Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

class="book">— Мабуть, так, о пане. Що там казати — шлюб мені більше подобається, ніж вогнище. А іншого вибору ти мені не дав. І відчуваю, що полюблю твого сина.

Урґх весело зареготав:

— Тільки тобі може вдатись те, що мені варте таких величезних зусиль. Але завдяки шлюбу з тобою ціна на мого сина виросте. І вже ніхто не насмілиться посягати на його права на трон.

Урґх стояв трохи здалеку і хоча поводився, як зазвичай, галасливо, почувався дивно скованим, що було для нього зовсім нове. Ця золотоволоса Дівчина, висока й струнка, нагадувала йому про страх, що переслідував його весь час панування. Нагадувала про зловісні Чари Пісні Єдиної, про нічні кошмари. Він, Урґх XIII, так само як багато його предків, був шалено забобонний. Чарівниці наганяли на нього переляк, а від думки про те, що цій дівчині матір замінили Чарівниці, викликала у нього незрозумілу слабкість. Водночас у Дівчині було щось від його давно померлої дружини — оця стрункість, якої не було серед жінок його роду, золотисте волосся, співучий голос. Любов до дружини, вінцем якої було народження сина-слабака, залишалась у ньому неприємним осадом.

— Ну то до завтра, майбутня невістко, — врешті обірвав Урґх мовчанку, що затягнулась. — Завтра о цій порі відбудеться святий шлюбний обряд.

Люелле гордовито й гідно схилила голову.

У цей самий час Айок був у замковій кухні. Його тут досі пам’ятали як сумного самотнього напівсироту, що поводився зовсім не так, як Урґхові придворні. На кухні, коли він тільки заходив, завжди була приязна й вільна атмосфера. А цього разу кухарки та їхні помічниці працювали мовчки — настрій панував гнітючий.

— Завтра мій шлюб, — несміливо промовив Айок, шукаючи в очах невільниць колишньої доброзичливості. Однак якщо на неї заслуговував бідний самотній хлопець, то Айока — майбутнього спадкоємця трону й чоловіка Люелле — зустріли з холодною нехіттю й перебільшеною фальшивою покірністю.

— Мені потрібна ваша допомога, — вів далі хлопець, та ніхто й словом не озвався. — Якщо ви знаєте якісь трави, що діють як сильне снодійне, то я хотів би… — всі очі в кухні мовчки дивились на нього. — …то я хотів би сьогодні ввечері отримати великий глек вина для чотирьох стражників, щоб вони також випили за моє завтрашнє весілля…

Якусь мить у кухні панувала цілковита мовчанка, але за кілька секунд очі в кількох метикуватих жінок заблищали. Під дверима кімнати, в якій була ув’язнена Дівчина з Пісні, завжди було на сторожі четверо вартових.

— Прийди ближче до вечора, буде тобі глек вина, — озвалась кухарка й усміхнулась до Айока по-старому приязно.

…Буду не був дурний. Якби так було, Великий Урґх не призначив би його своїм Прем’єр-Міністром, хоча той і походив з рабського роду. Буду не обдуриш тим, що Істота начебто покірно згодилась на все. Люелле. Гидотне ім’я, так і згадуєш відразу імена її батьків. Буду-зрадник ненавидів усе, що було пов’язане з родом Люілів.

— Сторожа під дверима королівни має змінюватися щогодини, — розпорядився він. Наказ було виконано.

— Що чверть години кожен стражник зобов’язаний через віконечко у дверях заглянути в кімнату, — додав. Стражники покірно згодились.

— Вимагаю, щоб останній вечір перед шлюбом принц був у своїх покоях, а не в нареченої, — заявив Айокові різким, новим для себе самого тоном. Цей тон подобався йому так само, як нове вбрання.

Айок затремтів. Невже всім планам — кінець? Невже все зіпсується через хитрість цього лиса-зрадника? Не відповівши жодного слова слузі свого батька, він подався до нареченої.

— Люелле, нам загрожує величезна небезпека. Буду щось підозрює і вимагає, щоб я цей вечір був не з тобою, — прошепотів.

Дівчина гордо випростала голову, а в її очах загорівся гнів:

— Це він наступник трону чи ти?! Йди до батька і скажи, що його слуга занадто багато хоче. Він зібрався давати накази навіть тобі, королівському синові. Невдовзі почне командувати і самим королем… а ти… ти справді мене кохаєш і хочеш бути зі мною якнайдовше. Хоча би для того, щоб я не передумала!

Урґх, як той лев, кружляв своїми покоями, слухаючи розумні слова, яких Люелле навчила Айока, щоб перехитрити лиса-Буду і зачепити вразливе місце самозакоханого правителя.

— Він?! Цей хирлявий раб, якого я підніс до таких висот? Пахолок зі стайні! Холоп! Він хоче давати накази тобі, моєму синові?! Він сміє казати тобі, що він чогось вимагає? Що ж — тоді я, великий Урґх, наказую тобі бути в останній вечір перед шлюбом зі своєю нареченою!

Буду, що підслуховував під дверима, зі злості аж поблід. Понурі думки, що крутились у нього в голові, стали ще понуріші. Він ніколи не чув, щоб Айок розмовляв зі своїм батьком так рішуче. Все це означало, що треба бути пильним. Ну, що ж, його панові й володареві бракує розуму й кмітливості. Раз так, то він, Буду, буде сам, особисто, з чотирма стражниками, стерегти це дівчисько цілу ніч. Не склепить очей і встереже цінну здобич. Надто багато поставлено на кін, аби необачно вірити цим двом підступним шмаркачам — Урґховому синові і цій учениці відьом!

…якраз того дня Чарівниця почула Голос своєї вихованки. Він був лагідний і тихий, ніби здібна Дівчина відразу збагнула настанови своєї Опікунки.

— Ми тікаємо сьогодні ввечері, коли стемніє.

— Куди?

— У Високі Гори.

— Йтиму туди слідом за вами, — відповіла Чарівниця. — Пошли мені знак, коли ви вже рушите. Можете покладатися на мою допомогу. Якби ж Буду намагався тобі перешкодити, подумай про свій Голос…

І Чарівниця