Читати книгу - "Чтиво"

class="book">Жульк клацнув язиком. Вона зупинилася і повернулася до Пфефферкорна.

Пфефферкорн навіть уявити не міг, скільки злоби можна вкласти в звичайний реверанс.

Вона вийшла з камери. Жульк щось їй грубо сказав, і вона попленталася геть. За мить двері відчинилися і зачинилися.

Жульк жестом запросив до їжі.

— Сер, будь ласка.

Пфефферкорн глянув на тацю. Частування підтверджувало, що він дійсно повернувся до Західної Злабії. На таці стояли порізані й засмажені коренеплоди, кухоль коричневого чаю і грудочка масла з козячого молока, від запаху якого хотілося блювати.

— Я пас,— сказав він.

— Сер, це неприпустимо. Їжа втілює працю, а праця — це воля Партії, а від волі Партії не можна відмовитись.

— Я не голодний.

— Сер, це неправильно. Стаття одинадцята принципів славетної революції зазначає, що все існує для того, для чого воно потрібне. Сер, я як фізична особа уже пообідав. Таким чином, мені як фізичній особі ця їжа вже не потрібна. Отже, сер, вона потрібна вам. Якщо ж ні, тоді б вона існувала і не була потрібною, а це вже аж ніяк не може бути правдою згідно з вищезгаданим принципом. Тому ця їжа або є ілюзією, або ж вона потрібна вам. Але вона не ілюзія. Сер, ось вона перед вами. Отже, вона потрібна вам. Що і потрібно було довести.

У голові у Пфефферкорна крутилася фраза «мошонковий електрошок». Він сів на дерев’яний стілець. Узяв шматочок коренеплоду. Намазав на нього масло і запхав до рота. Огидний смак. Він проковтнув якомога швидше і запив чаєм. Відкинувся на спинку з думкою, чим би запити чай. У грудях пекло. Забагато такої їжі для одного разу. Він майже відчував, як ця маса заповнює його нутрощі. Виникло передчуття, що скоро йому доведеться з’їсти цю ж саму порцію ще раз.

— Сер, Партія вітає вас.

Двері відчинилися і зачинилися. З’явилася жінка. Тепер вона штовхала перед собою візок, повний книжок і паперу. Жульк притримав перед нею двері камери, і вона вкотила візок усередину. Поставила біля столу і почала розвантажувати.

— Сер, ви знайдете тут натхнення.

Пфефферкорн глянув на книги. Багато з них уже розпадалися на сторінки. Усі були старі й запліснявілі. Їх було багато, і коли жінка закінчила їх викладати, вона спітніла. Взялася за пустий візок, уклонилася Пфефферкорнові і вийшла з камери.

— Сер, Партія бажає забезпечити вас усім потрібним у межах розумного. Будь ласка, висловіть свої потреби, і їх розглянуть.

Запала тиша.

— Можна було б прийняти душ,— сказав Пфефферкорн.

— Дуже добре, кивнув Жульк. Сказав щось жінці і та знову попленталася геть.— Моя дружина виконає ваше прохання якомога скоріше.

Пфефферкорн помовчав.

— Ваша дружина?

— Гордий і скромний слуга Партії,— сказав Жульк.— Нічим не відрізняється від інших товаришів революції.

— Зрозуміло,— сказав Пфефферкорн.

Жульк уклонився.

— Якщо більше нічого немає, сер, я як фізична особа лишаю вас наодинці з вашими величними думками.

Глава дев’яносто п’ята

ому принесли одинадцять пакунків паперу, цілу купу найкращих західнозлабійських кулькових ручок, чотири різних підрядкових переклади англійською кожного західнозлабійського видання «Василія Набочки», перелік друкарських помилок, злабійсько-англійський словник, злабійський словник рим, злабійський тлумачний словник, повну злабійську енциклопедію, в’язку мап завтовшки з телефонну книгу, примірник статуту Партії, сімнадцять томів історії злабійського народу Д. М. Піїльяржхийа, антологію марксистської літературної критики, репринтне видання промов Жулька з 1987 року. Були тут і кілька фотоальбомів з листівками, на яких були зображені місцеві види. Був календар, який безкоштовно розповсюджувало Міністерство сексуального оздоровлення. Кожен місяць розказував про нове венеричне захворювання. Жульк обвів червоним три дні. Перший кружечок — сьогоднішня дата. Пфефферкорн відрахував двадцять днів-хламідій до початку підготовки до фестивалю. На двадцять перший день — відкриття, п’ятниця перед цим днем була позначена злабійською як остаточний деллайн.

Двадцять два дні.

Він відкинув календар і взяв запакований у пластик східнозлабійський примірник «Пйєліхйїна». Незрозуміло, навіщо Жульк приніс йому капіталістичну газету. Він розірвав пластик і розгорнув газету:

НАДЗВИЧАЙНО ЗНАМЕНИТОГО

І БАГАТООБІЦЯЮЧОГО

АВТОРА СТРАЧЕНО

Відповідно до статті пристрасті в казино «Набочка» розжарювалися. В театрі «Цирку дю Солей» не лишилося вільних місць, стільки було бажаючих подивитися на першу публічну страту за рік. Квиток коштував 75,95 долари, але спекулянти просили по чотириста доларів за штуку. Свято почалося з промови Його Величності лорда президента Климента Тітиїча. Він пообіцяв таке ж саме криваве