Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

було причиною відмовитися від такого. — Мені було б соромно.

Малий усміхнувся.

— Весе, ви класний чувак. — Вони вже прямували в бік помешкання Роббі. Листя шурхотіло під їхніми ногами, крізь гнані вітром хмари вгорі плив місяць-серпик.

— Думаєш?

— Так. І тренер Сілверман такої думки.

Веслі від подиву аж на місці став.

— Що ти знаєш про мене і тренера Сілверман?

— Особисто я? Нічого. Але ви, певно, знаєте, що Джозі грає в команді. Джозі Квінн із нашого курсу.

— Так, я знаю Джозі. — Та, яка говорила тоном лагідного антрополога, коли вони обговорювали «Кіндл». І так, він знав, що вона одна з «Сурикаток», хоч і сидить вічно на лаві запасних і в гру її кличуть лише тоді, коли в команді вже повна дупа.

— Джозі каже, що тренерка була дуже сумна відтоді, як ви розбіглись. І вічно сердита. Ганяє їх так, що аж гай гуде. А одну дівчину взагалі з команди викинула.

— Ту Дісон вона вигнала ще до того, як ми розійшлись. — А сам подумав: «В принципі, це одна з причин, чому розійшлись». — Е-е… то про нас що, вся команда в курсі?

Роббі Гендерсон глянув на нього, як на людину несповна розуму.

— Якщо знає Джозі, знають усі.

— Звідки? — Еллен би їм не стала розказувати. Посвячувати команду в подробиці свого особистого життя — це не по-тренерському.

— А звідки жінки все знають? Просто знають, та й годі.

— Роббі, між тобою і Джозі Квінн щось є?

— Ми рухаємося в цьому напрямку. Добраніч, Весе. Я завтра просплю, бо в п’ятницю немає пар, але якщо зайдете до «Сюзен і Нен» на обід, то підніміться й постукайте до мене у двері.

— Може, й зайду, — сказав Веслі. — Добраніч, Роббі. Дякую, що був одним із «Трьох комедіантів»[141].

— Я б сказав «був тільки радий», але над цим треба ще як слід подумати.

Замість читати по поверненні ур-Гемінґвея, Веслі поклав «Кіндл» у портфель. Потім витяг звідти майже порожній блокнот у палітурці й провів рукою по його красивій поверхні. «Щоб записував ідеї для книжок», — сказала тоді Еллен. І, напевно, то був коштовний подарунок. Шкода, що йому судилося стати сміттям.

«Але я міг би написати книжку, — вперто подумав він. — Те, що в жодному Урі моїх книжок не знайшлося, не означає, що я не можу написати тут».

То була правда. Він міг стати Сарою Пейлін американської літератури. Бо часом конячки, на яких ніхто не поставив, приходять першими.

На краще це чи на гірше.

Він роздягнувся, почистив зуби, потім зателефонував на кафедру англійської й попросив скасувати своє єдине ранішнє заняття.

— Дякую, Мерилін. Вибач, що навантажую, але, здається, грип мене здолав. — Він непереконливо покашляв і поклав трубку.

Веслі думав, що лежатиме без сну годинами й розмірковуватиме про всі ті інші світи, але в темряві вони видавалися так само нереалістичними, мов актори, котрих бачиш на екрані в кіно. Ті там, угорі, були велетенськими (а інколи й прекрасними), та однаково лишалися тільки грою світла й тіні. Може, й світи Уру були такими теж.

Що здавалося реальним о тій порі далеко за північ, то це голос вітру, прекрасний голос вітру за вікном, що розповідав казки про Теннессі, де побував раніше того вечора. Він заколисав Веслі, і той заснув. Спав міцно, довго і без сновидінь, а коли прокинувся, побачив, що кімнату заливає сонячне світло. Уперше відтоді, як сам навчався на бакалавраті, він проспав майже до одинадцятої ранку.

5. Ур: локальний (на стадії розробки)

Він довго стояв під гарячим душем. Поголився, вдягнувся й вирішив сходити до «Сюзен і Нен» або на пізній сніданок, або на ранній обід (залежно від того, що привабливіше виглядатиме в меню). Що ж до Роббі, то Веслі вирішив — хай малий спить. Після обіду йому ще тренуватися з рештою безталанної футбольної команди. Авжеж, він заслуговував на те, щоб довше поспати. Йому спало на думку, що, зайнявши столик біля вікна, він зможе провести поглядом автобус кафедри спорту, коли дівчата поїдуть на свій турнір за вісімдесят миль звідси. Він помахає рукою. Еллен його побачити не зможе, але він однаково помахає.

Він узяв портфель без жодної зайвої про це думки.

Веслі замовив собі «Сексі-омлет Сюзен» (цибуля, перець, сир моцарела), бекон окремо, а ще каву та сік. Коли молоденька офіціантка принесла йому їжу, він уже витяг «Кіндл» із портфеля й читав «Псів Кортланда». Так, то, безперечно, був Гемінґвей. І дуже крутий роман.

— У вас «Кіндл», так? — поцікавилася офіціантка. — Мені теж подарували на Різдво, суперська штука. Читаю на ньому всі книжки Джоді Піколт.

— Ну, може, й не всі, — сказав Веслі.

— Це як?

— Вона вже, мабуть, устигла нову написати. Ось що я мав на увазі.

— А Джеймс Паттерсон наклепав нову за сьогоднішній ранок, зразу як з ліжка встав! — і з цими словами вона, підсміюючись, пішла.

Поки вони розмовляли, Веслі натиснув на кнопку «Головне меню», щоб сховати роман ур-Гемінґвея. Бо почувався винним за те, що читав? Бо офіціантка могла попросити подивитись і перелякано заверещати: «Це не справжній Гемінґвей!»? Сміх, та й годі. Та саме лише володіння рожевим «Кіндлом» змушувало його почуватися злодієм. Бо, зрештою, то був не його пристрій, а те, що він на нього завантажив, теж йому не належало насправді, бо не він за ті файли платив.

«Може, й ніхто не платив», — подумав він, сам цьому не вірячи. На його переконання, універсальною істиною життя було те, що рано чи пізно комусь усе-таки платити доводиться.

Нічого сексуального в тій яєчні не було, але смакувала вона добре. Замість повертатися до Кортланда та його зимових собак, він відкрив меню УР. Там лишалася одна функція, якої він ще не дослідив. «Ур: локальний». Те, що перебувало на стадії розробки. Що там про неї сказав напередодні ввечері Роббі? Будьте обережні, штрафи за порушення ПДР подвійні. Розумний малий, і міг би бути ще розумнішим, якби собі мозок не вибивав у безглуздій грі у футбол третього дивізіону. Усміхаючись, Веслі виділив пункт «УР: ЛОКАЛЬНИЙ» і натиснув на кнопку «Вибрати». І вискочило таке повідомлення:

ДОСТУП ДО ПОТОЧНОГО ЛОКАЛЬНОГО УР-ДЖЕРЕЛА? ТАК/НІ

Веслі вибрав «Так». «Кіндл» іще трохи подумав, а тоді вивісив нове повідомлення:

ПОТОЧНЕ ЛОКАЛЬНЕ УР-ДЖЕРЕЛО — «ЕХО» МУРА

ДОСТУП? ТАК/НІ

Веслі поміркував над запитанням, доїдаючи смужку бекону. «Ехом» називалася провінційна