Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

ясно, що поїздки до Німеччини не уникнути. Отже, треба готуватися, не гаючи часу. Насамперед Лізі слід оформити американське підданство.

Василь побоювався, щоб старий кюре не зажадав од нього всяких довідок. Це було б катастрофою, бо ніяких документів він подати не міг.

Василь пішов до старого і попросив у нього дозволу висповідатися. Він признався своєму сповідникові в тяжкому гріхові.

— Оформивши цивільний шлюб у себе на батьківщині, я досі не обвінчався у святій церкві…

— Чому ви так довго відкладали вінчання?

— Після одруження ми надумали поїхати у весільну подорож і от осіли тут, у Франції, не подбавши про документи, які потрібні, щоб обвінчатися. Я ладен піти на будь-які жертви, аби тільки мені відпустили гріхи і вінчали в церкві!

— Гріх свій ви можете спокутувати молитвою і каяттям… Але повінчатися без належних документів не можна!

— Отче, дружина моя чекає дитини. Не можемо ж ми, добрі християни, виховувати позашлюбну дитину…

— У вас є хоч якісь документи?

— Паспорт, рекомендації друзів із тенісного клубу та ділових людей… Нарешті, моє бажання погасити всі витрати.

— Сьогодні я відпущу вам гріхи. Щодо вінчання — це питання серйозне, і я мушу порадитися з єпіскопом. Приходьте до мене по відповідь днів через три, — сказав кюре.

Василь спитав, дивлячись йому в очі:

— Чи не краще буде, якщо я тепер же пожертвую на святу церкву значну суму грошей, скажімо, дві чи три тисячі франків.

— Краще три, — прошепотів кюре.

— Згоден. — Василь трохи помовчав. — Може, зручніше обійтися без поради його преосвященства? На мій погляд, такі делікатні питання ви цілком маєте право вирішити й самі, без сторонньої допомоги. Я жертвую три тисячі франків на церкву. А вам за ваш труд заплачу дві тисячі франків. Гадаю, так буде справедливо.

— А свідки у вас є?

— При бажанні вони можуть бути, але краще обійтися без свідків. Мені соромно признатися кому б то не було, навіть близьким друзям, що я досі не обвінчався у церкві.

— Добре, завтра я вас чекатиму о третій годині… — І, немов міркуючи вголос, кюре додав: — Справді, може, краще обійтися без свідків?..

Василь відрахував кюре п'ять тисяч франків і пообіцяв бути в церкві завтра рівно о третій.

Коли вранці Василь попросив Лізу пропустити заняття в Сорбонні і піти з ним у магазин вибрати вінчальну сукню; вона засміялася:

— Ти, мабуть, жартуєш?

— Які можуть бути жарти в такій серйозній справі? Я прошу тебе стати моєю дружиною не тільки перед людьми, але й перед богом!

Тижнів через два після того, як Василь обвінчався, він поїхав в американське посольство і подав заяву, попросивши видати його законній дружині американський паспорт. Й Василеве прохання задовольнив містер Ковачич, що тимчасово заступав консула Сполучених Штатів Америки в Парижі.

Як тільки все уладналося з паспортами, Василь міг вирушити разом з Лізою за океан. Хотілося «набратися американського духу», як він казав, і налагодити в Нью-Йорку зв'язки з діловими колами. Все це була підготовка до поїздки в Берлін, куди Василь мав прибути як представник поважної американської фірми.

Американські піддані могли їхати в Сполучені Штати без особливих віз. Проте Василь якось за обідом у ресторані все-таки сказав Коиачичу про свій намір поїхати до Штатів.

— Справжній комерсант має відчувати веління часу і відповідно діяти, — говорив він. — Мені здається, що великий бізнес тепер треба шукати в торгівлі між Америкою і Німеччиною. Німці озброюються — отож перебудовують свою промисловість, роблять великі закупки в Америці. Чом би й мені не випробувати своїх сил на цій ниві? Як підданий Сполучених Штатів, я можу поїхати в Берлін і взятися там до якогось вигідного діла. Звісно, було 6 ідеально, коли б я міг поїхати туди як представник кіл, що торгують з Німеччиною. В Нью-Йорку в мене справи, пов'язані з нашою рекламною конторою, але я спробую знайти поважну фірму, що погодилася б послати мене до Німеччини як свого представника. Ліквідувавши діло тут, у Парижі, я сподіваюсь одержати значну суму готівкою. Якщо її пустити в оборот, торгуючи з Німеччиною, можна непогано заробити. В усякому разі, варто спробувати!

— Звичайно, варто, — погодився Ковачич. — В Америці, я певен, ви знайдете те, що вас цікавить. Хочете, дам вам рекомендаційного листа?

— Це було б чудово! Але ви так багато зробили для мене, що я не наважуюсь завдавати вам клопоту ще раз…

— Дрібниці. Насамперед відрекомендую вас своєму батькові — старий орудує великими ділами і може бути вам корисний. Він дуже любить слов'ян і, думаю, зробить для вас усе, що зможе. А ще дам вам листа до одного мого приятеля, з яким я разом учився в коледжі. Це син нафтового магната Адамса, а сам — віце-президент «Стандард ойл компані».

— Джо, вас послав мені сам господь бог! Я навіть не знаю, як вам віддячити! — вигукнув Василь.

— Не такий я вже некорисливий, як вам здається!.. Часом я думаю — чи не стати мені вашим компаньйоном? У мого старого чудовий нюх на бізнес, — якщо він почує, що, торгуючи з Німеччиною, можна добряче заробити, то відвалить мені якихось сто-двісті тисяч доларів. Але, ставши вашим компаньйоном, я зовсім не збираюсь кидати державну службу. Певно, ви погодитесь зі мною, що, будучи віце-консулом, а згодом і консулом, а може, навіть радником американського посольства в якійсь європейській державі, я дам більше користі нашій справі, ніж коли стану звичайним бізнесменом?

— Безумовно! — Василя зацікавила ініціатива американця. — Вчасно добута інформація інколи важить у бізнесі значно більше, ніж хитра комбінація найздібнішого комерсанта. Зробімо так: я поїду в Штати, роздивлюся там на місці і, повернувшись, докладно поінформую вас, — тоді й вирішимо остаточно. Зараз одне скажу: я був би щасливий, коли б мав такого компаньйона, як ви, Джо!

— Радий чути це. У свою чергу можу сказати: у вас, Кочеку, світлий розум, ви все схоплюєте на льоту, з вами приємно мати