Читати книгу - "Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин"

дерева з землі повискакують». А чоловік каже: ] «Як я свисну по очах, то, — каже, — тобі очі повискакують». А той і утік від чоловіка. «Ти, — каже, — хитріший».

А він іде, той лев, аж кінь скирту їсть. А він каже: «Які твої, коню, хитрощі?» А кінь питає: «А які твої?» А він каже: «Я як розженусь, то поперек скирти пробіжу». — «А як я розженусь, то вздовж пробіжу».

Та й утік.

Яструб — війтом

Зібралися якось яструби на велику раду. Треба їм було обрати собі війта. Порадилися вони: є тут, мовляв, один яструб файної вроди і до того ж письменний. І вирішили, що той буде добре війтувати.

Та поки його війтом не обирали, був він учений і мудрий. А як став війтом, то з того часу за багачами стоїть, а до бідних йому байдуже.

Бідні поки могли терпіти — терпіли. А бідних було більше, ніж багатих. От пішли бідні позивати війта, хотіли його скинути. Але в суді сказали, що ще строк тому війтові не вийшов, нехай урядує.

Бідним несила терпіти, дуже війт не по правді робить, а до річного строку ще далеко. Подумали і вирішили:

— Чого ми будемо його терпіти? Коли поб’ємо, то він сам від нас піде.

Піймали його, добре побили. І сидів він тихо, поки хворий був, а як одужав — полетів собі геть.

Почув той яструб, що у ворон нема війта. Почав до них навідуватись і випхався там у війти. Спочатку, як тільки його обрали, порядкував він добре: що вони йому казали, то він робив, і що він їм казав, вони виконували.

Ось оселилися ворони в одному лісі, а сорокопуди теж у тому лісі жили. Сорокопуди хоч і невеликі птахи, та дуже шкідливі. Дуже вони воронам надокучили, і почали ворони на них скаржитися:

— Що нам з ними робити?

А війт і каже їм:

— Якщо вони вам роблять шкоду, самі себе захищайте.

Розгнівались ворони на свого війта за такі слова, скликали раду, скинули його і сказали грізно:

— Якщо сам не підеш, вб’ємо тебе!

Ось прийшов він додому і розказав своїй жінці, а та як почула, почала його лаяти, докоряти:

— Не добили тебе яструби, то ворони доб’ють. Хіба ти не обійдешся без того, щоб бути війтом?

Подумав яструб, подумав, страх його взяв, він і каже:

— Та вже як упіймають, то вб’ють. І справді, навіщо це мені?

І пішов він з війтів. У своє село вертатися вже не хотілося, дуже сміялися б там над ним, а йому було б соромно. І каже він до жінки:

— Треба мені, мабуть, в іншому місці війтом стати.

Ось літає він по світу, прислухається, де нема війта. Почув звідкись, що у шпаків нема війта. Думає він, міркує: «Не личить мені самому йти до шпаків проситися у війти». І почав він стежити за ними, куди вони літають, підлітає до них і слухає. Коли достигли ягоди, шпаки почали літати зграями і живитися в садках, на городах та вирубах, де ростуть черешні. Але людям це надокучило, і почали вони кидати в шпаків патиками, стріляти. Надокучило й шпакам таку біду терпіти. Злетілося їх багато на віче, щоб вибрати собі війта. Злетілися в один ліс, кричать, радяться між собою. А той яструб перелітає з бука на бук і все ближче до них; він бачить їх добре, а вони його не бачать. Шпаки про свою справу радяться, а він усе слухає, чи не йтиме мова про війта. Ось сидить він коло них близько, а вони говорять:

— Коли б нам і чужий хто трапився та добре урядував, ми вибрали б і чужого.

Підлетів тоді яструб ближче, сів поруч на дерево і питає їх:

— Про що ви, пани брати, тут радитесь?

— Ой, — кажуть, — нам така біда. Всюди нас б’ють, нівечать, і нема нікого, хто б на захист став.

А яструб і каже:

— Зле ви робите, що у вас нема старшини, яка б про вас могла турбуватись. Ви мусите, — каже, — обрати собі війта, хай він голову сушить, аби вам було добре… Але як поставите війтом кого-небудь із своїх, то не будуть його боятися, бо замалий птах.

Подумали шпаки і кажуть:

— А може б, ми вас війтом поставили, може б, вас і боялись.

— Ну, що ж, — каже, — порадьтеся, обирайте.

Скликали вони раду і вирішили:

— Най буде яструб!

А він їм каже:

— Війтом я можу бути. Тільки ви мені щодня давайте одного з-поміж себе на утримання. Бо як не згодитеся, то прийде чоловік з крісом і вб’є вас цілу сотню. А будете давати мені по одному, то все ж менше вас загине.

І шпаки погодилися на це. А як став він у них війтом, то і каже:

— Як хочете, щоб вас не вбивали, то сидіть по домівках.

Не подобався шпакам такий війт уже з першого ж разу, але що діяти?

Минув строк бути яструбові війтом, а не зробив він шпакам нічого доброго. А знищив за той час стільки, що залишилося їх лише дев’яносто.

Що тут робити шпакам? І вирішили вони його скинути. Кажуть:

Покликали вони його, але бачать, що скинути вже не легко. Тоді подумали і вирішили:

— Якщо його не побити, то ніяк не скинемо.

Злетілися вони докупи, обступити яструба колом, і хоч птахи вони маленькі, та дзьоби у них гострі. І як почали вони його довбати, то він божився-присягався, що вже ніколи не буде війтом.

Словник малозрозумілих слів

Ади — бач, гляди, дивись; отже.

ажно — аж ось; аж тут.

айбо — але.

акурат — саме, якраз.

Баля (баль) — бенкет, ситий обід.

банно — сумно.

банти — поперечна перекладина на кроквах.

барабуля — картопля.

безрога — тут: свиня.

бефель — указ, закон.

бодак — будяк.

борзо — скоренько, хутко.

борше — швидше, скоріше.

бровар — пивоварня.

бузівок — теля (бичок) річного віку.

бук — палиця, кийок.

бутинар — лісоруб.

Вавкати — нявкати.

варга — губа, вуста.

ватажник — чабан.

ватра — вогнище, багаття.

вдирати — утікати.

веприк — кабанчик.

вергти — кидати, кинути.

вертеп — нетрі, хащі.

вивірка — білка.

виментувати — врятувати.

вимудрувати — виманити, видурити.

винбар — комора.

випендити — вигнати.

виповідати — оголосити.

висапатися — відсапатися, віддихатися.

відволожити — тут: відлупцювати.

відкупити — тут: відібрати, відняти.

вовковня (вовковина) — яма, пастка на вовка.

воробель — горобець.

впугатися — одягтися.

втащити —