Читати книгу - "Лялька"

він не передбачив, що проведе два тижні, охороняючи дівчинку, яка лише випадково виявилася тезкою справжньої цілі вбивці.

Родина Локлен мала все, однак ігнорувала його і жила своїм життям, попри завдані їм незручності. Вони мусили змиритися з його присутністю у своєму домі і, зрозуміло, були на межі, не дозволяючи маленькій Ешлі навіть до ванної кімнати йти самій, хоча і знали, так само як і він, що їхня дев’ятирічна донька ніяк не пов’язана з якимось там убивцею чи будь-ким іншим, причетним до справи. Він хоча б не один такий був. Імовірно, по всій країні було десятки Ешлі Даніел Локлен, яким довелося неохоче розділити своє помешкання з поліціянтами.

Дін відволікся від своєї книжки, коли нагорі почувся гучний скрип, а потім якесь дзижчання. Він повернувся до сторінки, однак загубив місце, де читав. За останні два тижні він почав розпізнавати всі виняткові риси великих старих будинків. Той конкретний звук належав автоматичному опаленню, яке вмикалося, коли вночі температура знижувалася.

Він голосно позіхнув і глянув на годинник. Оскільки він лише нещодавно отримав кваліфікацію поліціянта, воно й не дивно, що йому доручили нічну зміну. Хоча він уже пристосувався до розкладу і зміг поспати впродовж семи годин удень, але все одно відчував утому. Здавалося, що до шостої ранку ще так довго.

Він зняв окуляри та потер втомлені очі. Коли він знову їх розплющив, здавалося, що в кімнаті стало значно світліше, а на стінах танцювали мерехтливі тіні, змінюючи розташування залежно від химерної телевізійної програми. Йому знадобився якийсь час, щоб усвідомити, що у саду перед будинком чомусь увімкнулося потужне охоронне освітлення.

Дін устав і визирнув крізь високе вікно. Очевидно, сенсори руху зреагували на автоматичну систему поливу, коли рухомі струмені води виконували свою синхронну виставу перед єдиним глядачем. У прекрасному доглянутому саду не було ані душі, тому Дін знову сів і глянув на мовчазний екран, спостерігаючи за дурнуватими картинками, які бадьоро перемотували то вперед, то назад, так, немовби о такій годині когось це хвилювало.

Уже за двадцять секунд розпилювачі вимкнулися, яскраве світло згасло й кімната здавалася такою ж темною, як і раніше. Дін розслабився у кріслі й дав відпочити очам, які запекли, щойно він їх заплющив. Несподівано крізь повіки пробилася помаранчева смуга, і, коли він розплющив очі, його засліпило біле світло, яке заливало кімнату знадвору. Він прокрався до вікна поруч і, визирнувши, побачив, що тепер охоронне світло ввімкнулося за будинком, тоді як решту саду огортала темрява.

Потім у двері чорного входу шалено постукали. Дінове серце несамовито затріпотіло, і він схопив з відкритого каміна залізну кочергу. Він повільно пройшов до коридору, залитого неприродним світлом, і прокрався до чорного входу, ошалілий від яскравих плям перед очима від того, що його засліпило. Він надто пізно згадав про свій недоторканний електрошокер, прикріплений до тактичного паска в іншій кімнаті. Дін пройшов між рядами похмурих на вигляд портретів і, готовий до удару, заніс важку кочергу над головою.

Охоронне світло позаду згасло.

Діна огорнула темрява. Затамувавши подих, він чув, як щось наближається довгим коридором, і, запанікувавши, несамовито замахнувся, влучивши лише в повітря та дерев’яні панелі на стінах. Ще до того, як він устиг замахнутися ще раз, до його чола торкнулося щось тверде, й чоловік занурився в темряву.

Дін і гадки не мав, чи втратив свідомість, чи ні, і потягнувся до рації та натиснув тривожну кнопку, яка передавала все, що він говорив, відкритим каналом. Від крихітного екрана лилося зелене світло й відбивалося на осяяних стінах, і, коли Дін спромігся підвестися, провело його до вимикача.

— 299 Віктор Кіло, прошу підкріплення, — промовив він, а потім втратив рівновагу, впустивши рацію на підлогу.

Дін клацнув вимикачем. Над його головою ожила маленька люстра, відкриваючи низку брудних слідів, що вели далі коридором та сходами нагору до спальні Ешлі. Дін схопив із підлоги кочергу й піднявся сходами туди, де стрімко тьмяніючі відбитки черевиків різко повертали до дбайливо прикрашених дверей дівчинки.

Занісши зброю над головою, Дін увірвався всередину й побачив, що у розгромленій кімнаті порожньо. Останні брудні сліди на кремовому килимі вели до відчинених балконних дверей. Він визирнув на безлюдний сад і сів біля металевої огорожі, витративши весь адреналін, який відволікав його від запаморочення. Чекаючи на підкріплення, він витягнув телефон й набрав номер, якого йому дали того вечора раніше.

***

Едмундс заснув, укрившись піджаком. За останні кілька тижнів він провів більше ночей на дивані, ніж на власному ліжку. А от Бакстер сиділа за кухонним столом, читаючи повідомлення, яке щойно отримала, й навіть не думала лягати спати. Вона тихо вийшла сходами без килима, щоб перевірити всю родину Локлен, які, здавалося, геть виснажилися й спали у спальні Едмундса й Тіа.

Вульф мав рацію, коли попереджав, що вбивця прийде за дівчинкою, якщо не зможе дістатися до Ешлі. Вагаючись, Ваніта погодилася дозволити перевезти родину, хоча й вважала, що всі, хто братиме в цьому участь, просто змарнують час. Бакстер запропонувала розмістити їх у неї. У всякому разі так вона сказала команді.

Вона все ще не відкидала можливості, що Вульфа підставили. Зрештою, це була вже друга Ешлі Локлен, яку він намагався врятувати за один день. Бакстер вирішила зателефонувати єдиному, кому повністю довіряла, хоча й була шалено розлючена на нього.

Тіа була в матері, а тому Едмундс людяно погодився розмістити Бакстер та її аристократичних біженців. Показав їм будинок та, незважаючи на втому, заквапився до магазину, щоб купити дещо з необхідного, хоча й заледве міг собі це дозволити. Бакстер була вдячна за цей вчинок, адже так йому не довелося споглядати жах на обличчях заможної родини, коли вони розглядали своє жалюгідне тимчасове помешкання.

— Йому варто звільнити свою економку, — почула Бакстер бурмотіння місіс Локлен до свого пихатого чоловіка, коли вступила у мисочку з котячим печивом на підлозі в кухні.

Ще за вечерею Едмундс заснув на дивані, а це означало, що він не їстиме ні бобів, ні тостів і не матиме можливості поговорити з Бакстер наодинці. «Можливо, це й на краще», — думала вона. Нічого не змінилося. Він вважав Вульфа винним, і вона нічого не могла сказати, що змусило б його передумати. Едмундс не знав його так добре, як вона.

Вигадавши аргументи на захист Вульфа, щоб використати їх проти Едмундса вранці, Бакстер підняла телефон і написала коротке повідомлення:

«Дівчинка в безпеці. Потрібно поговорити. Подзвони. Цьом».

Вона знала, що Вульф позбудеться свого телефону, щоб