Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

64 частина

                                

   Селін, зібравши свої речі в валізу, вранці приїхала в будинок Армана, де на неї з нетерпінням чекали.

   Залишивши речі в вітальні, вона тихенько пройшла до спальні Армана і обережно відчинила двері.

   Не зважаючи на те, що вже був ранок, в кімнаті було темно, тому що вікна затуляли щільні штори. Зачекавши декілька хвилин, поки очі звикнуть до темряви, вона нарешті змогла роздивитися кімнату і, нарешті, побачила Армана, який спав.

   Кімнату наповнював  знайомий аромат його парфуму і чоловічого тіла. Окрім спеціального ліжка, на якому він спав, в кімнаті ще стояв низький диванчик, накритий бежевим пухнастим пледом і  комфортне крісло біля вікна.

   На стінах Селін розгледіла декілька фото Армана, на яких він був сам або з дітьми, і жодної світлини не було з колишньою дружиною. Окремо від цих світлин Селін побачила фото, на якому вони з Арманом були сфотографовані під час зйомок в серіалі «Поза хмарами».

  Відчувши, як шалено закалатало її серце, Селін підійшла до вікна, обережно підняла штори і відчинила вікно навстіж.

   Кімната відразу наповнилася свіжим ранковим повітрям і веселим щебетанням пташок.

   Арман прокинувся і, протерши заспані очі, здивовано подивився на Селін.

-Що ти робиш?

-Доброго ранку, коханий!- Селін поцілувала його в неголену щоку.- Поглянь, яка сьогодні гарна погода! Отже, ми йдемо гуляти на свіже повітря!

   Арман сумно посміхнувся і, поглянувши на неї, скептично запитав:

-Справді? Хочу нагадати тобі, що востаннє я гуляв вісім місяців тому, в день, коли сталася та клята аварія…

-Я знаю, саме тому ми і підемо з тобою гуляти,- відповіла Селін, присівши біля нього на ліжко.

-І як ти собі це уявляєш?- Арман схрестивши на грудях руки і схиливши голову набік, поглянув на дівчину.

    Селін вказала на складений вдвоє інвалідний візок, який стояв в кутку.

-Я думаю, що знаю один спосіб!

-Але ж у тебе зйомки!

-Я взяла сьогодні вихідний, тож ніщо не заважає нам погуляти,- вперто відповіла Селін.- Авто ми брати не будемо, прогуляємося пішки до набережної, помилуємося морем, подихаємо свіжим повітрям…Тож збирайся, не барися!

   Арман зітхнув і, зрозувши, що Селін від нього не відчепиться, покликав доглядальницю і почав збиратися.

-Я можу допомогти тобі,- з готовністю відповіла Селін.

-Не треба,- зупинив її Арман,- є деякі речі із мого повсякденного життя, які тобі не варто бачити!

-Але ж я все одно рано чи пізно побачу їх,- вона ображено поглянула на нього.

-Побачиш, але краще пізніше, ніж зараз,- спохмурнів Арман.

-Гаразд, коханий, як скажеш,- зітхнула Селін,- я почекаю тебе у вітальні.

    Вийшовши за ворота маєтку, Селін взяла інвалідний візок за ручки і покотила його по тротуару.

-Облиш,- зупинив її Арман,- я можу й сам з цим впоратися…Просто йди поряд зі мною…

    Розмовляючи, вони дісталися знайомої набережної,  довго сиділи біля самісінької води, слухаючи шепіт теплих морських хвиль і згадували прекрасні моменти свого кохання…

   Повертаючись додому, Селін відчула, що зголодніла.

-Армане, може зайдемо сюди, пообідаємо?- вона вказала на затишну кав’ярню, яка ховалася в затінку дерев.

    Арман кинув швидкий погляд на заклад харчування і похитав головою.

-Зайдемо, але не сюди, а в ресторан, який знаходиться навпроти. До речі, там дуже романтична атмосфера, тобі сподобається.

   В ресторані було дуже гарно і затишно. Вони замовили обід і тихо розмовляли за столом. Арман дуже змінився за останні дні, він ніби скинув із себе важкий тягар, розправив плечі і підняв голову, а найголовніше, що в його очах знову з’явилася магічний блиск. Селін своєю появою повернула його до життя.

   Сидячи з Арманом в ресторані, Селін помітила, що за ними слідкують папарацці, які причаїлися за сусіднім столиком і фотографуючи їх, намагалися не привернути до себе уваги.

   Вона нахилилася до Армана і тихо прошепотіла йому на вухо:

-Обережно, за нами слідкують папарацці!

-Нехай слідкують,- посміхнувшись, промовив Арман і ніжно обнявши її за талію, поцілував.

    Додому вони поверталися втомленими, але щасливими. Та під воротами будинку на них чекав неприємний сюрприз в образі Ніколь.

    Побачивши їх, вона поглянула на Армана і схвильовано промовила:

-Привіт! Твоя мама сказала, що тебе немає вдома і не пустила мене навіть на поріг. Та я вирішила дочекатися тебе. Нам треба поговорити,- і повернувшись до Селін, зміряла її поглядом, сповненим ненависті,- залиш нас! Я маю приватну розмову до свого чоловіка!

-Колишнього чоловіка!- різко відповів Арман.- Селін не буде залишати нас наодинці, вона моя наречена, і у мене немає від неї таємниць. А з тобою нам взагалі немає про що говорити,- він взяв Селін за руку і поглянув на колишню дружину.

   Ніколь вражено дивилася на нього.

-Селін- твоя наречена? А як же ми?

-Ніяких «ми» більше немає, їх просто не існує…Та й не було ніколи…Ти це прекрасно знаєш, Ніколь.

-Як це нас немає?- обурено вигукнула Ніколь.- А наші діти? Хіба не я народила їх тобі?

-Бачиш, ти сама визнаєш, що народила їх мені, а не собі…Ти їх народила, щоб втримати мене біля себе, і ми це обоє прекрасно знаємо…Але ти їх покинула, Ніколь, і мене покинула…Розлучилася зі мною, покинула дітей і поїхала в Париж будувати  кар’єру і  влаштовувати своє особисте життя…Хіба не так?

-Але ж і ти, як я бачу, не втрачав даремно часу,- гнівно вигукнула Ніколь, поглянувши на Селін спопеляючим поглядом,- та мені начхати! Я хочу бачити дітей!

-Не треба їх травмувати…Той час, коли вони дуже сумували і плакали за тобою, вже минув. Діти вже відвикли від тебе, а своєю мамою вони тепер називають  Селін. Тому йди звідси, хоч це і звучить жорстоко!- твердо промовив Арман,

-Добре,  ми поговоримо іншим разом, тому я не прощаюся з вами!-відступила Ніколь і швидко пішла геть.-Я ще обов’язково повернуся!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍