Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

18 (4)

Свят розвеселився.

– О, так, я підступний отруювач, який тягне прекрасну супутницю у свої лабети і не знає. Як правильно заманити її, – заявив він, віддаючи мені ложку. – Насправді… Мені просто хотілось бути ближчим до тебе, я навіть забув про їжу. Тепер доведеться тебе наздоганяти.

Доки він розбирався з основною стравою, я смакувала шоколадним десертом. На язиці лишився присмак полуниці – і ледь відчутний перцевий. Дивна комбінація…

Проте приємна ж!

Хлопець тим часом відійшов кудись на кілька хвилин. Я, лишившись наодинці, навіть відчула себе трохи незручно; мене заспокоювала тільки камера, залишена там само, на стільці. Ніби Свят міг просто розчинитись у повітрі, лишивши мене в ресторані одну з усіма проблемами.

А камеру б не лишив.

Господи, про що я думаю!

…Він повернувся досить швидко, розвіявши всі мої сумніви, і подав руку, допомагаючи встати. Я легко і слухняно вклала пальці в його розкриту долоню, та, випроставшись, поцікавилась:

– А заплатити?..

– Це було з передоплатою, – розсміявся Свят. – Бачиш, нас ніхто не намагається зупинити. Все в порядку.

Справді, офіціантка, що зазирнула до зали, швидко повернулась назад на кухню. Те, що ми пішли, не попросивши рахунок, її не здивувало і не викликало обурення, отже, Свят дійсно подбав про все заздалегідь. І чому я взагалі в ньому сумніваюсь?

Шукаю підступ у кожній дрібній дії, ніби він дійсно здатен підставити мене. Але ж Свят ніколи не поводив себе так, щоб у мене до нього виникали питання. Були певні дрібниці, але то все вже позаду і не має жодного значення.

Треба розслабитись і підходити до його вчинків з більшою довірою. Я неправильно поводжусь, зиркаючи на нього, мов на злочинця. Так діла не буде.

…Думки плутались. В тілі панувала якась дивовижна розслабленість. Я знала, що це через втому від насиченого дня, проте спати мені ще геть не хотілось. Кожен доторк Свята відзивався жаром у тілі; доки ми повертались плутаними вуличками до нашого готелю, я відчувала, як мене тягне до нього, і мусила зупиняти себе зусиллям волі, а не тулитися ще міцніше у пориві пристрасті.

Це все було трохи неправильно, але в той же час – присмак заборони був мов той перець в шоколаді. Просто необхідний.

Ми досить швидко дійшли до готелю. Біля входу Свят лишив мене на кілька хвилин, кудись забіг, тоді повернувся і, взявши за руку, повів до номеру.

…Вже з порогу я зрозуміла: тут щось змінилось. В номері горіли свічки. Пахло трояндами – так солодко і п’янко, що я вдихнула на повні груди цей аромат і завмерла, затримала повітря, намагаючись запам’ятати все таким, яким воно було.

– Маленький сюрприз, – прошепотів Свят. – Я попросив підготувати номер… Якомога романтичніше. Але сам не знаю, що вони тут зробили.

– Це так приємно…

– Тільки ти. І тільки я. Все, як ти хотіла.

І жодних камер, повторилось у мене в голові.

– Так, – кивнула я. – Тільки ми двоє.

Я зняла босоніжки і, ступаючи по підлозі, зайшла до кімнати. Здивовано моргнула, побачивши, що ліжка зсунуті докупи. Свят ледь не налетів на мене, але вчасно зупинився за моєю спиною і обережно обвів мої плечі долонями.

– Цього я робити не просив, – прошепотів він. – Тож ми можемо повернути все так, як було.

Він збрехав і хитро маніпулює мною? Чи працівники готелю вирішили, що це справді обов’язкова частина романтики?

Хтозна.

– Нехай так буде, – хитнула головою я. – Це гарно. Поцілуй мене, будь ласка.

В крові забурлила власна сміливість. Я ніколи не відчувала себе такою – розкутою, вільною, впевненою в тому, що роблю. Мовби це ліжко, замість того, щоб відлякати мене, дало відповідь на якесь внутрішнє питання.

Свят обережно взяв мене за плечі, повертаючи до себе, схилився та поцілував. Спочатку дуже обережно, в самий кутик рота, потім, зміщаючись по міліметру, обвів язиком нижню губу… а тоді ледь відчутно прикусив її зубами, і, скориставшись моїм враженим «ох», поглибив поцілунок, додаючи йому пристрасті – більше, ніж я була готова.

Його руки лягли мені на талію, пальці зминали тонку тканину сукні. Я обвила руками шию Свята, притискаючись до нього – і це було найпромовистіше «так», на яке я могла б зважитись.

Тканина ковзнула по шкірі і впала на підлогу. Плечі обдало жаром свічок, і я відчула ту задуху, що вогнем вливалась у кров і перетворювалась на справжній вулкан десь внизу живота, закручувалась тугим вузлом. Щось не давало мені дихати, і я знала, якщо зараз попрошу Свята зупинитись, все буде скінчено – я більше не дочекаюсь такого щирого жару, не зможу нічого подібного відчути.

Я притиснулась до нього і прошепотіла:

– Будь сьогодні зі мною.

І він, звісно, зрозумів все правильно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍