Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 17

Учора після прогулянки Стас знову залишився ночувати зі мною, у моїй кімнаті. І ми знову займалися коханням, багато, пристрасно несамовито. Раз за разом, доведена ним до вищої точки кипіння, розсипалася у його обіймах, згоряючи до попелу. Стільки нерозтраченої пристрасті між нами, яку хочеться нескінченно дарувати один одному. Але зранку знову повертається той самий розважливий, та холодний господар життя.

- Підйом крихітко, мені вже час на роботу, а тобі поснідати, та на тренування. І не забувай, що сьогодні після обіду до тебе прийдуть стилісти. Будь гарною дівчинкою і дай їм зробити свою справу, за яку я вже виклав чималі кошти. Домовились? - вимогливо скидає смоляну брів.

- Добре, — тягну невдоволено, та відвертаюся від чоловіка, перекочуючись на живіт. Необачно відкриваючи на його огляд свої оголені сідниці. 

- Мені подобається коли ти зі мною погоджуєшся, — праву сідницю обпалює легкий ляпас. 

- Ай, — миттю хапаюся долонею за скривджене місце, та обурено дивлюся на Стаса через плече.

- І коли дивишся так, мені теж дуже подобається, — гарчить насуваючись на мене, щоб через хвилину притиснути до ліжка своїм міцним тілом. 

Чоловік вже був одягнений, бо зібрався на роботу, але навіть через тканину штанів я відчула його збудження. Що відверто вперлося мені в живіт.

- А мені не подобається, те як ти зі мною поводишся, — видихаю йому в губи, коли він майже торкається до мене своїми.

- Як, я з тобою поводжусь? - перепитує, зацікавлено схиливши голову набік. 

- Ніби моя думка тебе взагалі не хвилює, — ображено буркочу у відповідь.

- Мені здалося, що учора тебе все влаштовувало? - пронизує потемнілим поглядом, а потім нахилившись чуттєво проводить язиком по моїм вустам, змушуючи мене зі стогоном їх розімкнути. Щоб в ту ж мить приголомшити солодким глибоким довгим поцілунком. 

Ох, в мене навіть пальці на ногах від цього підтискаються.

- А зараз мені вже пора йти, — нарешті відірвавшись від мене, хрипко видихає Стас. - До вечора, кошеня, — відпустивши зі своїх палких обіймів, кидає мені перед тим як вийти з кімнати. 

Перша половина дня проходить досить швидко. І не встигаю я схаменутися, як настає час моїх зборів на назначений захід. Куди мене збирався взяти із собою Стас. 

Але ж, як мені не хотілося туди йти, а тим більше начепивши на обличчя милу посмішку, стояти поряд із паном Корецьким, удаючи що я з доброї волі погодилася на цю роль.

Роль його добровільної підстилки, так мене бачитимуть навколишні. Дівчина по виклику, утриманка, або як там ще мене можна назвати. Якими ще словами можна обізвати, те становище, в яке мене силоміць поставили. Напрошувалися, лише непристойні.

А може все-таки ризикнути, та спробувати втекти від нього? Щоб знав як грати зі мною. Хоча, я чітко усвідомлюю, які можуть бути наслідки цього. Але як же хотілося втерти носа цьому зарозумілому снобу. Як хотілося показати, що я теж чогось варта. Що я не звичайна маріонетка, а тим більше не рабиня, а жива людина. І що на мою думку теж треба зважати.

Коли в кімнату млосно впливають дві миловидні дівчини, візажист і стиліст, я ледь втрималася, щоб не закотити очі. Вони з такими мінами, наче запрошені на приймання до якоїсь високопоставленої особи. Хіба що реверанс не зобразили, причому глибокий. І за це дякую.

Силою волі придушивши в собі роздратування та бажання послати їх, а за разом і особисто пана Корецького, з його мерзенними замашками аристократа, доброзичливо вітаюсь у відповідь.

Я звісно розумію, що це їхня робота, і всі їхні фальшиві обличчя та манірні посмішки, це ретельно підготовлена вистава. За все це вони отримують гроші, і я так думаю, не малі.

Через биті чотири години знущання наді мною були закінчені. 

Я й так не звикла до такої посиленої уваги до моєї скромної персони. А тим паче до такої величезної кількості маніпуляцій, що провели наді мною, ці — феї – майстрині.  І була повністю виснажена від всього цього мого вдосконалення. Мені хіба що, в труси не заглянули, щоб і там довести все до ідеалу. 

Але мої муки коштували того результату, що я зараз бачу у відображенні. 

З дзеркала на мене дивиться справжня світська дама. Жінка з неземною зовнішністю. Майже ангельське обличчя осяяне іскристим поглядом величезних сірих очей. Які вміло підкреслили смоки — айс, роблячи їх цим ще виразнішими. 

На губи легкою текстурою ліг кораловий блиск. Вирізняючи їх контур і роблячи більш пухкими. Завжди бліді вилиці, горять легким рожевим рум'янцем, що підкреслює їх гостроту. Довге волосся густою хвилею зачесано на один бік, у легкі локони, що м'яким блискучим каскадом спускалися нижче пояса. 

Феї-майстрині, так само чемно прощаються зі мною й швидко ретируються, як і з'явилися. Наостанок закидавши мене захопленими вигуками, та компліментами.

Тільки я встигаю спровадити дівчат і зачинити за ними двері, як у кімнату без стуку ввалюється Нат. Добре що хоч халат встигла накинути на голе тіло. В руках хлопець тримає два картонні пакети від бренду bottega veneta, та чорну коробку від взуття. Теж якоїсь дорогої марки. 

- Ось, — недбало кидає пакети на ліжко. - Це тобі Корецький наказав прикупити на захід, — підіймає на мене очі, та жадібно впивається в обличчя. 

- Добре, — кидаю у відповідь, відвертаючись від нього, від його похітливого погляду. Бо вмить відчула себе ніяково. - А чого це ти без стуку до мене вдираєшся? Здається у нас була умова, раптом я тут гола ходжу. 

– Ну той що, — чую насмішкувате у відповідь. - І чого це ми без настрою сьогодні? - спиною відчуваю як робить крок до мене. - Така подія, вихід у світ із найкрутішим і найбагатшим чоловіком нашого міста, чи, мабуть, країни, — у голосі хлопця прозирає сарказм. Йому смішно, а мені зовсім не до веселощів. – Там і журналісти напевно, будуть, — продовжує вже майже дихаючи мені в потилицю. - Невже Корецький нарешті вирішив відкрито заявити, свої права на тебе? Мабуть, ти тішишся з цього? - його голос опускається донизу, а мої плечі обпалює дотик чоловічих долонь. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍