Читати книгу - "Тінь перемоги"

Може часу не вистачило видати ордена фронтовикам? Шістдесяти років? Може бюджет підтискав? А хто їх і коли в бюджеті обмежував? Як же назвати всіх керівників Міністерства оборони, всіх цих Василевських і Булганінів, Жукових і Малиновських, Устинових і Грачових? Ви підкажете: злочинці! А я не погоджуся. От саме у злочинців і прийнято повертати борги. Причому - негайно. Це вікова й непорушна традиція кримінального світу Росії. Той, хто повернув борг, але із запізненням хоча б на хвилину, того в'яжуть і кладуть у прохід між нар. А потім стрибають по черзі з верхнього ярусу. Це простий і надійний спосіб швидко переламати ребра і розтрощити грудну клітку. Такий підхід - зразок справедливості й неухильного виконання прийнятих рішень. Якби весь наш народ слідував цим законам, якби одного разу розтрощив грудну клітку тому, хто народу не повернув борги, то іншим вождям не кортіло б народ дурити.

Жуков не повернув борги фронтовикам. Але назвати його злочинцем ми не маємо права. Якщо назвемо Жукова злочинцем, то це буде незаслуженою образою всім нашим кишеньковим злодіям, домушникам, ведмежатникам, мокрушникам.

Та що там ордени.

Ось після війни повертаються додому воїни-визволителі. В той час більшість населення - сільські жителі. Вони приходять у колгосп, і в них відбирають усі документи. Паспорт селянину мати не належить. Раз ти селянин, отже, ти не є громадянином своєї країни, паспорт тобі не дають, щоб з колгоспу не втік. Раз ти солдат-переможець, раз ти годуєш країну, отже, ти позбавлений усіх прав. Ось, наприклад, у літаку тобі літати не годиться: хто тебе в літак без паспорта пустить? У літаку можна було возити собак. Я особисто бачив, як в радянському літаку Ан-24 везли щура. Його в клітку посадили і везли. А воїн-визволитель у своїх правах був нижче собак. На собаку породисту треба було мати паспорт, а селянину породистому паспорт не передбачався. І грошей у колгоспах не платили. Повторю ще сто разів: велич країни визначається не ракетами і не супутниками, не перекритим Єнісеєм і навіть не балетом «Лебедине озеро», а величчю її рядових громадян.

Ну хай, Сталін був тираном і людожером. Але через три роки після вбивства Сталіна до влади прийшли Хрущов і Жуков. Чим вони кращі за Сталіна? Повинен був Хрущов сказати Жукову або Жуков Хрущову: війна була ніби великою, і наша пропаганда називає її навіть «вітчизняною», так давай зробимо добру справу, давай воїнів-визволителів зрівняєм у правах із собаками!

Чи сказав такі слова Хрущов Жукову? А Жуков Хрущову? Цього ми знати не можемо. Але бачимо результат: солдати-визволителі у своїй більшості так і не були юридично прирівняні до собак. Вони могли тільки мріяти про світле майбутнє, коли їх нащадків зрівняють у правах зі щурами і псами.

І коли комуністична пропаганда розповідає нам про те, що Радянський Союз виграв війну, ми засумніваємся. В результаті цієї «перемоги» народи нашої країни опинилися всі в тому ж соціалістичному рабстві. І не повіримо розповідям про те, що війна в якійсь мірі була ніби «вітчизняною». Основна маса населення не мала паспортів, тому юридично більше ста мільйонів людей громадянами своєї країни не були. Вони не могли воювати за «отечество», бо його не мали. Це, так зване, «отечество» не визнавало їх своїми громадянами і ставилося до них відповідним чином.

Не повіримо й розповідям про так звану «визвольну місію Червоної Армії». Якщо хочеш нести свободу людям, звільнися спочатку сам. Але наші солдати йшли на війну рабами. І повернулися з війни рабами. Збройні раби під конвоєм НКВС і під проводом рабовласників могли нести навколишнім народам тільки рабство. Його і несли.

Жуков нічого не зробив для звільнення народу. Він про це і не замислювався. Номенклатура була колективним рабовласником. Жуков був таким же членом рабовласницької асоціації, як Хрущов і Брежнєв, як Русланова та Андропов, як Берія, Єжов і Шолохов.

Гаразд, солдат-визволитель не мав прав.

Гаразд, заробив він ордени-медалі, а Батьківщина не спромоглася їх йому вручити. Так хоч мертвого його поважайте! «Дві третини загиблих у 1941-1945 роках воїнів поховані як невідомі» («Красная Звезда» 6 жовтня 1999)

У похованнях бійців і командирів Червоної Армії, які загинули у війні проти Німеччини «поховані понад 6,5 мільйона осіб, з них усього лише 2,3 мільйона відомі за прізвищами». (Там же)

Зіставлення втрат Червоної Армії і Вермахту шокує. У чому ж справа? Чому для того, щоб вбити в бою одного німця, треба було покласти в землю п'ять, а то й десять наших Іванів?

Причин багато. Ось одна, мабуть, не остання: у нас солдата після війни оспівували в піснях і звеличували в легендах, але на фронті життя солдатське не коштувало взагалі нічого, його не поважали живим, а тим більше - мертвим. У Німеччині було інакше. Кожен німецький офіцер, завершивши роботу, був зобов'язаний після себе прибрати робоче місце. Тобто, завершивши бій, був зобов'язаний евакуювати з поля бою пошкоджену бойову техніку, винести поранених і тіла вбитих. Поранених - у госпіталь. Убитих - у землю. З військовими почестями.

У Червоній Армії евакуація бойової техніки і зброї з полів битв була поставлена зразково. Зрозуміло, я маю на увазі тільки другу половину війни. Все, що було кинуте в 1941 році, - наш національний сором. Те, що було кинуте в 1941, створювалося працею нашого народу два десятки років. Тих кинутих запасів 1941 року вистачило б на багато років війни до самої перемоги. Але ми зараз - не про покинуті запаси. Ми говоримо про те, що в другій половині війни в Червоній Армії евакуація техніки з поля бою була налагоджена. Був організований збір кинутої зброї, боєприпасів, стріляних артилерійських гільз. Сталін встановив простий порядок: кожен полк, дивізія, корпус, армія, фронт зобов'язані