Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

патрулі! — вигукнув Ліщина. — Ходім, усі ходім із поля в ліс! І ти, Вероніко, якщо не бажаєш, щоб тобі одгризли вуха в Ефрафі! Ворушіться, ворушіться!

Кролі зашкандибали через пасовисько до лісу й посідали без сил на голій землі під ялицями. Ліщина знов покликав Кегаара.

— Кегааре, більше вони не спроможні ступити й кроку! Вони йшли цілу ніч! Нам доведеться тут відіспатись. Ти й справді бачив патруль?

— Так, так, вони іти фсе по тій стороні залізниці! Ви дуже фшасно сховатись!

— Значить, ти врятував нас, Кегааре! Чи не міг би ти ще раз полетіти й глянути, де вони зараз? Якщо вони вернулись додому, я дам наказ моїм спати… Та їм і казати не треба — глянь!

Кегаар полетів і швидко вернувся в вістю, що ефрафанський патруль подався назад, не переходячи залізниці. Великодушний птах запропонував повартувати до вечора, й Ліщина з величезним полегшенням дав наказ усім спати. Двоє встигли заснути ще до наказу, простягшись на відкритому місці. Ліщина тільки подумав, що добре було б розбудити їх і загнати під укриття, та й сам заснув із тією думкою.

33. ВЕЛИКА РІЧКА

Прокинувшись, Ліщина враз стрепенувся — повітря аж дзвеніло від войовничих криків якихось мисливців. Линули ті звуки згори. Ось промайнув поміж дерев кажан, не зачепивши жодної галузки. За ним другий! Та їх тут було багато — на льоту ловили мух та мошкару, відчайдушно попискуючи. Не кожне людське вухо вловило б той писк, а кролі його таки добре чули. Все поле за лісом було залите вечірнім сонцем, а серед ялиць панувала сутінь.

Ліщина почав скубти траву. Він неабияк стурбувався, відчувши, що дається взнаки рана на задній нозі. Напевне, форсований марш по пагорбах виявився не до снаги м’язові, що тільки недавно зрісся. Що коли далеко до річки, про яку говорив Кегаар? Тоді йому непереливки!

— Ліщино-pa! Що сталось? Твоя йога якось дивно волочиться! — кинувся до нього із зарості собачого мила Чашечка.

— Та поболює трохи… Слухай, Глао-роо, а де Кегаар?

— Кегаар полетів глянути, чи нема поблизу патрулів, Ліщино-pa! Кучма прокинувся ще раніше, і вони із Срібним попросили Кегаара полетіти на розвідку. Вони не хотіли будити тебе!

Ліщина відчув легке роздратування. Поки там Кегаар виглядає патрулів, йому тут треба негайно знати, куди йти далі! Їм треба переходити на другий берег річки, а з його, Ліщини, ногою вони не скоро туди дістануться… Чекаючи на Кегаара, він нервувався дедалі дужче — як ніколи в житті! Йому вже почало здаватись, що він нерозважно повів усю колонію в цей похід. Падуб аж ніяк не применшував небезпеки, якою загрожувала їм Ефрафа! Ліщина майже не сумнівався, що Кучма просто випадково навів лисицю на Великий Патруль, який ішов по сліду їхнього загону. І сьогодні вранці, знов же дякувати їхньому талану-щастю й допомозі Кегаара, вони, очевидячки, прослизнули просто під носом у другого патруля, коли перейшли залізницю. Може, Срібний зовсім недаремно побоювався і якийсь патруль уже побачив їх та й доповів, лишившись непоміченим для них, генералові Звіробою? Може, у генерала є свій Кегаар? Може, цієї самої миті котрийсь із кажанів якраз розповідає генералові про чужих кролів? Як можна передбачити все, стерегтися від усього? Від таких думок трава зразу видалася Ліщині гіркою. Цієї миті від залізниці надлетів Кегаар. Птах незграбно залопотів крильми поміж ялиць, змусивши замовкнути кажанів.

— Пане Лішшино, шужих кролів нема! Мабуть, їм не подобатись переходити залізницю! — доповів він.

— Чудово! А далеко звідси до річки, Кегааре?

— Ні, ні! Недалеко, в лісі!

— Прекрасно! А ми знайдемо, де перейти, ще за дня?

— Так, так! Я показати вам міст!

Кролі пройшли зовсім небагато лісом, як зачули: і справді близько річка. Грунт під лапами став сиріший і м'якіший, запахло осокою і водою. Раптом поміж дерев прокотився пронизливий крик кулика, залопотіли крила, захлюпотіла вода. Ось вони вже й почули саму річку, її рух. Цей тихий, але могутній голос річки підказав кролям, яка вона велика, широка й бистра. Такої вони, певно, ще ніколи не бачили. Зупинившись серед живокосту й низькорослої вільшини, кролі почали переглядатись, щоб підбадьорити одне одного. Потім боязко пострибали туди, де кінчались дерева. Ось Ліщина разом із П’ятим видибав на зелену стежку, що бігла понад берегом.

Стежка поросла майже рівним моріжком, на ній не було ні бур’янів, ні кущів, бо все те вирубували для своєї зручності рибалки. Між стежкою і самою річкою буяла прибережна рослинність: верболіз, іван-чай, блошниця, ранник, квітучий конопельник. Іще троє кролів вистрибало з лісу. Поміж кущів верболозу проглядала гладенька, блискотлива поверхня річки, незрівнянно ширшої та бистрішої за Енборн. Ніде не видно було ніякої небезпеки, але кролі нітилися, достоту люди, коли потраплять у якесь величне місце, де почуваються дуже мізерними.

Раптом над річкою розлігся хрипкий голос Кегаара, аж кропив’янка злякано вилетіла з куща:

— Пане Лішшино, шого ждати?

— Не знаємо, куди йти! — відповів за Ліщину П’ятий.

— Міст блисько! Ви йти фперед, башити міст!

Хоча тут, де вони сиділи, стежку від річки відділяли густі зарості, далі, відчували вони, кущів не було. П’ятий рушив уперед, за ним пошкутильгав Ліщина.

Ось попереду завидніла гладенька, неприродна поверхня дороги. Вона перебігала на той берег — по мосту, метрів десять завдовжки. Нічого незвичайного в цьому Ліщина не добачив. Ідея моста була незбагненна для нього. І Ліщина бачив тільки ряд стовпців і перил обабіч дороги. Його непокоїло тільки те, що на цьому гладенькому відтинку дороги не було ніякого укриття. Тут кролі опиняться на видноті, тут їм нікуди буде тікати — тільки вперед по дорозі!

— Як ти думаєш, П’ятий, тут можна ризикнути? — спитав він.

— Не розумію, чого ти турбуєшся? — відповів П’ятий. — Ти ж ходив на ферму, в повітку