Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

батько сміявся, і я вирішила, що він жартує.

«Отже, мої обов’язки - доглядати одну дитину?» - спитала я,

«Ні, ні, не тільки доглядати, люба моя леді! - вигукнув він.- Вам доведеться також,- я певен, що ви погодитеся,- виконувати деякі дрібні доручення моєї дружини,- звичайно, якщо вони не зачіпатимуть вашої гідності. Нічого незвичного, еге ж?»

«Рада буду стати вам у пригоді».

«Авжеж. Ось, наприклад, сукня. Ми - народ дивакуватий, але добросердний. Якщо ми попросимо вас надягти сукню, яку вам дамо, ви не будете проти нашої маленької примхи, правда ж?»

«Не буду»,- відповіла я, вкрай дивуючись почутому.

«Або сісти там, де ми захочемо? Це вас не ображатиме?»

«Ні».

«Або коротко підстригти волосся перед приїздом до нас?»

Я ледве повірила своїм вухам. Як ви бачите, містере Холмсе, в мене густе волосся особливого каштанового кольору. Таке волосся вважається дуже гарним. Тому я не збиралася так просто жертвувати ним.

«Боюся, що це неможливо»,- відповіла я.

Він жадібно дивився на мене своїми очицями, і я помітила, як спохмурніло його обличчя.

«Але це неодмінна умова,- сказав він.- Це невеличка примха моєї дружини, а жіночим примхам, як ви знаєте, мадам,- жіночим примхам треба потурати. То ви не підстрижете своє волосся?»

«Ні, сер, я справді не можу»,- рішуче відповіла я.

«Що ж, тоді справу вирішено. Шкода, бо в усіх інших відношеннях ви мені цілком підходите. Коли так, міс Стопер, то мені краще буде познайомитись з іншими молодими леді».

Управителька увесь цей час сиділа, переглядаючи свої папери й не промовивши жодного слова, але тепер зиркнула на мене так роздратовано, що я зрозуміла: через мою відмову вона втратила чималу комісійну винагороду.

«Ви хочете залишитися в наших реєстрах?» - запитала вона.

«Якщо можна, міс Стопер».

«Мені це видається даремним, бо ви відмовилися від однієї з найкращих пропозицій,- різко мовила вона.- Не будемо ж ми зі шкури пнутися, щоб підібрати для вас таке вигідне місце. На все добре, міс Гантер». Вона взяла дзвоник, і хлопчик-лакей вивів мене до вітальні.

Коли я повернулася додому, містере Холмсе, й побачила порожній буфет та два-три несплачені рахунки на столі,- я запитала себе, чи не вчинила нерозважно. Що з того, врешті, що ці люди мають якісь дивацтва й вимагають коритися їхнім найнесподіванішим примхам,- адже вони за це платитимуть. Чи багато є в Англії гувернанток, що отримують сто фунтів на рік? До того ж яка користь мені з мого волосся? Багатьом навіть личить коротка зачіска, то, може, й мені личитиме? Наступного дня я вже схильна була думати, що зробила помилку, а ще за день була в цьому просто-таки впевнена. Я вже збиралася приборкати свою гордість, знову піти до агентства й спитати, чи вільне ще оте місце,- як раптом одержала листа від цього самого джентльмена. Ось він, я вам його прочитаю.

 

«Мідяні буки»,

поблизу Вінчестера.

 

 

Дорога міс Гантер!

 

Міс Стопер люб’язно погодилася дати мені вашу адресу, тож я пишу, щоб довідатися, чи не змінили ви свого рішення. Моя дружина дуже хоче, щоб ви приїхали до нас,- ви їй дуже сподобалися, коли я про все розповів їй. Ми платитимемо вам по тридцять фунтів за три місяці, тобто сто двадцять фунтів на рік, щоб відшкодувати ті маленькі незручності, яких можуть завдати вам наші дивацтва. Вони не такі вже й суворі, врешті-решт. Моя дружина полюбляє синій колір, і їй хотілося б, щоб ви вдягали щоранку синю сукню. Вам не треба витрачати на неї гроші, бо в нас є сукня моєї любої доньки Аліси, що нині мешкає в Філадельфії; гадаю, вона буде вам саме якраз. Щодо прохання сісти там чи тут або виконати якесь інше доручення, воно теж не завдасть прикрощів. Що ж до вашого волосся, то мені справді шкода його, бо навіть під час нашої недовгої розмови я помітив, яке воно гарне; і все ж я змушений наполягати на цій умові, й сподіваюся, що додаткова платня буде винагородою за цю жертву. Ваші обов’язки стосовно дитини - якнайлегші. Приїздіть, будь ласт,- я зустріну вас двоколкою у Вінчестері. Повідомте, яким потягом ви прибудете.

 

Щиро ваш Джефро Рукасл».

 

Отакий лист я одержала, містере Холмсе, й твердо вирішила погодитися. Але перш ніж зважитися остаточно, я хотіла б почути вашу думку.

- Що ж, міс Гантер, коли ви наважились, то справу скінчено,- усміхнувся Холмс.

- А ви порадили б відмовитися?

- Правду кажучи, робота ця не та, яку я побажав би для своєї сестри.

- Тоді що це все означає, містере Холмсе?

- Не знаю. Не можу сказати. Можливо, ви маєте якусь власну думку?

- Ну, мені здається, що тут може бути лише одне. Як на мене, містер Рукасл - дуже лагідний і добросердний чоловік. А його дружина, напевно, трохи навіжена; він приховує її хворобу, щоб її не забрали до божевільні, і потурає її примхам, щоб з нею не стався напад.

- Що ж, цілком можливо; на сьогодні це найімовірніше. І все-таки ця робота зовсім не для молодої леді.

- Але гроші, містере Холмсе, гроші!

- Так, звичайно, платня добра - навіть занадто добра. Оце мене й турбує. Навіщо їм платити сто двадцять фунтів на рік, коли легко можна знайти людину за сорок? Тут, очевидно, є якась вагома причина.

- От я й подумала, що коли розповім вам про всі обставини справи, то ви дозволите мені, якщо треба, звернутися до вас по допомогу. Я почуватиму себе набагато спокійніше, коли знатиму, що ви мене захистите.

- О, ви можете цілком на мене покладатися. Ладен вас запевнити, що ваша маленька проблема може виявитись найцікавішою за останні місяці. У деяких її деталях справді є щось нове. Якщо у вас з’являться якісь підозри, або ви відчуєте небезпеку...

- Небезпеку? Яку небезпеку?

Холмс понуро хитнув головою.

- Якби небезпеку можна було передбачити, її не треба було б боятися,- мовив він.- Проте будь-що, вдень чи вночі, надсилайте телеграму і я приїду вам на допомогу.

- Тоді все гаразд.- Стурбованість зникла з обличчя міс Гантер, і вона бадьоро підвелась із стільця.-