Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

Немає обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, незважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті справи. Це обов’язково враховується судом під час оцінки доказів.

3. Коментована стаття покладає на свідка обов’язок з’явитися до суду у визначений судом час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. При цьому суд не забезпечує доставку свідка до місця розгляду справи, оплату йому витрат, пов’язаних із викликом до суду.

Разом з тим, практично ці витрати завжди несе сторона, зацікавлена в показаннях свідка. Бувають випадки, коли свідки вимагають оплату за свої «послуги». Самі лише покликання на необхідність виконання громадянського обов’язку не завжди виявляються дієвими.

Попередня оплата витрат свідка або компенсація втраченого ним заробітку однією з сторін підриває довіру до свідка, оскільки інша сторона в такому випадку може стверджувати, що свідок є заангажованим. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає можливості відводу свідка, а тому усі ці обставини можуть впливати лише на оцінку показань свідка, але не позбавляють його права (і обов’язку) давати показання.

У разі неможливості прибуття за викликом до суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Таке повідомлення може бути як усним, так і письмовим. Завчасне повідомлення дає суду можливість спланувати свій робочий час, попередити інших учасників процесу.

У разі неявки свідка, він може бути підданий заходу процесуального примусу у вигляді приводу.

4. Свідок, як учасник процесу має право: давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, передбачених ст. 52 ЦПК, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Щодо компенсації витрат — див. коментар до ст. 86 ЦПК. Щодо права користуватися письмовими записами — див. коментар до ст. 181 ЦПК.

5. Свідок зобов’язаний давати правдиві показання. Цей обов’язок забезпечується встановленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відповідальність за за- відомо неправдиве показання свідка в суді. Неправдивими є показання, в яких умисно повністю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ст. 385 КК України передбачає кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань в суді. При цьому відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними — усна, письмова тощо.

6. Коментована стаття вказує, що за невиконання інших обов’язків свідок несе відповідальність, встановлену законом. Так, зокрема ст. 1853 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка або в його непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених в суді правил. При цьому передбачається можливість накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

1. Не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

1. В коментованій статті встановлено обмеження щодо осіб, які не підлягають допиту як свідки. Неможливість використання в цивільному судочинстві показань цих осіб зумовлена фізичним станом особи або її особливим службовим (професійним) становищем.

Ці особи не підлягають допиту як свідки, а тому не можуть навіть викликатися в суд в якості свідків.

Якщо ж обставини, з якими пов’язується неможливість давати показання встановлюються після допиту свідка (наприклад, перебування на лікуванні у психіатричному закладі), його показання не можуть братися до уваги при вирішенні спору.

2. Щодо недієздатних фізичних осіб, а також осіб, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання, то така нездатність є абсолютною, тобто такі особи не можуть бути свідками у будь- якій справі, доки вони мають певні психічні чи фізичні вади.

Така норма, крім заборонного характеру, носить і превентивний характер, оскільки має на меті запобігати будь-якому спотворенню доказової інформації, а при допиті такої категорії осіб спотворення і викривлення очевидне, що в свою чергу створюватиме плутанину і може призвести до ухвалення необґрунтованого рішення.

Згідно ст. 39 ЦК особа за рішенням суду може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Отже, в силу того, що така особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, вона не