Читати книгу - "Секрети родини Бенет, Кері Блек"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що він хоче донести своїми словами?
- Вона вам подобалась? - Ліліана Нокс, не стримувала своєї романтичної натури.
- О, дівчинко мені багато хто подобався, - натякнув він на свій розгульницький спосіб життя, якого зовсім не соромився. - Але вона фаворитка творця, а Хаосу я не рівня.
- А це правда, що очі єдине що не змінюється під час реєнкарнації? - Олівія підсунулась так близько, що здалось від цікавості зараз залізе на плече Занкуса.
- Не дарма ж говорять очі дзеркало душі? - підтримала її Кетрін. Питання схоже було цікаво усім. Та й зізнатись мені також.
- Судячи з моїх спостережень відтінок змінюється, - відповів він, що заставило мене ще більше задуматись. - Генетика також грає не останню роль.
Очі Діани були світло блакитні, очі Єви - сині. А мої щось середнє між ними? Здається моя фантазія грає зі мною в злий жарт. Чи це Занкус мене намагається переконати у своїй дурноватій теоріі? Хоча звідки йому знати, що мені снилось?
- Цікаво хто я була у минулому житті? - замірялась Олівія.
- Кхм, повія, - кашлянув Ян.
- Теренс! - гаркнула до нього та повернулась. - Не забувай, що карма ще та сука, - зовсім не понаставницьки промовила до студента.
- Мені це не грозить, - буркнув він. - В мене все на мазі.
Його самовпевненість колись його погубить. Звісно він гівнюк рідкісний, але шкода хлопця.
- Мені подобається ваш своєрідний характер, викладачко Бенет, - підмигнув мені Занкус Аім. Цей не боявся фліртувати навіть при студентах. Хоча вони й оком не змигнули, певно звикли до його манери спілкування. Можливо й мені розслабитись та не звертати на нього уваги?
- Ми занадто тісні з викладачкою, ось вона і дозволяє собі деякі фрівольності, - Ян Теренс не вгамовувся.
Занкус нахмурився.
Ми доїжджали до пустелі про це свідчило сухе повітря та пісок, який здається був навіть у вухах, адже вікна були відчинені.
- Що ти маєш на увазі? - зупинив машину Занкус та глянув на нього, очима повними якоїсь злоби.
Теренс зглитнув, та замість нього відповіла я:
- Ми зустрілись, коли мені підляли зілля покори у пабі, напередодні перших занять в академії.
- Ти? - демон зиркнув на студента Теренса у дзеркало заднього виду.
- Це Лайон зробила! - заперечив він. Було видно, що хлопцю не зручно стало. Дивно, адже демон нічого не прокоментував. Можливо Теренс боїться тільки сили?
- По твоєму проханню, - фиркнула Олівія.
Пристрасті розпалюються.
- Карма це найменше, що тебе повинно зараз турбувати, - з відвертою погрозою мовив демон. Якби до мене так звернулись, я б вже на місці провалилась.
Вийшло ніби я поскаржилась на студента, а я цього зовсім не хотіла. Я ладна сама розібратись як зі своїми студентами, так і з кривдниками, навіть, якщо це одні і ті ж люди.
- Якщо знадобиться я сам тебе прикінчу, - прошепотів голосом демона Занкус, що заставило мене здригнутись.
Викладач неоднозначно глянув на мене та розпитувати не став.
Пустеля, як і очікувалось зустріла нас піском, який летів у рота, ніс та вуха. Погода була паскудною для подорожей, але запал моїх студентів не згас.
Ми дійшли до місця з напів розломленими старими колонами. В повітрі літав пісок та вітер підняв догори усе що, було на землі.
Я почула новий аромат, запах квітів, про які я лиш читала та бачила на картинках. Вони мають тонкий аромат, який не схожий ні на що. Особливий запах квітів було чутно лиш тоді коли зрізаєш їх. Вони мають ефект розслаблення, душевного спокою та часто використовуються для медитацій. Зовні чимось схожі на ромашки, але зсередини набагато унікальніші. Дарунки - так їх прозвали.
Та хто їх порозкидав навколо?
Я зловила одну квітку та принюхалась. Щось схоже на магічний запах, перші ноти були троянди, потім неочікувано запах змінився на пісок та глину, а за ним вже йшов запах мокрого дощу з ароматом випічки. Те, що я читала взагалі не передає унікального запаху, який хотілось ще і ще нюхати.
- Можливе передозування, - прошепотів біля мене голос демона.
Викидувати квітку я не стала, лиш обережно склала у зачаровану пляшку, в яку зазвичай наливають зілля.
- Хто їх тут порозкидав? - зробила крок від Занкуса.
- Хаос, хто ж іще, - кивнув він вперед. - Усе це для Діани.
- Діано, вода тепленька залазь! - промовив чоловік у мокрій білій сорочці з вінком на голові.
Знову сон? Але як? Реальність змінилась настільки неочікувано, ніби я просто перенеслась в інше тіло та схоже зовсім в інший час.
Перед очима було море яке в прямому сенсі парувало.Я відчувала, як моє тіло хотіло залізти у воду та насолодитись приємними дотиками прохолоди.
Я мимоволі милувалась чоловіком перед своїми очима. Гарне, підтягнуте, мʼязисте тіло, наполовину занурене у воду, посмішка від якої хотілось розтанути та очі, ох ці зелено-сірі очі…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Секрети родини Бенет, Кері Блек», після закриття браузера.