Читати книгу - "Крижана принцеса"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 104
Перейти на сторінку:
нього, то обережно забрала коробку. Тоді він поглянув на мене й потішено запитав: «Тепер вони померли?» Три слова. «Тепер вони померли?» Потім він усміхнувся й радісно вийшов зі старого сараю. Коли ми виходили звідти, останнє, що я побачила, — покривало, ліхтарик і купку одягу в одному з кутків. Тоді я зрозуміла, що частково ми винні в смерті його батьків. Нам потрібно було взятися за цю родину ще багато-багато років тому.

— Ти комусь розповідала про це?

— Ні. А що я скажу? Що він убив своїх батьків, бо грався із сірниками? Ні, я раніше нікому не розповідала, доки ти не приїхав і не запитав мене. Але я завжди підозрювала, що колись поліція зацікавиться ним. У чому його зараз підозрюють?

— Я не можу сказати, але обіцяю повідомити тебе, щойно матиму змогу. Неймовірно вдячний тобі, що розповіла мені про це, і я обов’язково надішлю письмовий запит, аби ти не мала жодних проблем.

Патрик попрощався й покрокував до дверей.

Коли він виходив, Сів Перссон і далі сиділа за письмовим столом. Її червоні окуляри знову висіли на шиї, а вона, заплющивши очі, масажувала перенісся.

Щойно Патрик вийшов на засніжену вулицю, почувся дзвінок мобільного. За ці кілька секунд його пальці вже закрижаніли, і Патрикові ледве вдалося натиснути на маленьку кнопку, щоб відповісти. Він сподівався, що йому телефонувала Еріка, однак швидко розчарувався, коли побачив на екрані робочий номер дільниці.

— Патрик Гедстрем. Привіт, Анніко. Ні, я незабаром буду. Так, зачекай, я вже майже біля дільниці.

Він кинув слухавку. Анніці знову пощастило. Вона знайшла деякі розбіжності в біографії Алекс.

Патрик так біг до дільниці, що під його ногами хрускотів сніг. На щастя, поки він заходив до Сів, снігоприбиральна техніка вже добряче попрацювала, і тепер йому вдалося дістатися до роботи швидко й безтурботно. Відчайдухів, які в таку холоднечу стояли б надворі, було небагато, тож вулиця біля крамниці сьогодні здавалася навдивовижу пустельною. Лише поодинокі перехожі, піднявши комірці й опустивши шапки якомога нижче, коли-не-коли пробігали повз.

Перед дверима дільниці Патрик обтрусив сніг із черевиків. Тепер він запам’ятає назавжди, що не можна взувати в таку погоду такі короткі черевики, бо зараз його шкарпетки наскрізь мокрі.

Патрик попростував до кабінету Анніки, яка нетерпляче чекала на нього. Побачивши її задоволений вираз обличчя, він припустив, що інформація, яку їй вдалося дізнатися, — не просто цікава, а дуже-дуже цінна.

— Здав увесь одяг на прання чи як?

Патрик спочатку не зрозумів запитання, однак з її хитрої усмішки зрештою второпав: Анніка з нього кепкує. Секундою пізніше він подивився на свій одяг. Дідько, він не перевдягався ще з позавчора, відколи прийшов у гості до Еріки. Він згадав, як зранку розчищав сніг, і задумався: від нього погано пахне чи дуже погано.

Патрик щось пробурмотів у відповідь і спробував подивитися на Анніку якомога суворіше, удаючи, що образився. Але така поведінка Патрика розвеселила її ще дужче.

— Так-так, дуже смішно. Тепер до справи. Починай, жінко.

З удаваним гнівом він ударив кулаком по її письмовому столу. Ваза з квітками відразу ж упала, і вода розлилася.

— Ой, вибач. Я не хотів. Який я незграбний…

Він шукав бодай якусь річ, якою можна було б витерти воду, але Анніка, як завжди, опинилася на крок попереду й дістала із шухлядки серветки. Вона спокійно почала витирати воду й водночас скомандувала Патрикові:

— Сідай!

Він негайно ж послухався й подумав, що це дещо несправедливо, тому що його не нагородили нічим смачненьким за те, що він був таким розумним.

— Що ж, почнімо?

Анніка почала читати з екрана комп’ютера:

— Так, дивися. Я почала перевіряти всі дати з часу її смерті та до народження. У період її життя в Ґетеборзі все збігалося: разом зі своєю подругою 1989 року вона заснувала мистецьку галерею, а доти впродовж п’яти років навчалася в університеті у Франції, вивчаючи історію мистецтва як профільний предмет. Сьогодні зранку мені факсом надіслали її оцінки — Алекс постійно відвідувала заняття й мала відмінні оцінки за іспити. У Ґетеборзі вона вчилася у Відфельдській гімназії. Я також бачила її оцінки звідти. Маю сказати, що вона не була блискучою студенткою, радше трималася середнячком.

Анніка на мить замовкла й подивилася на Патрика, який, трохи нахилившись, намагався читати з її екрана. Анніка посунула монітор.

— Доти вона навчалася в школі-інтернаті у Швейцарії. Відвідувала міжнародну школу «Леколь де Шевальє», навчання в якій неймовірно дороге.

Анніка наголосила на передостанньому слові.

— Я зателефонувала до цієї школи й дізналася, що один семестр там коштує приблизно сто тисяч. До цієї суми включено проживання, їжу, одяг і книжки. І я перевірила: ціна була такою самою, коли там вчилася Алекс.

Ці слова спантеличили Патрика, і він промовив уголос:

— Питання в тому, як родина Карлґренів змогла відправити туди Алекс. Як я зрозумів, Бірґіт була домогосподаркою протягом цього часу, а Карл-Ерік, гадаю, заробляв не надто багато. Ти перевірила?..

Анніка перебила його:

— Так, я намагалася з’ясувати, хто профінансував навчання Александри, однак вони не надають такої інформації. Єдине, що може змусити їх надати цю інформацію, — це запит зі швейцарської поліції, але, зважаючи на всю цю бюрократію, нам знадобиться на це щонайменше півроку. Я підійшла до цього з іншого боку й зараз перевіряю доходи родини Карлґренів. А може, вони отримали якийсь спадок, звідки нам про це знати? Я чекаю на інформацію з банку, однак вона надійде лише за кілька днів. Але, — Анніка на мить замовкла, — це ще не найцікавіше. За словами Карлґренів, Алекс почала вчитися в школі-інтернаті з весняного семестру 1977 року. За реєстром школи, вона почала навчання з весняного семестру 1978 року.

Анніка потішено відкинулася на стільці та схрестила руки.

— Ти впевнена?

Патрик не міг приховати свого захоплення.

— Я тричі перевірила цю інформацію. Період із весни 1977 року до весни 1978 року зник у житті Алекс. Ми не маємо жодної гадки про те, де вона тоді була. Навесні 1978-го вона пішла до школи-інтернату у Швейцарії, а її батьки переїхали до Ґетеборґа. Вони купили там будинок, і Карл-Ерік почав працювати начальником середнього підприємства, що спеціалізується на гуртових закупівлях.

— Тож ми не знаємо, де вона перебувала весь цей час?

— Поки ні. Але я досі шукаю інформацію. Єдине, що ми знаємо: немає жодного підтвердження, що того року Алекс перебувала у Швеції.

Патрик порахував

1 ... 77 78 79 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крижана принцеса"