Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

підступнішим, ніж я думав. Ці покидьки баритися не будуть…

Запала мовчанка. Гієрокл не зводив з Ореста занепокоєного погляду. Що скаже він. досвідчений і розважний? Склавши руки на грудях, префект важко пройшовся по залі. Враз, ніби спіткнувшись об щось, зупинився. Глухо проказав:

— Наполягай, щоб Гіпатія не йшла вранці до Мусейону. На неї напевно чатуватимуть саме там. Нехай візьме щонайцінніше і поспішить до трієри, яка чекатиме біля причалу, там, де лежить базальтовий сфінкс. Вона впізнає вітрильник. Мій слуга Августин проведе її на корабель. Я також… там буду.

…Ще вчора Гієрокл зачаровано слухав незрівнянну Учительку, мудру Гіпатію, яка, стоячи за кафедрою Мусейону, виголошувала перед натовпом сміливі думки. Воістину прекрасною була дочка Теона! Розумом перевершила вона свого батька. Людське поголосся і в чужодальні краї донесло славу про її неземну красу й неперевершену мудрість. Струнка, смаглява, з гордо піднесеною головою, вона скидалася на прекрасну статую, витесану чарівником Фідієм. Великі карі очі дивилися тепло й привітно, могли розворушити і найбайдужіше серце. Мова її була прониклива. Про найскладніші речі говорила переконливо, навертаючи слухачів на свій бік.

— Владарям, царям та імператорам завше потрібна була віра, яка б освячувала устрій і водночас тішила люд примарою майбутнього благоденства, — рекла Гіпатія. — Християнство найбільш підходить імперії, її ревним захисникам…

Юрбі така сміливість думок, сказаних уголос, припала до душі. Прокотився схвальний гомін. І тут же, затамувавши подих, люди з потроєною увагою наготувалися ловити наступні слова улюблениці.

— Озирніться, і ви побачите, в якій непомірній розкоші живуть патриції й негоціанти. І християнство освячує це, — Гіпатія зневажливо-гнівно показала рукою в бік осібного гурту багатіїв, що прийшли послухати знамениту речницю.

Пихаті міські мужі мовчали, сповнені злоби і ненависті. Проте йти геть не думали: чули за собою силу. Так і залишились стояти, слухаючи мову жінки, щоб принагідно звинуватити її у всіх смертних гріхах.

А Гіпатія продовжувала:

— Згасає минула велич Александрії як міста науки. Діяннями підлотників або ж просто нерозумних поховані прекрасні витвори древньої Еллади, Єгипту…

— Плотін, якого ти, Гіпатіє, іноді цитуєш, твердив, що беззаконня, які чиняться, не порушують загальної гармонії буття, — насмішкувато озвався хтось із гурту патриціїв. — Більше того, вони навіть необхідні, бо якщо є гімнасій,[91] то є переможці і переможені.

Гнівом спалахнуло обличчя Гіпатії.

— Саме в цьому і полягає містика діалектики Плотіна. Цю містику я відкидаю. А монахи, ці облудники й нікчеми, лжеці, і лицеміри, проповідують непротивлення злу, запевняючи, що Всевишній приготував найсмиреннішим спасенний притулок у раю. Однак це лише слова, за якими криється підступність можновладних. Натовп схвально загув…

* * *

Гіпатія перечитувала листи свого улюбленого учня Сілезія: «Прикутий до ложа, я диктував цей лист. О, якби ти отримала його, перебуваючи в доброму здоров’ї, моя мати, моя сестро, моя наставнице, котрій я зобов’язаний стількома благодіяннями і котра заслужила з мого боку всі почесні титули!»

Це був останній лист лівійця, писаний минулого літа, незадовго до його смерті. Язичниця і християнин, — вони знаходили спільну мову, обмінювалися листами. Сінезій, прийнявши християнство, постійно відчував незгоду своїх переконань з вірою. Що примусило його навернутись до Христового вчення? Адже Сінезій не міг не бачити, як між державою і церквою точиться гостра боротьба за політичну владу. Його хвилювало майбутнє. Яким воно буде?

Колись Сінезій з гіркотою зронив: «Мені нічого не залишилось, як тікати зі своєї батьківщини… Ми всі безсилі… Пентаполь[92] проклятий богами… Пентаполь задавлений, він умер, він закінчив своє існування…»

Знатний, багатий і впливовий Сінезій Кренський користувався великою повагою в рідному Пентаполісі. Християнство прийняв, як пояснив Гіпатії, насамперед з бажання забезпечити батьківщині спокій і порядок, не допустити спалахів насильства. Церква вельми охоче прийняла у Христове лоно більш ніж доречного союзника, сподіваючись на зростання свого впливу серед язичників. І все-таки Сінезій залишався противником християнського бога, різко протестуючи проти тих, хто вважав, що філософ повинен ненавидіти науки і піклуватися лише про божественне. У листах він відверто обурювався невіглаством християнських проповідників: «Найбільше неуцтво — бути самому неуком і братися навчати інших».

Гіпатія усміхнулась. Це були її думки…

«Хіба може розумний і добрий, всемогутній і всевладний творець правити світом, в якому панує зло і несправедливість?» — запитував Сінезій.

«Богом нашим є мудрість і розум!» — відповідала Гіпатія, але підсвідомо відчувала, що цій тезі чогось бракує.

Християнство, незважаючи ні на що, вперто набирало сили. Коли імператор Феодосій І едиктом 380 року оголосив нещадне переслідування язичників, Гіпатії було десять років. О тій порі Афіни ще вважались осередком мудрих, однак за якихось три десятиліття місто славилося лише приготуванням меду… Імена древніх залишились тільки як спомин про колишню велич Еллади. І коли Сінезій говорив: «Я віддаю перевагу елліну перед варваром», — вона впізнавала свої думки, свої переконання.

Була остання, четверта сторожа ночі. Над морем засірів березневий ранок. Гіпатія так і не стулила очей. Учні і найближчі друзі розійшлися пізно. Перечитано листи Сінезія. Лише на мить вдалося позбутись гнітючого передчуття. Чи й справді застереження Ореста мають під собою грунт? Невже Кирило таки зважився на якийсь підступ?..

Єпископ давно на герці з префектом, тож принагідно попрікає Ореста дорадницею-жінкою, особливо наголошуючи, що в її домі збираються вороги Христової віри, поклонники язичеських богів, між ними точаться суперечки про безсмертність ідей, свободу духу. «Маячня платоніків», — злостився єпископ.

Оресте, Оресте… Ти ще й досі кохаєш Гіпатію, хоч достеменно знаєш, що не відступиться вона від свого. Не стане такою, як усі жінки: люблячою матір’ю, коханою дружиною. Вона дочка славного Теона і понад усе прагне прислужитися людям.

Лихі часи настали. Руйнується античний світ, у який вона