Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

З усього вищесказаного, хочу повідомити тобі, що я вже маю деякі ідеї, як можна відродити Цитадель. І ми з Трояном і радниками вже впевнено над ними працюємо.

Ти не повіриш, та мені вперше довелося сидіти за столом в переговорній залі. І якщо бути відвертою, то моє серце від хвилювання мало не вистрибнуло з грудей. Це було так страшно і в той же час хвилююче. Мої руки так тремтіли, а голос зрадницьки зривався. Та все ж колегія схвалила багато моїх планів, внісши в них лише декілька незначних поправок.

До речі, про Трояна. Спочатку, я його неабияк боялася та намагалася уникати. Мені здається, що він мені не довіряв. Та з часом ми все ж знайшли спільну мову і тепер він мені допомагає. А ще, він люб’язно розповідає мені про твій похід і результати, яких ти досягаєш у ньому. І судячи з його розповідей, в тебе все йде так, як ти і планував. Тому, з твого дозволу, щоб не хвилювати і не відволікати тебе від важливих імператорських обов’язків, я поки не буду розкривати тобі свої ідеї. Сподіваюсь, мені все вдасться і до твого повернення хоча би б мінімальні, але все ж настануть зміни в Цитаделі.

                                                                                         З любов’ю, твоя Мира».

Склавши свого листа, Мира чимдуж побігла до башти. Їй вже дуже кортіло надіслати його Драгану. А ще вона не могла дочекатися, щоб на власні очі побачити, як же працюють ці дивні артефакти, про які їй розповідав Троян і які пересилають листи на великі відстані за лічені хвилини та без будь яких труднощів.

Засунувши свого листа до комірки, дівчина обережно її зачинила та почала чекати. Від хвилювання та дивного передчуття чогось надзвичайного, серце дівчини неабияк калатало. Вона нервово загинала руки, не зводячи свого пильного погляду із шафки.

«І як воно має працювати?» - Розгублено міркувала Мира. «Коли саме Драган отримає мого листа? Але ж він може бути зайнятий і йому зараз зовсім не до моїх листів» - Думка за думкою змінювалися в голові дівчини. Та одне її радувало безмежно, нарешті вона зможе поспілкуватися сам на сам зі своїм чоловіком.

Мира й сама не збагнула, як швидко встигла за ним засумувати. Проживши під одним дахом лише декілька днів, дівчина все ж прив’язалася до цього чоловіка. І тепер його їй дуже не вистачало.

Не витримавши довгого очікування, Мира все ж відкрила комірку, в яку щойно поклала свого листа. І о диво – комірка була абсолютно порожньою. Виходить, артефакт із пересилання листів дійсно працює. Чому ж Троян так довго мовчав про це диво магії? Чому не розповідав, що вона так легко може спілкуватися зі своїм чоловіком? Невже він і досі їй не довіряв.

Поглянувши ще раз на шафку, Мира все ж покинула залу. Лист було відправлено, а значить скоро вона мала отримати відповідь.

І відповідь не забарилася, прийшовши ввечері цього ж дня. Троян приніс дівчині листа, коли вона, допомагала Захарію із одним із артефактів у його майстерні. Останнім часом, Мира полюбляла спостерігати за Старостою, час від час допомагаючи йому у створені чудернацьких речей, наповнених магією. Цей процес був дуже цікавим і захоплюючим. А ще допомагав відволікатися від неприємних думок, які все частіше зароджувалися у голові дівчини.

- Ось ти де. Я вже з ніг збився, шукаючи тебе. – Троян стояв на порозі майстерні, весело поглядаючи на Імператрицю, яка сиділа на одному зі столів і спостерігала за роботою артефактора.

- Що трапилося? – Здивувавшись появі радника, Мира зіскочила зі стола.  

- Я гадав, що ти схочеш прочитати це. – Чоловік дістав з кишені лита.

- Це відповідь? Від Драгана? Вже? – Дівчина підбігла до Трояна. Її очі наповнилися щастям. Вона швидко схопила листа і широко посміхнувшись, покинула майстерню, навіть ні з ким не попрощавшись.

- Панна сумує за чоловіком. – Усміхнувся Захарій, поглядаючи на зачинені двері.

- І здається, сильніше ніж я гадав. – Тихо додав Троян і також покинув майстерню.

Опинившись у своїй кімнаті, Мира сіла за стіл, та тремтячими від хвилювання руками повільно відкрила листа. Вперше їй доводилося читати послання від свого чоловіка, і це змушувало серце калатати ще сильніше.  

«Люба, Мира!

Отримавши твого листа, я був приємно здивований. Новини про те, як ти все ж дослухалася до поради і, відкинувши свої страхи, почала проникатися справами своєї Імперії, мене неабияк зворушили. Я радий, що ти нарешті зрозуміла і прийняла той факт, що від тепер ти Правителька Острова Семи Морів. Твоя допомога із столиці, для мене дуже важлива та необхідна. І я б все віддав, щоб бути зараз поруч і на власні очі побачити, як ти виступаєш перед радою на загальних зборах. Впевнений, в такі моменти ти виглядаєш дуже вродливою.

Те, що ти порозумілася із Трояном і ви нарешті найшли спільну мову, також змушує мене щиро радіти. Він не поганий чоловік і дуже розумний. У справах Імперії ти можеш завжди покладатися на нього. 

Що ж до мого походу. Справи йдуть добре. І я би сказав навіть дуже добре. Народ, втомлений від війн та голоду, готовий приймати нового імператора, лиш би їх життя не стало ще гіршим. І сподіваюсь, я все ж виправдаю їх надії. Повстанців та колишніх приплічників Владлена виявилося не так вже й багато. Тому, сподіваюсь, що найближчим часом я повернуся додому.