Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Глава 27. Влад

Влад міцно стискав руками кермо батькової автівки, маневруючи в щільному потоці машин. Серце гупало болем, який пожирав всі думки. Півтора року він плекав крихітну надію, що в історії з Лерою ще не поставлено крапку. Позаду були операції та довгі дні реабілітації в Чехії. Довелося заново вчитися ходити. Було дуже важко і боляче, але Влад забороняв собі здаватися. Щоб одного дня прийти до Лери та показати їй як сильно вона помилилася.

Вперті почуття нікуди не зникли. Вони вижили навіть під шаленим тиском болю, який мусив би знищити їх назавжди. Влад намагався зненавидіти Леру, але приречено усвідомлював, що досі її кохає. Так само сильно і навіть ще сильніше. Повернувшись до Києва, він зателефонував Ані та запропонував їй та Жені відпочити разом у «Світлофорі». Аня відмовилась від клубу, посилаючись на те, що Женя застудився і не зможе піти. А на питання про Леру не відповіла нічого і поспішила завершити розмову. І Влад лише зараз зрозумів, чому Аня відреагувала саме так.

Лера тепер з Ігорем. Влад відмовлявся вірити, але побачив все на власні очі. Це було занадто боляче, занадто нереально. Лера дійсно не кохала. Якби вона мала почуття, то зробила б хоч одну спробу вийти на контакт за ці довгі місяці. І точно не стала б дівчиною Ігоря! Влад зупинив машину на світлофорі і стиснув кермо так, що побіліли пальці. Здавалося, що серце давно мертве. Але сьогодні воно померло остаточно. Як стерти собі пам’ять і вирвати з грудей кохання, яке вже нікому не потрібне?

У кишені озвався дзвоном телефон. Витягнувши його, Влад поглянув на екран. Аня. Мабуть, хоче все ж таки сказати про Леру. Тепер це зайве, бо він вже все побачив. Світлофор загорівся зеленим. Влад відкинув телефон на переднє пасажирське сидіння і знову натиснув на газ. Проте телефон продовжував наполегливо дзвонити. Влад ігнорував набридливий звук, зосередившись на дорозі. Мабуть, буде краще викреслити з життя все, що пов’язане з Лерою.

Телефон нарешті замовк, але вже за мить пискнув коротким звуковим сигналом. Влад втомлено зітхнув, зупинився поруч з тротуаром і підхопив гаджет. На екрані світилося нове повідомлення від Ані. Влад змахнув його убік, не читаючи. А потім відкрив список контактів, знайшов потрібний номер і натиснув кнопку виклику. Після трьох довгих гудків у динаміку пролунав сонний чоловічий голос:

— Алло!

— Привіт, Кириле! — промовив Влад. — Не зайнятий?

— Ні, — в динаміку почулося тихе позіхання.

— Ти спиш там чи що? — Влад поглянув на свій наручний годинник. — У Нью-Йорку зараз пів на другу дня.

— У свій законний вихідний я маю право спати коли хочу, — Кирило знову позіхнув. — Нічка була бурхливою, лише о п’ятій ранку заснув. А у тебе що? Зустрівся зі своєю Лерою?

— Зустрівся. Сьогодні Яковенко Лера остаточно розбила мені серце, — Влад важко перевів подих і коротко розповів все другу.

— Ох, трясця! — вислухавши його розповідь, Кирило зітхнув. — Забудь її. Перемкни увагу на щось інше. Лише кілька місяців. А потім до Варшави поїдеш.

— Кириле, я з нею одружитися хотів! Хоч зараз здається, що це все було в якомусь іншому житті.

— Одружуватися — то взагалі глупство. Особисто я на таке ніколи не підпишуся! Чекай, от повернуся з Америки… Навчу тебе, як треба час проводити. Швидко забудеш свою Леру.

— Якби ж все було так просто… Ну добре, спи. Вибач, що розбудив.

Завершивши розмову з Кирилом, Влад відклав телефон. А потім поглянув на лобове скло, яке повільно вкривалося тонкою вуаллю з лапатих сніжинок. Лише кілька місяців. Він отримає диплом і поїде у Варшаву. Якомога далі від Лери та щасливих спогадів, які стали нестерпно болючими. Але що робити сьогодні? Влад повернув кермо і знову виїхав на дорогу. Сьогодні хочеться забутися.

Зупинивши автівку біля будівлі нічного клубу «Світлофор», Влад вийшов на вулицю. Сьогодні можна втопити свій відчай на дні пляшки з чимось дуже міцним. А про все інше краще подумати завтра. Зала клубу зустріла яскравими вогнями, шумною музикою та веселим натовпом. Позбувшись верхнього одягу, Влад одразу рушив до бару. Сівши на кутку барної стійки, він попросив у бармена пляшку віскі. Першу склянку Влад випив одним махом. Міцний алкоголь обпік горло, але не позбавив болю, який роздирав серце. Спорожнивши склянку, Влад налив собі другу. А потім третю, четверту... 

Зала клубу почала помітно крутитися перед очима. Влад думав, що алкоголь допоможе вбити спогади, але віскі ще сильніше розігнало в голові яскравий калейдоскоп найщасливіших митей з минулого. Що Лера намагалася пояснити? Можливо варто було вислухати? Але навіщо слухати, якщо він все побачив на власні очі? Влад знову підхопив склянку і раптом помітив поруч дівочу постать в темній сукні. Сфокусувати погляд не виходило, але Влад все ж упізнав Сніжану.

— О, Владе! Привіт! — Сніжана зупинилася поруч, починаючи накручувати на пальчик своє довге біляве волосся. — Не знала, що ти повернувся.

— Я повернувся, — язик заплітався, але Влад поглянув на дівчину. — Чого тобі?

— Чому ти такий насуплений? — Сніжана кокетливо посміхнулася, підійшла ближче і огорнула Влада руками навколо шиї. — Хочеш розвеселю?

Влад відчув величезне бажання послати дівчину під три чорти, але не встиг нічого сказати. Погляд випадково ковзнув убік і раптом вихопив у натовпі обличчя Ані. А поруч із нею… Влад цілу хвилину дивився на міраж, не в змозі відвести очей. Трясця, вже галюцинації починаються! Аня ж сказала, що не прийде в клуб, а Лера… Її тим паче не може тут бути! Проте Влад все ж таки бачив Леру, яка здавалася цілком реальною і дивилася прямо на нього. Кирило має рацію, треба на щось відволіктися. Влад відставив склянку убік, впевнено огорнув Сніжану обома руками та накрив її губи жадібним поцілунком. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍