Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

голос пролунав невпевнено, але чех невловимим рухом знизу вгору підняв щити. Його пальці пірнули в рукавички.

Варта машинально озирнулася, шукаючи аури магів, які могли наближатися з паркових тіней, — але вони не ховалися. Чаклунка сприйняла це як добрий знак.

Попереду зблиснув ліхтар у руці високого чародія в сірому костюмі.

— Суддя угорський терміново викликає вас, — повідомив той уже певніше, коли роздивився Варту й Златана.

Його сухорляве лице, вихоплене світлом, здавалося сірим, як і костюм.

— З якої причини, Болдіжаре? — Златан автоматично задер голову й розправив плечі, від чого здавався вищим.

— Він не повідомив, — голос угорського правлінця, в якому Варта впізнала похмурого Бертокового заступника, звучав рішуче.

— Це не зачекає до завтра? — чех постукав пальцем по годинниковому циферблату. — Скоро північ.

— Ваша присутність необхідна.

— Прекрасно, — Златан скрипнув зубами. — Дякую за інформацію. Я прибуду на зустріч, щойно завершу приватну справу.

— Ви повинні піти з нами негайно, — втрутився один із Болдіжарових супутників. Усього їх було четверо.

— Ви не плутаєте своїх повноважень із моїми? — спитав Златан тоном, що не видавав роздратування, але вловити в ньому погрозу мав би кожен.

— Це вимога судді угорського, — не здавалися маги, котрі, вочевидь, як і їхній очільник, ще не розуміли, що Златан Богумін тепер насправді очолює чародійську Чехію.

— Тоді ось вам вимога судді чеського: геть з дороги. Я не звик повторювати, — відказав той, і Варті здалося, що аура Златана зараз роздушить її, а заразом і угорських чаклунів. Дівчина здивувалась, як це перше жовте листя ще не займається довкола.

Секунду чи дві напруга не спадала, але тоді угорці відступили на кілька кроків. Златан схопив Варту за зап'ястя і проминув Болдіжара різкими, впевненими кроками. Ніхто їх більше не спиняв.

***

У домі Графині на гостей не чекали. Служниця, яка доглядала стару пані, прокинулась від наполегливого стуку у двері. Спочатку вона навідріз відмовлялася впускати пізніх візитерів, але Златан її теж зачаклував.

— Я знаю, де артефакт, — відповіла Варта, роззираючись у коридорі. — Коли заходила в гості до твоєї родички, вона хвалилася колекцією посуду. Келих там. У шафі у вітальні. Чому я одразу не здогадалась?

— Чому? Бо більшість людей мають ці жахливі серванти, заповнені кришталем і сервізами, які ніколи не використовують. О, Амброз... мабуть, на гулянки кличе, — маг опустив погляд на телефон і натиснув кнопку відповіді. — Алло, суддя чеський слухає!

Варта тим часом завела його до вітальні і наблизилася до шафи з тарілками, блюдцями й келихами. Останніх було багато: скляних, емальованих, кришталевих і різьблених. Жоден не нагадував артефакт зі старовинних ілюстрацій. Але він мусив бути тут.

— Краще б Амброз кликав нас гульбанити, — відповів Златан, щойно завершив розмову. — Вгадаєш, що сталося?

— Ні, спасибі. Розповідай.

— Угорська фракція вирішила саботувати вибори. Через те що Берток, як їм здається, надто раптово зняв кандидатуру.

— Ну, не лише їм так здається...

— Так. Але зараз вони утримують суддів і чеських правлінців у Чернінському палаці, де відбувалося засідання, — Златан упав у крісло біля дверей і приклав руку до чола, ніби в нього раптово розболілася голова. — Обіцяють підірвати його, якщо хтось чинитиме опір. Угорці завжди були схильні до різких реакцій, але отаке?! Я вже боюся питати, що вони зробили з людською охороною та сигнал кою...

— Чудово, — закотила очі Варта. — Мадяри хочуть таким чином повернути свого кандидата до виборчого списку? Здуріли?.. Ні, стій. Це було риторичне запитання.

— Амброз іще не дізнався, чого конкретно вони хочуть. Він зараз їде туди. Фелікс написав «Вартовому». Бертока там ніхто не бачив. Фракція, мовляв, виступає від власного імені.

— Та-ак, звісно. Отже, мені як Вартовій теж треба туди відправитися...

— Ні. Спершу артефакт.

— Треба зібрати людей. Навіть без підтримки судді нам може знадобитися допомога, якщо дійде до побоїща.

— Не дійде. Вони на моїй території, — аура Златана знову небезпечно озвалася. — Спершу отримаємо артефакт, а далі я розберуся з бажанням угорців саботувати вибори.

— А Берток? — Варті мороз сипонув по шкірі від думки, що Златанів дядько може відкрито вийти проти них.

— Якщо фракція «виступає сама», то хай тільки смикнеться, — відказав Златан. — Берток далеко не дурний, щоби вписати своє ім'я під цим протестом. Думаю, якби я пішов з Болдіжаром, то зараз був би серед полонених у палаці...

Графиня спустилася до них у супроводі служниці. Вираз її лиця демонстрував роздратування, але Варта відчувала й страх старої чаклунки.

— Златане, тебе наче вчили, що не слід приходити на гостину поночі, — зауважила господиня дому.

— Я не на гостину, пані Грабінко. Нас цікавить артефакт Вартових, — відкарбував Златан.

Його телефон озвався, але маг зиркнув на екран і швидко скинув дзвінок.

— Натомість я можу розповісти те, що змінить ваше ставлення до Амброза Богуміна, — докинула Варта. — Але нам потрібна ваша допомога.

***

— Медленка не казала й разу, що то її законна дитина, — відрізала Графиня, яка спершу забажала почути історію про Амброза.

— Закляття відьом вимагало мовчанки.

Стара чаклунка зневажливо гмикнула.

— Та певне. Вона сама отоді прийшла до мене. Сказала, що матиме дитину, за якою тре' буде наглянути — прилаштувати до гарної сім'ї. Жодна матір навмисне не назвала би своє дитя нешлюбним.

— Ви можете вірити. А можете не вірити. Мені байдуже, — відповіла Варта. — Але Меделіна писала вашій загиблій сестрі, що мусить сховати артефакт.

— Правильно писала. Дорота була найліпша чаклунка в роду, — Графиня вхопилась обома руками за бильця крісла. — Вирішила, що артефакти визнають її, дадуть щось у дар. Що варто спробувати. Та вони тілько випалили в ній силу. Вона вижила, Тарновецька. Вона дихала, їла, гуляла зі мною — але чародійка Дорота Богумінова була мертва. Тому й людина в її плоті прожила недовго ще... Меделіна знала. Ми умовилися з нею, що більше ніхто не повинен постраждати від артефактів, від Вартових, від усього того древнього потороччя, що відібрало в неї чоловіка, а в мене — найріднішу душу.

— То це ви наказали їй викрасти артефакт? — не стримався Златан.

— Наказала? Ти б бачив ту бестію!.. Ми умовилися: вона забрала артефакт, що ще був у Празі, й віддала його мені. А я мала потурбуватися за