Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

З поліота Сорок Третій йшов болотами. У сумці в нього лежали гроші, які він назбирав, поки працював на Залізну руку. Ще там був артефакт, пара ножів, рука, над якою він працював. І ще кілька найулюбленіших його малюнків. Зі стіни сім'ї та стіни Максуда. Він йшов швидко. Він був спокійний. На душі ясно стояло відчуття, що майбутнього в нього просто немає. Хлопець йшов болотами. Дорогу тут він добре знав. Тільки кілька разів довелося пірнути у воду вище коліна. За кілька хвилин він вийшов на сушу. Стовпи, з прибитими до них скелетами, стояли стрункими рядами. Сорок Третій важко зітхнув. Сюди чи нікуди. Тікати більше нікуди. Він швидко пішов далі.

За півгодини йому здалося, що хтось на нього дивиться. Через годину він уже мав стійке відчуття, що за ним спостерігають. Ще за годину до нього назустріч вийшли двоє. Широка просіка. Чорний дрібний камінь встеляв її, як дно річки. Двоє наближалися.

Довге волосся, заплетене в сто кісок. Зі шматочками чорної та білої тканини. Чорний одяг. Білі обличчя. Чорні очі. Чорні плашки на поясах. Чорні мечі та списи. Один із них без розмов взяв списа напоготові. Сорок Третій вдав, ніби йому стало дуже страшно. Рохна завжди вчив, що краще, щоб ворог думав, що ви слабкі, краще хай вас недооцінюють. Дикий усміхнувся і випустив спис з рук. Він вийняв меч. Другий поруч із ним йшов спокійно. Цей, з мечем, усміхався. Білі зуби. Меч виставлений для замаху. Вони швидко наближалися. Сорок Третій стояв нерухомо, витріщивши очі, розплющивши рота. Потім він почав трохи задкувати, задаючи собі вектор руху в очах диких. Противник підсвідомо розраховував його траєкторію. Ривка вперед він не повинен чекати. Хлопець добре слухав усі настанови Рохна. Драйтл підняв меч над головою все з тією ж шаленою усмішкою. Другий зупинився. Сорок Третій більше не міг чекати. Два кроки. Він швидко смикнувся вперед, змусивши супротивника всього на мить застигнути у здивованні. Вдарив у щелепу правою рукою, а лівою перехопив меч. Дикий повалився на землю. Сорок Третій відскочив із мечем у руці. Другий драйтл швидко вийняв свою зброю. Той, що лежав, почав підводитись. Все відбувалося в цілковитій тиші.

Сорок Третій випростався. Кинув меч під ноги диким.

- Я прийшов не битися.

- Я вб'ю тебе, собако! - схопився за меч дикий із закривавленим обличчям.

Він знову кинувся на Сорок Третього. Той ногою відкинув кілька камінців з-під ніг йому в обличчя і стрибнув.

- Ах ти виродок! - прикриваючи обличчя руками заревів драйтл.

- Ти зайшов не на ту вулицю, молодик. - спокійно сказав той драйтл, що тримався осторонь.

Хлопець із сумки швидко вийняв артефакт. Хоч якийсь захист. Застосовувати алхімію йому поки що не хотілося. Він відбив пару ударів меча супротивника артефактом, а один розітнув йому руку. Сорок Третій відійшов, оглядаючи свою рану. Дикий нападав, і одним із прийомів вибив артефакт із рук хлопця. Ногою вдарив у живіт, поваливши його на землю. Він з одного стрибка опинився зверху хлопця і заніс меч над його головою.

- Сті-ій! - закричав дикий, що до цього не втручався.

Сорок Третій абияк повернувся, щоб бачити їх обох. Удар ноги потрапив йому в сонячне сплетіння. Єдине, що він зараз міг, то це намагатися вирвати якнайбільше повітря зубами.

- Що, хочеш сам це зробити? Ні. Бачив, як він мене тишком-нишком ударив? Я сам його вб'ю. - запротестував дикий, що стояв над хлопцем.

Інший драйтл не звертав на нього уваги. Він підійшов до них і сів на землю. Він узяв щось із плеча Сорок Третього. Маленька тваринка. Драйтл із розбитим обличчям охнув і відійшов. Звірятко моментально зістрибнув з пальця дикого назад на хлопця. Сорок Третій спиною відчував, як понівечений драйтл злиться.

- Можеш піти з нами. - сказав дикий.