Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 118
Перейти на сторінку:
суддя.

— Все правда, судде, все правда. Так-от, оце вже кілька місяців, як у нього завелися приятелі: старий індіанський вождь, останній чи один з останніх представників свого плем'я в цьому краї, і юнак, про якого кажуть, буцім він син якогось білого агента й індіанки.

— Хто так каже? — запитав Мармедюк, раптом зацікавившись.

— Хто? Здоровий глузд, ось хто! Усі так гадають, це загальна думка. Але вислухай до кінця. Юнак цей досить обдарований, — так, я вважаю, що він досить-таки обдарований — дістав непогану освіту, бував у порядному товаристві й уміє пристойно поводитись, коли хоче. Тепер, судде Темпл, чи не зможеш ти мені розтлумачити, що звело докупи таких людей, як індіанець Джон, Натті Бампо й О лівер Едвардс?

Мармедюк здивовано позирнув на кузена й хутко відповів:

— Ти завів розмову про те, над чим я й сам не раз думав. Але чи ти вивідав щось із цієї таємниці, чи це тільки пусті припущення?

— Зовсім не пусті, Дюку, — тільки факти, незаперечні факти. Тобі, сподіваюся, відомо, що в цих горах є копальні. Ти сам казав про це не раз…

— То були просто логічні міркування, Річарде, а не факти.

— Ти чув про копальні, бачив зразки доброї руди, — цього ти заперечувати не будеш? А щодо логічних міркувань, як ти кажеш, то коли в Південній Америці є копальні, чом би їм не бути й у Північній Америці?

— Ні, ні, я нічого не заперечую, кузене. Я справді чув про існування корисних копалин у надрах цих гір і бачив зразки руди з дорогоцінними металами, буцімто знайдені тут… І я зовсім не здивувався б, якби довідався, що тут знайшли олово чи срібло або, що на мій погляд ще важливіше, кам'яне вугілля.

— До дідька те вугілля! — заволав шериф. — Кому воно потрібне в цих лісах? Ні, ні, срібло, Дюку, тільки срібло, — це річ корисна, й вона тут є. Але слухай: немає потреби нагадувати тобі про те, що тубільцям здавен відома ціна золота й срібла, — то хто ж краще за них знає, де знаходяться ті метали? Я маю певні підстави думати, що й могіканин, і Шкіряна Панчоха! давно знають про існування срібних руд у цій горі.

Слова шерифа зачепили Мармедюка за живе, й він став слухати уважніше. А Річард пересвідчився, що розповідь його справила на суддю належне враження, і додав:

— Будь спокійний, я маю докази, і в слушний час тобі їх наведу.

— Не відкладай на завтра…

— Ну, тоді слухай. — Річард підозріливо озирнувся, щоб упевнитись, чи їх, бува, хто не підслуховує, — Я на власні очі бачив могіканина й Шкіряну Панчоху — а очі в мене не гірші, ніж у будь-кого іншого, — так-от, бачив я на власні очі, як ті старі дерлися на гору з лопатами й кайлами! А люди бачили, як вени потемки тягли щось до своєї хатини. Хіба це не переконливий факт?

Суддя нічого не відповів, але насупився, як завжди, коли щось обмірковував, і подивився на кузена, чекаючи, що той скаже далі.

— Так то була руда, — мовив Річард. — Тепер я питаю тебе: чи можеш ти мені пояснити, хто такий цей містер Олівер Едвардс, який живе у твоєму домі від різдва?

Мармедюк мовчки похитав головою.

— Те, що він метис, ми знаємо, бо могіканин, не криючись, називає його своїм родичем; те, що він дістав добру освіту, нам також відомо. Але чого він приїхав сюди? Пригадай: за місяць до появи цього молодика Натті пропадав кілька днів. Пам'ятаєш, ти шукав його, щоб замовити дичину до приїзду Бесс, але старого ніде не могли знайти? Старий Джон сам лишався в хатині, а коли Натті повернувся, то, хоч це було вночі, люди бачили, як він тяг за собою сани, на кшталт отих, що в них возять зерно на млин, і там щось лежало під ведмежими шкурами. То от я питаю тебе, судде Темпл, що могло змусити таку людину, як Шкіряна Панчоха, зробити сани й тягти такий вантаж по горах, коли в нього тільки й майна, що рушниця та мисливські припаси?

— Мисливці часто користуються такими саньми, щоб перевозити дичину, а ти сам твердив, що Шкіряна Панчоха був відсутній кілька днів.

— Як він міг щось уполювати, коли його рушниця залишилася в селищі — він віддав її полагодити? Ні, ні, безперечно, він був десь у незвичайному місці й привіз додому якесь загадкове знаряддя, і, що найцікавіше, відтоді нікому не дозволяє навіть наближатися до своєї хатини.

— Він ніколи не любив непроханих гостей…

— Я знаю, — урвав його Річард, — але хіба він відганяв їх так брутально? А за два тижні з'являється цей Едвардс. Цілі дні вони товчуться в горах, удаючи, ніби полюють, а насправді розшукують руди. Через мороз не можна було копати землю, і той молодик скористався щасливою нагодою, щоб перебути зиму на добрій квартирі, але однаково майже щовечора сидить у Шкіряної Панчохи. Вони плавлять руду, Дюку, і збагачуються, а ти біднішаєш.

— Що в твоїй розповіді твоє, а що належить іншим, Річарде? Я волів би відділити жито від пажитниці.

— Частина належить мені, бо я бачив сани, дарма що за день чи два Шкіряна Панчоха їх порубав і спалив. Бачив я також його з лопатою і кайлом, а Гайрам здибав Натті на горі, коли той тяг сани, і по своїй доброті великодушно запропонував йому допомогти. Але Натті прогнав його і так нагрубіянив, що сквайр хотів навіть позвати його до суду. Відколи зійшов сніг і відтанула земля, ми не спускаємо Шкіряної Панчохи з ока, і тут нам вельми придався Джотем.

Мармедюкові не дуже подобалися Річардові помічники в цій справі, але він знав, що вони хитрі й метикуваті; оскільки ж тут справді було багато незрозумілого, то він замислився над словами кузена. Поміркувавши, суддя пригадав певні обставини, які, очевидно, могли б підтвердити ці підозри, а що вся справа стосувалася одного з найзаповітніших його бажань, то він і піддався цьому враженню. Мармедюк Темпл мав звичку завжди заглядати в майбутнє, і там, де інші бачили саму пустелю, він уявляв міста, фабрики, мости, канали, копальні, хоч тверезий розум спонукував його приховувати свої фантазії від сторонніх.

Що довше він міркував, то ймовірнішим здавалося йому припущення, ніби Едвардса привели до хати Шкіряної Панчохи корисливі інтереси. Але Мармедюк звик будь-яке питання розглядати всебічно, й тому висловив сумнів:

— Це неможливо — чого ж тоді юнак живе в бідноті?

— А що ж може спонукати людину шукати срібну руду, як не бідність? —

1 ... 78 79 80 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"