Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Розділ 30

– От чорт усе забирай! Що ж ти наробив, твоя нестримна Величність? – на всі заставки лаяв себе Дін.

Лис же попереджав, що не варто у такому стані додому їхати. Краще б наказав своїм людям замкнути його під магічний замок і залишити на пару днів. Як тепер виплутатися з цієї ситуації?

Кордевідіон підвівся, з жалем дивлячись на дівчину, що лежала на траві. В яскравому місячному світлі вона виглядала, як білосніжна виточена статуетка. Ідеальне тіло, ніби створене для кохання, до якого тепер навряд чи дозволять йому торкнутися. Уривки синьої сукні лежали поруч з Наталією, куди він сам їх і кинув.

Піднявши те, що недавно було елегантним одягом, а тепер стало звичайною ганчіркою, Дін відірвав невеликий шматок. Важко ступаючи, він попрямував до басейну, щоб намочити тканину, лише тепер помітивши, що сам навіть роздягнутися не встиг. Тільки піджак на ходу скинув і найнеобхідніші ґудзики розстебнув. Навіть не чекав від себе такої швидкості в досягненні бажаного.

Повернувшись до дружини, вже збирався зволожити їй обличчя, та передумав. Треба було прибрати сліди того, що його маленька дівчинка щойно стала жінкою і пов'язаною парою. Шкода тільки, що після виявленої ним сексуальної доблесті, вона навряд чи захоче бути його справжньою дружиною. Ретельно довів шкіру дружини до ладу, змочив її обличчя та шию чистим клаптем, намоченим у басейні, та покликав:

– Ната!

Легкі поплескування по щоках і волога на обдуваному вітерцем обличчі зробили своє. Повіки Наталі розкрилися. Спочатку вона розгублено оглянулася навколо, потім її погляд зупинився на обличчі Діна. Усвідомлення того, що сталося, відразу ж відбилося в її очах. Дівчина сіпнулася і спробувала відсунутися від нього, потім завмерла, прикривши схрещеними руками груди, не усвідомлюючи, що це не все, що зараз доступно королівському погляду.

– Маленька, – почав Дін, намагаючись доторкнутися до щоки дружини, але зупинився, почувши вигук:

– Не чіпай мене!

Погляд, що зупинився на його обличчі, був такий приголомшений, ніби в нього раптово з'явилися роги та хвіст.

– Дитинко, – зробив ще одну спробу розпочати спілкування Кордевідіон, знову намагаючись доторкнутися до Наталії. – Заради Бога, не бійся мене.

Але та швидко відсахнулася.

«От чорт! Невже вона думає, що я можу на неї накинутися? – подумав Дін, спостерігаючи за жінкою, що злякано зіщулилася. – Але ж, виявляється, дійсно можу».

– Пробач мені, рідна. Обіцяю, що такого більше не станеться.

– Я дуже на це сподіваюся.

Наталка спробувала сісти й лише тоді помітила, що її руки не прикривають усієї наготи. Розгублено оглянулася навколо. Побачивши, що покривало залишилося поза її досяжністю, перевела погляд на чоловіка. Дін підняв його – це було щільне рожеве простирадло з вишивкою біло-червоних квітів по краю – і передав їй. Наталка швидко накинула його на себе, ретельно загорнувшись.

– Подивись на мене, кохана, – попросив він, але вона і далі розглядала квіти на своїй імпровізованій накидці. Дивитися на нього не хотіла, а Дін благав: – Наталю, прошу... Я не хочу, щоб ти мене боялася. Обіцяю, що наступного разу...

– Наступного разу не буде, – відповіла вона з гіркотою в голосі. – Ти мене обдурив.

– Ти моя дружина, це не змінити. Я кохаю тебе, бажаю близькості між нами і завжди бажатиму.

– Прийми мої співчуття з цього приводу, але спати з тобою я не збираюся.

– Дружино, припини негайно! Ти будеш спати тільки зі мною, навіть не думай про інше...

Наталя різко підняла голову.

– Хто ти такий?

– Що? – розгубився чоловік.

– Я питаю, хто ти такий? – повторила молода жінка. – Ти мене вкусив, тому я маю право знати, за кого вийшла заміж.

Настала пауза.

– Ми це обговоримо пізніше, – нарешті вирішив Дін. – Повернімося в палац.

– Мені голою повертатися? – сердито запитала Наталя.

Дін підняв з трави піджак і сунув руку в кишеню, потім в іншу. Кристала перенесення там не було. Перевіривши кишені в штанах, теж нічого не знайшов, тож вилаявся крізь зуби: значить, залишив у спальні!

– Я передам охороні, щоб покликали Террі з халатом для тебе, – Кордевідіон, одягаючи піджак на ходу, широкими кроками майже побіг до палацу. Обігнув торцеву стіну і поспішив до центрального входу, де стояли двоє охоронців, які, побачивши Його Королівську Величність, виструнчилися.

Зробивши необхідні розпорядження, негайно повернувся назад. Але біля басейну вже нікого не було.

– Наталю? – не вірячи своїм очам, приголомшений зникненням дружини, покликав Дін. – Де ти?

У відповідь не було жодного звуку.

– Наталю!

Знову тиша.

Король скинув піджак, а потім, нетерпляче відриваючи ґудзики, стягнув сорочку. Вдаривши браслетами один об одного, розкинув руки й надіслав пошукове заклинання для магічного трикутника, щоб зрозуміти, куди поділася його непередбачувана дружина. Сюрприз! Нічого не вийшло!

– Наталя! – загарчав Дін на весь голос.

І як відповідь на його відчайдушний рик, десь зовсім поруч пролунало самотнє вовче виття. А потім до нього приєдналося ще одне, і ще.

– Тисяча демонів! Сто тисяч демонів! Я все одно тебе знайду!

Три вогняні кулі, злетівши з руки розлюченого Кордевідіона Тарлійського з інтервалом в секунду, стерли з лиця землі басейн і різьблену альтанку, що необачно опинилися в полі зору розлюченого короля.

 

Наталка

Я зовсім не очікувала такого напору. Дін підскочив до мене, підхопив за талію однією рукою, а іншою притиснув за потилицю, притягнувши до себе і накривши мої губи пристрасним поцілунком. Я відчувала, як його груди все сильніше притискаються до мене.

Я не могла поворухнутися, не могла вимовити ні слова, нічого не могла… І мене знову охопила неконтрольована паніка. Як дика кішка, я почала вириватися, але все було марно.

Поцілунки ставали все частішими й наполегливішими, його дихання пришвидшилося і стало уривчастим, а потім я почула, як тріщить тканина. Моя сукня! Мій сон ожив! Той, що в будиночку Маняшки лякав мене до жаху!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍