Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 34

Шейлін

Дракониця розрізала крилом повітряні потоки, закладала віражі, то набираючи висоту, то знижуючись. Аргрім не відставав. Слідував тінню, повторюючи кожен рух за своєю істинною. Вони поверталися додому.

Сутінки згущалися над столицею. Всюди, як і завжди, вирувало життя. Дракони, маги, ельфи поспішали будинками, численні екіпажі проносилися дорогами. Несамовитий день закінчився, поступившись місцем вечірній метушні. Все текло своєю чергою.

Але водночас все змінилося в моїх очах і ніколи не стане колишнім.

Лайрелін м'яко опустилася на добре знайомий майданчик перед будинком Хеймар. А наступної миті жар прокотився по тілу, повертаючи мене до реальності. Вечірня прохолода огорнула розпалену від магії шкіру, легкий вітер роздув волосся, але я не помічала нічого навколо. У спогадах все ще миготіли картинки з минулого, через що всередині все стискалося. До горла підкотила липка грудка, очі обпекло від сліз, що нахлинули.

– Шейлі... – Раш заговорив зовсім близько, а потім обережно притягнув мене до себе. – Цього разу все буде інакше. Обіцяю.

– Ти не можеш цього знати, – прошепотіла одними губами, втягуючи такий знайомий запах. – Ти ж це теж бачив, так? Вони завжди були пов'язані. Лайрелін та Аргрім. І те, що сталося тоді...

– Те, що трапилося тоді не повинно повторитися, – Раш прошепотів над вухом і відсторонився, обхопивши долонями моє мокре від сліз обличчя. – Але ще ніколи Лайрелін не вставала на крило. Зараз ми разом, Шейлі.

У його погляді було стільки ніжності, тепла та стільки впевненості.

– Так, але... – я втягнула прохолодне повітря, намагаючись відчути емоції дракониці. – Нам потрібне джерело. А Лайрелін... не відчуває його поклик. Адже його більше нема.

– Тому що її магія зберігала джерело, – Раш тяжко зітхнув і закашлявся. На лобі знову проступили краплинки поту. І тільки зараз я зрозуміла, наскільки йому важко дався цей переліт.

– Раш! О вічний вогонь! Ти ж весь гориш! Ідемо швидше до будинку, – я перехопила його долоню і рушила у бік дверей. – Чому ти такий впертий?! Тобі треба було залишитись у лазареті! Отрута ще діє!

– Бувало й гірше, Шейлі, – Раш невесело посміхнувся. – І здається, я знаю, хто нам може допомогти знайти джерело. Ідемо до мого кабінету.

Але варто було тільки нам переступити поріг будинку, як на нас обрушилися звуки артефактів зв'язку, що надриваються, посилені драконячим слухом. Найближчий артефакт, що розташувався в холі, говорив тремтячим від хвилювання голосом матері. І вона намагалася зв'язатися зі мною, зважаючи на все, не вперше. Перевела погляд на зап'ястя. Особистий артефакт моргав і іскрився, наполягаючи, щоб я терміново активувала його. Ах так, точно! Ще кілька годин тому я була просто Шейлін Хеймар, яка відзначала свій день народження. І, звичайно ж, моє зникнення з урочистостей не залишилося непоміченим. Чи до знайомих уже дійшла звістка про Лайрелін? Втім, усе це не мало значення.

– Лієр Тайраш! – перелякана Амері з'явилася перед нами і тут же схилилася, глянувши на підлогу. – Активувалися одразу всі артефакти зв'язку! До будинку постійно під'їжджають екіпажі! Привезли подарунки від лієра Брейдена та лієра Родеріка. Усі розшукують лієру Шейлін! Що мені відповісти?

– Відключи усі артефакти. Двері нікому не відчиняти. – Раш роздавав вказівки на ходу, прямуючи у бік сходів і зовсім не звертаючи уваги на сторонні звуки.

– І приготуй, будь ласка, чай, – я додала, слідуючи за Рашем. – Дякую, Амері.

Може, нам допоможе знайти джерело ця таємнича Дженарра? Ця дракониця знала більше, ніж розповіла Рашу. Як саме звучало її пророцтво? Що... Лайрелін не стане на крило? Чи... я втрачу крила?

Перед очима з'явилися двері кабінету, і Раш впевнено штовхнув її.

– Мій батько, схоже, знав приблизне розташування джерела, – чоловік попрямував у бік стелажа і почав розсувати папери. – Він досліджував стародавні записи, розмовляв з пустельними драконами і... склав ось це. – Раш підхопив невеликий шматок пожовклого паперу з полиці. – Але тут лише частина цієї карти. Вважаю, що другу частину слід шукати у твого батька.

Я скоротила відстань, що розділяла нас, і спрямувала свій погляд на знахідку Раша. І мало не підстрибнула на місці від подиву. Я вже бачила це!

– Друга частина карти у будинку! Я зараз! – Підхопивши поділ сукні, я рвонула до своєї кімнати, сподіваючись, що Амері не чіпала мої речі.

І, слава всім драконячим богам, та сама сумка, в якій зберігалися речі з кабінету батька, знайшлася так само захована в шафі. Негнучкими пальцями перебирала книги та папери в пошуках шматочка карти. Вихопила його і розвернулася. Раш, звичайно, вже дістався до моєї спальні. Відразу перехопив папір і поєднав обидві частини разом.

– Так, це воно, – його очі гарячково заблищали, а палець ковзав по старанно виведених лініях. – Тільки Хранителька може дістатися джерела. Потрібно летіти прямо зараз.

Він при своєму розумі?!

– Ні! – хитнула головою. – Переліт тебе вб'є! Чи чув, що тобі сказав талір Деррінгріель? Тиждень постільного режиму!

– І буде вже запізно, – Раш сховав частини карти до кишені піджака. – Треба летіти зараз, поки новина про народження дракониці не промайнула по всій імперії! Показувати Лайрелін на очах у сотні глядачів було не найкращою ідеєю. До речі, що з цього приводу вона думає?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍