Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У мене все гаразд, — запевнив я. — Однак це по-справжньому дивне відчуття. Якесь тремке. Наче я стою на теплому сильному вітрі.
Ґрам уже холодив мені руку, наче крижинка. Тоді дивне відчуття зникло, бо лялька розтанула, знищивши симпатичний зв’язок. Коли віск запалав, вогонь підскочив.
— Боляче було? — стривожено запитав Сіммон.
— Анітрохи, — відповів я.
— І це було все, на що я була здатна, — зауважила Мола. — Щоби зробити більше, мені знадобився б доступ до ковальського горна.
— А вона ел’те, — самовдоволено докинув Сіммон. — Закладаюся, що вона втричі кращий симпатик, аніж Емброуз.
— Щонайменше втричі, — виправив я. — Але вже хто-хто всіма правдами й неправдами відшукав би ковальське горно, так це Емброуз. Ґрам можна пересилити, атакувавши його досить сильно.
— То завтра ми продовжимо? — запитала Мола.
Я кивнув.
— Краще поберегтися, ніж потерпіти.
Сіммон тицьнув сучком у те місце серед багаття, куди впала лялька.
— Якщо Мола може діяти геть не стримуючись, а це ніяк на тебе не впливає, то, може, ти й від Деві вбережешся. Дай собі час відсапатися.
На мить запала тиша. Я затамував подих, сподіваючись, що Фела й Мола не надто зважать на його слова.
Мола поглянула на мене, здійнявши брову.
— Деві?
Я гнівно зиркнув на Сіммона, а він жалісно поглянув на мене, наче пес, який знає, що його зараз копнуть.
— Я позичив грошей у ґелета, на ім’я Деві, — пояснив я, сподіваючись, що Мола цим задовольниться.
Та вона не зводила з мене погляду.
— І?
Я зітхнув. За звичайних обставин я уникнув би цієї теми, але Мола часто бувала наполегливою в таких питаннях, а я відчайдушно потребував її допомоги у здійсненні завтрашнього плану.
— Колись Деві була членкинею Аркануму, — пояснив я. — Я дав їй трохи своєї крові в заставу за позику на початку семестру. Коли Емброуз почав на мене нападати, я дійшов хибного висновку і звинуватив її у зловживанні. Після цього наші стосунки зіпсувалися.
Мола й Фела перезирнулися.
— Ти справді робиш усе можливе, щоб зробити життя цікавим, — сказала Мола.
— Я вже визнав, що це була помилка, — роздратовано відповів я. — Чого ще ти від мене хочеш?
— Ти зможеш повернути їй гроші? — втрутилася в розмову Фела, поки ми з Молою не посварилися.
— Чесно? Гадки не маю, — зізнався я. — Якщо мені кілька разів поталанить і якщо кілька разів затриматися допізна у Промислі, то, може, й удасться нашкребти достатньо до кінця семестру.
Я не став розповідати всю правду. Хоча я таки міг дістати шанс заробити достатньо, щоб повернути гроші Деві, у мене не буде жодного шансу заразом оплатити навчання. Не хотілося псувати всім вечір тим, що Емброуз переміг. Змусивши мене витратити стільки часу на полювання за ґрамом, він фактично вижив мене з Університету.
Фела схилила голову набік.
— Що буде, якщо ти не зможеш їй заплатити?
— Нічого хорошого, — похмуро озвався Вілем. — Не просто так її звуть Деві-Демоницею.
— Точно не знаю, — відповів я. — Вона могла би продати мою кров. Казала, що знає людину, готову її купити.
— Я впевнена, що вона так не вчинила б, — зауважила Фела.
— Я не ставив би їй цього на карб, — сказав я. — Сам знав, у що встряю, коли укладав угоду.
— Але ж во…
— Так уже влаштований світ, — твердо промовив я, не бажаючи думати про це більше, ніж необхідно. Хотілося, щоб вечір завершився на позитивній ноті. — Особисто я не дочекаюся можливості добре поспати у власному ліжку, — роззирнувшись, я побачив, як Віл і Сім утомлено кивають на знак згоди. — Побачуся з вами завтра. Не спізнюйтеся.
***
Тієї ночі я заснув у розкошах — у своєму вузькому ліжку, що стояло в моїй крихітній кімнатці. Одного разу прокинувся: мене привів до тями дотик холодного металу до шкіри. Я всміхнувся, перекотився й повернувся до блаженного сну.
Розділ тридцять третій. Вогонь
Наступного вечора я ретельно зібрав дорожню торбу, побоюючись забути якесь дуже важливе обладнання. Коли перевіряв усе втретє, у двері постукали.
Відчинивши, я побачив на порозі засапаного хлопчину років десяти. Його очі метнулися до мого волосся, і йому явно відлягло від серця.
— Коат — це ви?
— Квоут, — виправив я. — І так, це я.
— Тута послання для вас, — він сягнув у кишеню й витягнув пошарпаний папірець.
Я простягнув руку, і хлопчик відступив на крок, хитаючи головою.
— Пані сказала, шо за доставку ви дасте мені йот.
— Сумніваюся, — відповів я та простягнув руку. — Покажи записку. Якщо вона справді для мене, я дам тобі пів гроша.
Хлопчик набурмосився й неохоче передав її.
Вона навіть не була запечатана — лише двічі складена. А ще була якась вогка. Дивлячись на спітнілого хлопчину, я здогадувався чому.
Там було написано:
Квоуте!
Сердечно прошу тебе прийти сьогодні на вечерю. Я за тобою скучила. Маю захопливі новини. Прошу, зустрінься зі мною у «Бочці й кабані» на п’ятий дзвін.
Твоя
Денна
Постскриптум: Я обіцяла хлопчикові пів гроша.
— П’ятий дзвін? — перепитав я. — Чорні руки Господні! Як довго ти сюди йшов? Уже шостий минув.
— То всьо не я, — заявив хлопчина, несамовито суплячись. — Я годинами шукав по всіх усюдах. Вона сказала «Якір». Віднести це Коатові в «Якорі» по той бік річки. Але цей заклад вопше не біля доків. І якорів на вивісці нема. Як його мона знайти?
— Спитай когось! — вигукнув я. — Зараза чорна, хлопче, що ти за дурбецало?! — я притлумив дуже сильне бажання задушити його і глибоко вдихнув.
Визирнувши з вікна, я побачив, як меркне світло. Менш ніж за пів години мої друзі збиратимуться довкола кострища в лісі. Часу на похід до Імрі в мене не було.
— Так, — якомога спокійніше вимовив я. Витягнув огризок олівця й нашкрябав записку по інший бік папірця.
Денно!
Дуже прошу, вибач. Твій гонець відшукав мене лише після шостого дзвона. Він невимовно тупий.
Я теж за тобою скучив і готовий цілковито віддатися тобі в будь-яку годину дня чи ночі завтра. Щоб дати мені знати, коли й де, відправ хлопця назад із відповіддю.
З любов’ю
Квоут
Постскриптум: Якщо хлопець спробує взяти з тебе гроші, дай йому гарного потиличника. Він дістане плату, коли поверне твою записку до шинку «В Анкера», якщо, звісно, не заплутається й не з’їсть її дорогою.
Я знову склав її та притиснув до місця згину грудку м’якого свічкового воску.
Я обмацав гаманець. За останній місяць я поступово витратив зайві два таланти, позичені в Деві. Проциндрив на такі розкоші, як бинти, кава та матеріали для здійснення сьогоднішнього плану.
У результаті в мене за душею не зосталося нічого, крім чотирьох грошів і одненького шима. Я завдав дорожню торбу на плечі й жестом покликав хлопця за собою донизу.
Я кивнув Анкерові, що стояв за шинквасом, а тоді повернувся до хлопчини.
— Гаразд, — мовив я. — Дорогою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.