Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

гепнувся на землю й захропів… Ірландці зареготали.

— Приятель, здається, готовий, — сказав один з них.

— А може, у нього в пляшці лишилася хоч краплинка, — додав другий. — Піти-но поглянути.

Солдат виповз із ями і, намацавши в темряві капітана Зірвиголову, що притулив до губів тільки-но почату пляшку, обережно забрав її, повернувся в яму і одним ковтком спорожнив до половини.

— Додаткова порція, — сказав він, ікаючи.

— І мені додачі, — зажадав другий і потягся за пляшкою. Докінчивши її, він сказав:

— А знаєте, я б теж не від того, щоб заснути, як отой хлопець.

— Ще б пак! Але ж хвилин через десять прийде зміна, і тоді нас перестріляють, мов зайців.

«За десять хвилин! — вжахнувся Зірвиголова. — Хай йому чорт, треба тікати!»

Він зробив вигляд, що прокидається, підвівся, хитаючись з боку на бік, і став, бурмочучи і лаючись, шукати свою пляшку.

— Чортовиння! Де ж моя пляшечка? Втекла?.. Ах, мерзотниця!.. Я ж бачу, все бачу! Втекти хочеш?.. Ні, голубонько, не вийде!.. Іди-но сюди, шахрайко, а то я сам тебе спіймаю!.. Не хочеш?.. Ну, зачекай, зараз я тебе дожену!.. Я людина, і тобі не втекти від мене, безнога…

Отак, спотикаючись на кожному кроці, падаючи, знову підводячись, охаючи, ахаючи і лаючись, він пройшов повз стрільців, а ті реготали до сліз.

Погоня за пляшкою здавалася їм найкумеднішою і найвеселішою штукою, яка тільки могла зародитися у наскрізь просякнутому алкоголем мозку.

Обидва Педді навіть не помітили, що невідомий, якому вони завдячували частуванням, пішов у напрямі, протилежному від англійського табору. Не помітили вони й того, що він уже не спотикався і не хитався, що, в міру того, як він віддалявся, хода його ставала дедалі впевненішою і швидкою.

Обрій тимчасом яснів, навколишні предмети вимальовувалися дедалі виразніше.

Відчувши, що небезпека минула, Зірвиголова полегшено зітхнув і хотів уже кинутися навтіки, як раптом за його спиною почувся тупіт коня.

— Хто йде? — окликнув його різкий голос.

Ледве стримавши готові зірватися з язика прокльони, Жан знову прикинувся п'яним і, хитаючись з боку на бік, дістав останню пляшку.

На повному скаку біля нього зупинився вершник. Кінний патруль! Улан!

— Що ти тут робиш, хлопче? — погрозливо спитав він.

— Випиваю і гуляю… гуляю і випиваю. Якщо й тобі охота випити, дам… На ось, пий! Я не скупий.

Побачивши неозброєного п'яничку, улан усміхнувся, підставив піку, потягся за пляшкою і припав до неї губами.

Поки він тяг віскі, Зірвиголова ухопив лівою рукою за вуздечку його коня, а правою поліз у кишеню свого мундира.

Улан не те, що ірландці, його ублаготворений алкоголем шлунок не знає почуття вдячності. Добре таки ковтнувши і не випускаючи з рук пляшки, він продовжував допит:

— Щось далеченько від табору ти прогулюєшся.

— Як ти сказав? Як? — вдаючи приголомшеного його словами, відповів Зірвиголова. — Він далеко, оцей… як його… ага, табір!.. Смішно, правда? Табір — і раптом далеко… Та мені, по суті, начхати. Я — хлопець не з боягузів! А для сміливців відстані немає.

— Облиш свої жарти і йди за мною, — суворо сказав улан, в душу якого закралася підозра.

— А от і не піду! Я у відпустці. Де мені подобається, там і гуляю.

— Мені наказано вбивати на місці кожного, хто спробує вийти за межі табору або увійти в нього. Підкоряйся, інакше заколю!

З цими словами улан відкинув пляшку і нагнувся, щоб підстебнути від ботфорта піку.

Але Зірвиголова миттю витяг сховану в кишені зброю і, не випускаючи з лівої руки повіддя, вистрілив в улана.

Куля, пробивши кавалеристові око, застряла у нього в мозку. Улан хитнувся вперед, потім відкинувся назад, сповз з коня і, вбитий наповал, важкою масою впав на землю.

Переляканий кінь намагався стати дибки, та Зірвиголова силою смикнувши повіддя, стримав його.

На звук пострілу звідусіль мчали кінні патрулі. Жан одним с грибком скочив на коня і погнав його кар'єром. Коли відстань між ним і англійцями досягла п'ятисот метрів, ті, переконавшись у марності дальшої погоні, припинили переслідування.

Зірвиголова знову був врятований!

РОЗДІЛ VIII

Навала. — Як англійці воювали з бурами. — Люті цивілізатори. — Грабежі і пожежі. — Драма в Блезбукфонтейні. — Вбивство столітнього діда. — Винищення жінок і дітей. — Месники. — Майор Колвілл нарешті сплачує по рахунку. Відступ.

Зірвиголова повернувся у табір генерала Бота якраз вчасно. Генерал нічого не знав про рух ворожих військ, а Зірвиголова, рискуючи життям, добув і привіз йому потрібну інформацію, точну, вичерпну, ясну.

Завдяки відважному командирові Молокососів генерал Бота міг тепер уникнути оточення, задуманого маршалом Робертсом. Марно англійські війська — драгуни, кавалерія і артилерія — намагалися обійти лівий фланг бюргерів. Правда, англійці пересувалися з блискавичною швидкістю, але Бота не вагаючись залишив свої прекрасно укріплені позиції між Вінбургом і залізницею і набрав ще швидшого темпу. Величезні кліщі з людей, коней і гармат затиснули порожнечу.

Катастрофа під Вольверскраалем багато чого навчила бурів.

Минув час шалених лобових атак англійців. Бури зрозуміли це і тепер, замість того, щоб очікувані ворога на добре укріплених позиціях, вони відступали.

Але якщо бурам вдавалося таким чином уникати ворога, то зупинити його вони, звичайно, не могли. Англійці завжди наступали в кількості десяти проти одного. Вони обходили республіканців, тіснили їх, гнали на північ. Це було неминуче. Але й тепер ще