Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

потрібні. І він похитав головою.

.

Людина, яка носить корону, називається Королем. Так званий Король завжди буде йти попереду всіх. Тільки так він може дозволити своєму народові побачити свою спину. Однак, поки люди бачать це у відповідь, вони стануть сильними і матимуть сміливість продовжувати рухатися вперед.

.

Отже, розумієте? Королю судилося сяяти і нагрівати, існування, на яке всі рівняються, в темряві він поведе всіх до того, щоб прорубати терни, завжди рухаючись вперед, щоб освітити нескінченну прірву, такий невпинний шлях, називається Посвятою Короля.

?

Посвята короля? Брандо відчув корону, яку богиня поклала йому на голову, і його серце раптом закалатало.

?

Що, на вашу думку, таке присвячення?

?

Самовідданість?

.

Брандо підвів голову, в туманному світлі він не міг чітко розгледіти зовнішність богині, але жінка завжди дивилася на нього з посмішкою, і в її очах було незмінне очікування. Це очікування додало йому сміливості відповісти, слово за словом, відповідно до свого серця

, -

Я думаю, що так зване посвячення має бути чимось, що може змусити людину почуватися задоволеною, щоб можна було завершити її без будь-яких нарікань чи жалю.

Чи маєш ти таку справу, дитино моя?

? -

Я думаю, що так? Брандо знову подумав про Еруана на батьківщині, подумав про палаючий у полум'ї палац. Так зване нестримне бажання щось змінити, можливо, в цьому і полягав сенс його приїзду сюди.

У той момент, коли він побачив Марту, він раптом зрозумів.

.

Очікування в очах Марти перетворилося на похвалу.

.

Вона сказала: Отже, деяким людям судилося відрізнятися від інших, тільки тому, що вони завжди мають таке світло в своєму серці, з непохитною і непохитною вірою, щоб змінити цей світ. Незалежно від того, вдасться їм це чи ні, позаду них завжди буде пара крил світла, завдяки чому всім, хто позаду них, буде тепло.

.

Таких людей історія називає героями.

Дитино, я дуже задоволений твоєю відповіддю, тому зроблю тобі подарунок, щоб довести, що ти виконав свою обіцянку. — раптом сказала Богиня. Тільки-но вона закінчила говорити, як у голові Бренделя пролунав голос.

Системне сповіщення Доля Талант Обраний, активовано.

Доля, талант долі? Брандо знову був приголомшений. Талант долі? Хіба він не отримав спадщину Дракона Темряви? Але подвійний талант долі? Що це в біса таке!? Що відбувається, чи є помилка в системі?

?

Брандо трохи заціпенів від удару, але все одно не міг не проклясти в серці: Навіть якщо ви леді Марта, ви не можете бути такими переможеними! І чому він Обраний? Чи не повинен талант долі Марти бути сином Марти?

!

Богиня, здавалося, розгледіла його думки наскрізь і ледь помітно посміхнулася: Справді, Обраний не найкращий талант. Але мені довірено мої надії на тебе, дитино. Подібно до давніх пророцтв, Я дарую тобі пару крил світла. Тільки тоді я зможу призначити тебе Царем.

Я сподіваюся, що ви зможете слідкувати за своїми словами та діями. Тоді, одного разу, дитино моя, я буду прославлений завдяки тобі.

Прославлений через мене? Брандо був спантеличений.

.

Але богиня нічого не відповіла. Вона підвела голову, і її погляд ніби пронизував безкрайню порожнечу, без сумніву бачачи крізь усю темряву. Потім на її обличчі з'явилася лагідна посмішка.

Ходімо, давайте разом станемо свідками цієї миті, дитино. Світло повернеться на землю.

.

Вона підняла руку.

.

З темряви виринуло безмежне біле світло.

У цей момент

,

Всі люди і монстри в Петлі Пасатів раптом зупинилися. Кожна людина і чудовисько відчували ледь помітну пульсацію в серці. Начебто з'явилася якась можливість, Закони Неба і Землі повністю заспокоїлися. Величезна сила Хвилі Демонів була фактично придушена в одну мить.

!

Це неможливо! Думки у всіх були однакові, але немає нічого неможливого. Коли вони підсвідомо повернули голови, то побачили, що в темряві між небом і землею, немов гострі мечі, пробиваються крізь стіни хмар Петлі Пасатів. Смуги білого світла пронизували небо, наче виривалися з мушлі.

Світло виривалося на волю

.

Полум'я запалало.

468

Розділ 468

.

Темрява розвіялася.

Перший промінь світла був схожий на гостре лезо, яке розколювало небо. Промені сліпучо-білого світла виривалися з цієї сліпучої щілини. У порівнянні з навколишнім середовищем було темніше. Потім з-за хмарної стіни з'явилося більше світла. Позаду нього начебто був величезний кокон світла. Під світлом світла небо почало ставати слабко фіолетовим, потім світло-блакитним, потім сірувато-блакитним. Невдовзі з темряви почали виринати тіні дерев біля Зеленої вежі. Білий туман наповнив ліс, і краєвиди стали схожі на світанкові.

,

Наче з пагорбів відсунули чорну завісу, відкриваючи зелень лісу внизу. Зелений килим був покритий золотистим сяйвом. Тоді перший промінь світанку засяяв на полі фронту біля Стіни Троянд, змиваючи темряву, що огорнула воїнів, які тут дрімали. На полі бою панувала тиша. Незліченні трупи чорних вовків були складені в купу, а холодні тіла високих охоронців древніх дерев були схожі на групу статуй, які вічно стояли під ранковим світлом.

Перші промені світанку продовжували рухатися вперед, проходячи через і без того мовчазне поле бою. Перші промені світла падали на стовбури вікових дерев Зеленої вежі, а тіні світла повільно піднімалися вгору по стовбурах. Шар за шаром з темряви відкривався справжній вигляд кожного поля бою. Доблесні ельфи захищали кожен куточок, який тільки могли, але врешті-решт померли від виснаження. Інтенсивність битви перевищила межі можливостей обох сторін. Навіть магічні істоти тепер лише вбивали власних ворогів, відкидали їх убік і продовжували просуватися.

,

Однак їх просування все одно було заблоковано перед Ельфійським залом. Після того, як тіні відступили, поле бою було відкрито вперше. За шарами трупів монстрів лінія оборони кентаврів та ельфів була на межі краху, але дивом втрималася. Майже всі вступили в бій. На полі бою перепліталися заклинання, а два маги Срібного Альянсу, які стояли позаду, утворювали найміцніші стовпи лінії оборони.

Громадянин Ауїна з Південного легіону Нордас нарешті не міг стриматися, щоб не кліпнути очима. Здавалося, що його рухи застигли, коли він дивився вгору з роззявленим ротом. Він дивився на золоте світло, що здіймалося зі спини чорного вовка, наче приплив. Він стояв біля ряду високих воїнів-кентаврів з довгим мечем у руці. Він не міг повірити в те, що бачив своїми втомленими очима. Лагідне світло було схоже на приплив.

Світанок

.

Був світанок.

Всі перестали битися не тому, що битва закінчилася, а тому, що сталеве хутро чорного вовка раптом спалахнуло. Незліченні жахливі монстри на полі бою насправді почали голосити від