Читати книгу - "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

рискувати життям свого загону. Я вирішив почекати, чи не поділяться вони, а тим часом, щоб діяти напевне, наблизив свою засаду до шлюпки. П'ятниці та капітанові я наказав поповзти туди якомога обережніше, щоб бунтівники не помітили їх, і стріляти лише зблизька.

Так проповзли вони недовго, бо на них майже наткнулись два матроси й боцман, що був головним призвідником бунту, але тепер показав себе зовсім легкокодухим. Побачивши головного винуватця свого лиха вже в своїх руках, капітан ледве міг стриматись та діждатись, поки той підійде ще ближче, щоб пересвідчитись, чи справді це він, бо досі було чути лише його голос. Як тільки боцман наблизився, капітан та П'ятниця схопились на ноги й вистрелили. Боцмана було вбито відразу, а ближчого матроса поранено. Він теж упав, але помер лише години через дві. Третій утік.

Почувши постріли, я негайно посунув уперед головні сили своєї армії, чисельність якої, рахуючи з авангардом, досягла тепер восьми чоловік. Ось її повний склад: я — генералісимус, П'ятниця — генерал-лейтенант, потім капітан з двома друзями і троє полонених, яких, ушанувавши своєю довірою, ми прийняли як солдатів і озброїли рушницями. Ми підійшли до ворога, коли зовсім смеркло, щоб він не міг бачити, скільки кас, і я велів матросові, що був раніше в шлюпці й невдовзі перед тим з своєї волі приєднався до нас, гукнути на ім'я своїх колишніх товаришів. Перше ніж стріляти, я хотів спробувати розпочати з ними переговори і, якщо пощастить, скінчити справу миром. Сталося так, як я бажав, бо цілком зрозуміло, що в їхньому становищі вони дуже охоче пішли на капітуляцію. Отже, він закричав скільки сили до одного з них:

__ Томе Сміт! Томе Сміт!

Том Сміт зараз же відгукнувся:

— Хто це? Ти, Робінсоне?

Він, очевидно, впізнав його по голосу. Робінсон відповів:

— Так, це я. Ради бога, Томе Сміт, кидай зброю і здавайся, бо в цю ж мить ви всі будете мертві.

— Ха кому ж здаватись? Де вони? — прокричав знову Том Сміт.

— Тут! — гукнув Робінсон. — Тут наш капітан і з ним п'ятдесят чоловік. Ось уже дві години, як вони ганяються за вами. Боцмана вбили, Віль Фрей — поранений, а я потрапив у полон. Коли ви не здастесь відразу, то всі загинете.

— А нас помилують, якщо ми здамось? — спитав Том Сміт.

— Зараз спитаю капітана, — відповів Робінсон. Тут у розмову втрутився й сам капітан.

— Гей, Сміте і всі, хто там!.- закричав він. — Пізнаєте ви мій голос? Якщо ви негайно ж складете зброю й здастесь, я обіцяю помилування всім вам, крім Віля Аткінса.

На це Віль Аткінс крикнув:

— Капітане, ради бога, згляньтесь на мене! Що я зробив? Адже всі ми однаково винні!

До речі, це була брехня, бо, коли почався бунт, Віль Аткінс перший затримав капітана, зв'язав йому руки й поводився з ним дуже грубо, обкладаючи його образливою лайкою. Проте капітан сказав йому, щоб він здавався без усяких умов, а там уже губернатор вирішить, чи жити йому, а чи вмерти. Капітан і всі вони звали мене губернатором. Отже, всі вони склали зброю і почали благати, щоб їх помилували. Матрос, що розмовляв з ними, та ще двоє людей, з мого розпорядження, зв'язали їх, а тоді моя грізна армія в п'ятдесят чоловік, Що насправді вкупі з цими трьома складалась тільки з восьми, оточила їх і заволоділа шлюпкою. Сам я та ще один із нас не показувались поки що полоненим з державних міркувань.

Найперше нам треба було полагодити шлюпку й подумати про те, як захопити корабель. Капітан, що міг тепер без перешкод розмовляти з бунтівниками, змалював їм у справжньому вигляді всю ницість їх поводження з ним і всю злочинність їх планів, давши їм зрозуміти, що такі вчинки призводять лише до біди, а то й до шибениці. Всі вони каялись, здавалось, від щирого серця і благали лише про єдине — щоб їх не карали. На це капітан відповів, що він тут ні до чого, бо; вони не його полонені, а правителя острова; вони, мовляв, були певні, що висадили його на пустинний, безлюдний берег, а богові вгодно було направити їх на заселене місце, де губернатор — англієць. Він міг би повісити їх усіх, але він помилував їх і вирядить їх в Англію, де з ними вчинять по закону. Що ж до Біля Аткінса, то губернатор наказав порадити йому готуватись до смерті, бо завтра вранці він буде повішений.

Все це, певна річ, капітан вигадав, але його вигадка дала бажані наслідки. Аткінс упав навколішки й благав капітана попросити за нього губернатора. А решта почала принижено просити не відправляти їх в Англію.

Тепер мені спало на думку, що настав час мого визволення і що тепер легко буде умовити цих хлопців допомогти нам заволодіти кораблем. Отже, я відійшов у сутінь, щоб вони не могли роздивитись, який їх губернатор, і покликав капітана. Коли я гукнув неначе б то здалека, один із наших людей, як було наказано, озвався й сказав капітанові:

— Капітане, вас кличе губернатор.

— Перекажи його вельможності, що я зараз з'явлюсь, — відповів капітан.

Це справило на матросів сильне враження: всі були цілком певні, що губернатор з своєю армією в п'ятдесят чоловік десь поблизу. Коли капітан підійшов до мене, я переказав йому свій план, як заволодіти кораблем. Він був захоплений цим планом і вирішив виконати його завтра ж вранці. Щоб краще здійснити його й забезпечити успіх, я порадив капітанові поділити полонених. Аткінсові і двом іншим запеклим негідникам, на мою думку, треба було зв'язати руки та ноги і посадити їх в печеру, де вже сиділи в'язні. Відвести їх туди я доручив П'ятниці та двом супутникам капітана, висадженим з ним на берег. Вони відвели цих трьох полонених до моєї печери, наче до в'язниці, бо вона й справді мала дуже похмурий вигляд, особливо для людей в їхньому становищі Решту я спровадив до своєї бесідки, яку я в своєму місці описав уже досить докладно. Висока огорожа робила з моєї дачі теж досить надійне місце ув'язнення, тим більше, що полонені були зв'язані й знали, що від їх поведінки залежить їх доля.

Другого дня вранці я послав до них на переговори капітана. Він мав допитати їх і потім повідомити мене, чи можна буде взяти їх з собою на корабель. Він сказав їм про образу, вчинену йому ними, та про становище, до якого вони дійшли. Сказав, що хоч губернатор і помилував їх тепер,