Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"

у тіні похмурих тисячолітніх дерев. Дерева добровільно повинні самоусунутися, перед тим пустивши вгору нові, юні пагони.

— І яких же результатів ви чекаєте від такої метаморфози?

— Несказанних. Формування нового тіла, побудова містка до інших сфер буття, розширення свідомості до всеохопності, Преображення всієї Планети, флори й фауни. Певен, що відкриється стежка до Ери Безсмертя.

— Ого! Далеко залітаєте. Проте все це — лише декларації. Їх було досить і в прадавні віки... і нині... Треба тверезо враховувати динаміку світової спільноти.

— Якщо корабель несе на рифи — доречна лише надзвичайна дія, — сумовито сказав хлопець, ніби зненацька втративши цікавість до бесіди. — Я бачу одне, батьку. Ви, дорослі, знаєте про безліч катастрофічних симптомів буття, проте спокійно чекаєте апофеозу. Це — сон, сон, про який твердили мудреці всіх народів. Що ж, нам доведеться діяти самостійно, тут ти маєш слушність! Я так і скажу друзям. Прощай, батьку! Ми більше не побачимось!

— Чому ти говориш такі дурниці? Що ти задумав?

— Ти дізнаєшся про це. Дякую тобі за все, І ще раз з жалем кажу: прощай!

Двері зачинилися. Затупотіли кроки. Речислав підхопився, підійшов до вікна. Внизу почулося глухе гудіння, над стіною смерек промайнула тінь магнельота. І знову тиша. Чорні іскристі очі докірливо дивляться в душу, дзвенить юнацький голос: «Прощай, прощай, прощай!» Чи правильно він діяв, чи врахував серйозність синових замірів? Чи не знехтував унікальну можливість прокласти місточок між поколіннями?

Гори мовчать.

Всесвіт мовчить.

Лише серце стукає тривожно й болісно. Чому? Що воно знає?

Втікачі у небувалість

Речислав мав право радіти. Йому пощастило вхопитися за кінчик нитки, що вела до втаємниченої групи міжнародної мафії, яка нахабно й злочинно порушувала світову конвенцію про контроль над ПСІЛ-апаратурою. Кілька відомих бізнесменів були тільки прозорим прикриттям підпільних синдикатів по розповсюдженню модерної психоманії. Епідемії слід було поставити край, бо Світова Рада втрачала контроль над орієнтацією юних (та їй не лише їх) поколінь, і мільйони незрілих душ почали пірнати у недосліджені континенти релятивних часово-просторових координат.

Суть винаходу полягала в тому, що з допомогою досить простого пристрою церана (цереброаналога), призначеного для моделювання психопроцесів, люди отримали можливість здійснювати чуттєвий контакт з історичними шарами ноосфери, з вічносущою хронікою минулих періодів. При вдалій суб’єктивній орієнтації тотожність осягалася так глибоко, що дехто з часових мандрівників не повертався до актуальної свідомості, впадаючи в кому. Так загинуло сотні юнаків та дівчат. Лише кількох пощастило врятувати.

Роздуми Речислава перебив сигнал міжпланетного екстравиклику. На екрані попливли рядки повідомлення: «ЧЛЕНУ СВІТОВОЇ РАДИ РЕЧИСЛАВУ. ТЕРМІНОВА ІНФОРМАЦІЯ. Експеримент Радана, члена Світової Ради, закінчився катастрофою. Як Вам відомо, була здійснена спроба проаналізувати стан часового ототожнення суб’єкта з історичною реальністю, що досліджується. В даному випадку вивчалася епоха середньовіччя, конкретно — психомоделювання образу Джордано Бруно. Радан не сприйняв гіпнонаказу про вихід з експериментального потоку, повністю переживши трагічну смерть великого мученика. Експериментатору не пощастило повернутися до актуальної свідомості, він повністю в полоні ототожнення з образом Джордано. Учений під наглядом найкращих фахівців у Верхньодніпровському пси-центрі. Просимо врахувати страшну небезпеку ПСІЛ-апаратури для сучасності, прискорити розкриття злочину, доручене Вам...»

Речислав схвильовано підхопився з крісла, заходився міряти кімнату з кутка в куток. Ще цього не вистачало!

Навіть наймогутніший розум неспроможний впоратися із небезпекою. Треба мобілізувати всіх психологів та юристів, щоб загнати джипа назад. А як? Заборона? Історичні прецеденти чітко свідчать: силою зупинити психовибухи неможливо, то — марна річ! Потрібні парадоксальні канали для потоку чуттєвої й розумової енергії. Ба, чи не про це говорив Віктор-Будяк? У його фантазуванні щось актуальне прокльовується, чи не слід все-таки законтактувати з енергійними юнаками та дівчатами, щоб спільними зусиллями віднайти достойну стежечку з пекельної ями психічного лиха?

Не встиг він отямитися від пережитого шоку, як знову ввімкнувся екран екстразв’язку, і в чорному кубі з’явилася об’ємна постать Крона — відомого всій Планеті члена Координаційної Ради Геї-Землі, котрий останнім часом виконував обов’язки Голови. Тривожний погляд ученого зупинився на обличчі Речислава.

— Вітаю тебе, друже!

— Вітаю і я тебе, Кроне!

— Ти отримав повідомлення про Радана?

— Тільки що...

— Тримайся, друже! Наступне повідомлення ще тяжче.

— Що сталося?

— Група юнаків та дівчат з Алтайської Дитячої Республіки, захопивши експериментальний космокрейсер «Прометей», стартувала в невідомому напрямку.

Речиславу перехопило подих, він подався до екрана, ніби жадаючи схопити Крона за руки.

— Хто саме... Чи відомо, хто здійснив утечу?

— Так, відомо. Ти недарма хвилюєшся. Один з порушників — твій син Віктор... або, як він сам себе величає, Будяк.

— О ясні зорі! — стукнув себе кулаком по голові Речислав. — Дурень, старий дурень!

— Що з тобою?

— Те, що моє місце на смітнику, а не в Світовій Раді! Осел, справжнісінький осел! Кілька днів тому Віктор прилетів до мене для серйозної розмови. А я замість того, щоб збагнути парадоксальність ситуації, відмахнувся від нього. Він буквально заявив мені, що «ми ніколи вже не зустрінемося!»

— Так, — важко мовив Крон, і густі брови ученого суворо зійшлися докупи. — Для Головного Детектива це неприпустимий промах. Але про це потім. Тобі доведеться очолити групу для розслідування того, що сталося.

— Чи що-небудь відомо про напрям польоту?

— Анічогісінько. Ти повинен знати, що космокрейсер «Прометей» призначений для часово-просторової інверсії. Його політ неможливо проконтролювати апаратурою, встановленою на диспетчерських Космостанціях. Як дітям вдалося захопити крейсер? Про це маєш дізнатися ти!

— І все-таки... хоч що-небудь відомо?

— Досить багато. Втікачі залишили відеозапис своїх прощальних звернень до людей Землі. Кожен з дванадцяти намагався аргументувати, щоб пояснити відчайдушний крок.

— Їх дванадцятеро?

— Так. Шість хлопців, шість дівчаток. Твій Віктор-Будяк — лідер. Проте вирішальну розмову перенесемо на