Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

—  Знаю, — ледь помітно усміхається. 

— То чому ти тут? — на ходу  переходжу до питань. 

—  Я не думала, що буде так складно.

—  В чому складність? — намагаюся зберігати холод в голосі, але відчуваю, що скоро моя витримка дасть збій. Надто багато подій як на один день. Вчора було погано, а сьогодні ще гірше. Не подобається мені така динаміка.

—  Лео, я винна перед тобою і знаю, що погана матір. 

—  Ти мені ніякою матір'ю не була: ні поганою ні хорошою, тож формулювання не зовсім точне.

—  Заслужено, хоч і боляче.

—  А мені не боляче? —  зриваюся на крик. —  Зранку один приходить і думає, що Лео така хороша і розуміюча прийме і пробачить. Після обіду — інша. Пропала на пів життя, а тепер купила мою мрію і хоче, щоб я її зрозуміла. Це не чесно!

— Тебе образив хлопець? 

— Це не твоя справа, — знову огризаюся, — Кажи вже, що хотіла і давай розходимося.

—  Елеоноро, я хвора, — спокійно каже моя матір.

—  І через це ти захотіла мене побачити? — розчаровано питаю. — А раніше в тебе не виникало такого бажання чи не знайшлося підходящої причини?

— Справедливо, — відповідає. — Але я думала, що тобі не потрібна, тому не турбувала тебе. А ще боялася почути від тебе те, що ти мені зараз кажеш, бо це правда. Кожне твоє слово правдиве. 

— Прекрасно, і що нам з цим далі робити? — дратуюся, бо сильно болить, бо сльози неконтрольовано течуть, бо в пам'яті живе образ маленької дівчинки, яка так довго і щиро вірила, що її мама повернеться. 

— Елеоноро, мені лишилося жити в кращому випадку пів року. В мене не має сім'ї, чоловіка чи інших дітей, тож хочеш ти чого чи ні — ти єдина близька мені людина. Коли я помру, ти отримаєш чималу суму грошей та деяку нерухомість у США та Європі. Я не чекаю, що ти кинешся мені на шию від щастя. Розумію, що не заслужила, що надто пізно. Але все ж надіюся, що ти дозволиш побути поруч.