситуацію під контролем. Це буде до снаги лише людині, чиє лідерство, чий авторитет, чия влада виявляться беззаперечними, хто стане визнаним вождем усіх Конорів Західного Краю і за ким підуть наші родичі з-поза меж Імперії. Ви, звичайно, вже зрозуміли, що йдеться про майбутнього імператора Стеніслава.

Івашко зробив виразну паузу. Стен трохи підвів руку, ніби збирався заперечити, але потім передумав. Анте Стоїчков схвально мугикнув.

— Далі, — продовжив Дражен Івашко. — Я стверджую, що наразі підіймати всіх Конорів на боротьбу з Послідовниками недоцільно ще й з тієї причини, що ми поки не знаємо, з ким саме боротися і як вести цю боротьбу. Передовсім ми мусимо провести ретельну розвідку, вкорінитися у світі Пос… МакКоїв і підготувати плацдарм для масованого наступу. Зараз я не беруся гадати, скільки часу відбере така підготовка — кілька місяців, а може, й кілька років. Проте одне очевидно: на цьому етапі має діяти невелика ґрупа людей, до того ж діяти обережно, без поспіху, залучаючи в разі потреби додаткові сили. За таких обставин оприлюднювати Заповіт навіть шкідливо, бо серед наших родичів знайдеться чимало запальних і нетерплячих, які не захочуть довго чекати й вимагатимуть негайних та рішучих дій.

— У цьому я згоден з тобою, брате Дражене, — сказав Ендре Міятович. — Але мушу зазначити, що залишати всіх Конорів у цілковитому невіданні теж небезпечно. Якщо, попри всі сподівання, Послідовники таки знайшли шлях до нашого світу, ми маємо бути готові дати їм гідну відсіч.

— До відсічі ми готові завжди, — заперечив Івашко. — Ми готові до вторгнення друїдів чи будь-яких інших чужоземних чаклунів, чиє існування лише припускаємо, але нічого не знаємо напевно. А поки для нас Послідовники — ті ж самі чужоземні чаклуни, тільки не з якоїсь заморської країни, а з іншого світу. Зверніть увагу, брати та сестри, що в Коноровім Заповіті по суті нічого не говориться ні про Послідовників, як таких, ні про характер їхніх чарів. Ми знаємо лише, що вони широко застосовують усілякі чаклунські талісмани та амулети, що містять більшу частину їхньої сили, тим часом як наша сила здебільшого міститься в нас самих…

— Іншими словами, — втрутилася Маріка, — їхня маґія переважно екзогенна, а не ендогенна, як наша.

Стен озирнувся й докірливо поглянув на сестру. Маріка зніяковіла й опустила очі. За своїм статусом, вона мала повне право брати участь в обговоренні, проте зараз порушила елементарні правила ввічливості — перебила старшого.

— Я не зовсім зрозумів, про що ти кажеш, князівно, — незворушно мовив Івашко, — але можу припустити, що ти використала слова з більш розвиненої мови того світу, щоб у стислішій формі сформулювати те, про що я сказав раніше.

Маріка мовчки кивнула, не підводячи погляду.

— Що ж до детальнішої інформації про Послідовників, — знову заговорив Івашко, — то задача першого етапу якраз і полягає в тому,