Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Розділ 23

— Сам план дуже простий. Щоб Хантери дали спокій Землю, потрібно зробити так, щоб ціна окупації стала для них занадто високою або взагалі втратила сенс. Розумієш?

— Загальні слова завжди звучать розумно, — знизав я плечима. — А що саме треба зробити?

— Зараз усе поясню, не поспішай. Я хочу, щоб ти свідомо діяв, а не сліпо виконував наказ.

— Добре. Я слухаю.

— Єдиний ресурс, який потрібний Хантерам, це кров землян. Через особливості циклу розвитку, їх личинкам необхідний живильний розчин. А за збалансованістю поживних речовин та мікроелементів кров людей відповідає цим вимогам практично ідеально. Тому вони знаходяться в постійному пошуку планет, заселених гуманоїдними істотами, але при цьому не є носіями розуму.

Лекція, схоже, пішла другим колом, але я вирішив не перебивати. Зрештою, я ніде особливо не поспішаю, можу й вислухати нарешті.

— З Землею трапилася прикра помилка, і Хантери вже це зрозуміли, але задіяно занадто багато ресурсів, щоб вони відмовилися від придбаного джерела без вагомих причин. Принаймні до завершення циклу дозрівання колонії. Значить, людям треба їм надати цю причину.

Киваю, на знак згоди, і Спостерігач продовжує.

— Єдине, що для Хантерів має незаперечну цінність і здатне вплинути на швидкість ухвалення рішення — це загроза життя личинкам.

— Анігіляційні міни? — виказав я кмітливість.

— Абсолютно вірно. Загроза знищення інкубаторів спонукає їх до швидшого прийняття правильного рішення. Тобто змусить згорнути комплекс і дати вам спокій. До речі, ти вже зібрав усе потрібне для проведення диверсії?

— Ні. На даний момент у мене є лише чотири детонатори з шести, затребуваних системою. А мін зовсім немає.

— Не страшно. З твоїм рівнем підготовки дістати бракуючі деталі не складе особливих труднощів. Я дам тобі карту, на якій помічено бункер, де знаходяться ще два детонатори. А що стосується мін, то ти сам пройшов повз них. Вони у підвалі того будиночка, де ти знищив ксергів… еее… павукоподібних монстрів. Дивно, що ти не заглянув туди.

Чорт! А справді! Я так зрадів отриманим елементам живлення, що забув про двері під сходовою кліткою.

— Згадав? Добре. Але це не все. Як потрапити на орбіту, сподіваюся, знайдеш спосіб. Але знищення одного зорельоту, навіть штабного, нічого не дасть. Замінувати треба усі інкубатори. А це вже набагато складніше.

— У мене є гермокостюм і частина скафандру десантника. Значить, із виходом у відкритий космос проблем не буде.

— А як ти збираєшся перебиратися з одного зорельоту на інший? І далі? Пішки? Чи вплав? Між ними на хвилиночку не одна сотня кілометрів.

— Про це я не подумав.

— Тобі й не треба. Все продумано та розраховано заздалегідь. Пригадуєш двері на нижній рівень продуктового складу? Того, де ти сховав звільнених заручників?

— Так.

— Ось там і знайдеш те, що вирішить проблему переміщення між зорельотами.

— Дякую…

— За великим рахунком, нема за що. Все, що потрібно для перемоги над загарбниками, ваші вчені придумали самі. Просто не встигли використати. А ми лише з твоєю допомогою зібрали воєдино розрізнені частини. Отже, ваша перемога чи поразка повністю залежить виключно від твоїх дій.

— Навіть так?

— А як ти хотів? Бажаєте стати на один рівень з розумними расами? Доведіть, що заслуговуєте.

— Справедливо…

— Звісно, — кивнув Спостерігач. — І ще, це наша остання зустріч. Все, що потрібно і необхідно, ти знаєш. Дій. Сподіваюся, витрачені нами зусилля та ресурси не пропадуть марно. І років через сто-двісті, в доступному для огляду просторі розумних рас стане на одиницю більше.

— Я постараюся.

— От і добре. Ще якісь запитання є?

Вони, сто пудів, є, ось тільки в голову не приходять. Синдром горезвісного французького l'esprit d'escalier, тобто «красномовства на сходовій клітці». У тому сенсі, що всі необхідні та важливі слова, як правило, знаходяться після закінчення розмови.

Ось і сьогодні, маючи унікальний і, цілком можливо, єдиний шанс поспілкуватися, так би мовити, з вищим розумом, я конкретно туплю і не можу зметикувати, про що його запитати.

— Земля… — видавлюю з себе нарешті. — Земля отруєна. Навіть якщо Хантери заберуться геть, що це змінить? Ми просто вимремо від голоду. Нам буде потрібна допомога.

— Помиляєшся. Все не таке страшно. По-перше, — комплекси з виробництва синтетичної їжі мають автономні джерела харчування та пропрацюють ще як мінімум років п’ятдесят. А по-друге, ви ж дихаєте без протигазів? Отже, атмосфера планети не заражена. І як тільки Хантери підуть, переставши розпорошувати шкідливі мікроорганізми, запуститься процес самоочищення. Думаю, вже років через п’ятнадцять-двадцять на планеті з'являться місця, цілком придатні для ведення сільського господарства. Ну, а щоб допомогти фауні відновитися, з мутантами ви, якось, самі розберетеся. Чого-чого, а агресивності вашої раси на кілька планет вистачить. Ось і займіться зачисткою мутантів. Все краще, ніж один одного винищувати. Я відповів на твоє запитання?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍