Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Ой, пробачте, — мовив гучний голос і вже спокійнішим тоном спитав: — Це ви, товаришу Рубенштейне?

Буря роззявив рота, дивлячись на завислий перед ним смарагдовий алмаз, а потім перевів погляд униз. На дорозі перед ним стояв один із гвардійців Тимошевського, але геть не такий, яким він його запам’ятав у Новому Петрограді.

Рейчел сіла на койці, напружена й знервована. Незважаючи на гупання, торохтіння й брязкіт, випадкові дошкульні звуки ударів, що долинали із-за задньої переділки, вона відчайдушно намагалася прочистити думки. Потрібно було прийняти кілька важких рішень; якщо помилитися хоч в одному з них, Мартін неодмінно помре, а значить, і вона може загинути разом із ним. Що гірше, існує висока вірогідність фальстарту, який перекреслить усі шанси на успіх її головного завдання. Через усе це їй бракувало ясності в думках, дуже заважало хвилювання.

Тридцять хвилин тому в її двері постукав космофлотець. Вона квапливо застебнула кітель і відчинила йому.

— Мадам, лейтенант Зауер просив передати, що засідання трибуналу відбудеться о чотирнадцятій нуль-нуль.

Вона тупо кліпнула на нього очима:

— Якого ще трибуналу?

Матрос, здалося, знітився:

— Не можу знати, мадам. Він просто наказав передати це вам…

— Гаразд. Можете бути вільні.

Матрос пішов, а вона поквапилась узути чоботи, розчесалася нашвидкуруч і рушила на пошуки знайомих.

Фреґатенкапітан Муромець пив склянку чаю в офіцерській кают-компанії.

— Про який трибунал ідеться? — вимогливо запитала вона.

Той витріщився на неї із незворушною мармизою.

— То пусте, — мовив він. — Мова про заарештованого інженера. Ми не можемо залишити його на борту під час бою, тож старий надумав призначити засідання на сьогодні й остаточно розв’язати це питання.

— Що ви маєте на увазі? — крижаним тоном запитала Рейчел.

— Ну, хіба можна стратити людину без чесного суду? — навіть не приховуючи своєї зневаги, відповів Ілля і брязнув склянкою поруч із самоваром. — Він відбудеться от у цьому самому приміщенні по обіді. Тут і побачимося.

Отямилася вона знову у себе в каюті, хоч і не пам’ятала, як туди повернулася. Їй було холодно й млосно. «Вони хочуть убити Мартіна, — раптом усвідомила вона. — Бо інакше ніяк не доберуться до мене». Рейчел вилаяла себе за дурість. Хто за всім цим стояв? Скількох ворогів вона нажила? Сам адмірал? (Сумнівно, бо якби йому кортіло когось розстріляти, він би не морочився формальностями.) Чи Ілля? Так, цей має на неї зуб. Чи та дитина-привид? Жовторотий співробітник охранки? Чи, може, капітан? Вона похитала головою. Когось із них вона таки допекла, а на борту корабля секретів не існувало; хай би як вони з Мартіном не ховалися, їх могли помітити.

Холодна порожнеча в животі перетворилася на клубок нервів. Увесь похід загрожував стати фіаско. З урахуванням того, що вона дізналася від Мартіна, включно з його місією, шансів на успіх флот не мав; по суті, всі вони найпевніше загинуть. Її власна роль перемовниці взагалі не мала сенсу. Переговори ведуть із людськими істотами, а не створіннями, які мають такий же стосунок до людей, як люди — до собак і котів. (Або машин, органічних передбачуваних машин, які легко розбираються під час досліджень, але не підлягають повторному збиранню.)

Залишатися безглуздо, ні передати пакет Джорджеві Чо, ні Мартінові допомогти…

Рейчел збагнула, що вона й не думала лишати його тут. Із цим усвідомленням прийшло полегшення, бо воно залишало їй єдину альтернативу. Вона нахилилася і тихо промовила:

— Багаж. Сім-сіме, відчинись. План «Титанік». Три години десять хвилин на підготовку. Починай.

Тепер їй лишилось придумати, як доставити Мартіна з кают-компанії, де відбуватиметься цей безчесний суд, в її особисту — цілковито інше, але ніяк не складніше завдання від визволення його із гауптвахти.

З-під койки беззвучно викотилася і відчинилася валіза. Якусь хвилину жінка бігала пальцями по панелі управління. Відкрилася панель, із якої вона видобула моток гнучкого шланга. Закріпила його на крані з холодною водою у крихітному вмивальнику. Довший і товстіший шланг із сферичною насадкою на кінці було спущено в туалет — зонд для колоноскопії корабельних тельбухів каналізаційної системи. Валіза загуділа, накачуючи в’язку білу рідину в туалет. По унітазу розповзлися тонкі пластикові волокна, герметично припечатавши до нього шланг. По каюті пішов смалений запах, суміш пороху і меляси із легкою домішкою лайна. Рейчел перевірила показники індикатора на валізі; задоволена, вона взяла рукавички, кашкет і все інше, що їй знадобиться, іще раз перевірила індикатор і поквапливо вийшла з каюти.

Туалет слабко деренчав і час від часу подзенькував, немовби десь ладнався трубопровід. Грілася вивідна труба; із каналізаційного шланга з шипінням стала прориватися пара, але його швиденько заглушило додаткове пластикове павутиння. На стелі пішов сигнал до сигналізації, що контролювала рівень іонізації, але Рейчел давно її відключила, ще як тільки-но сюди заселилась. Ніким не бачений, у все більш спекотній каюті заблимав вогник радіаційної тривоги на багажі. Так почав надуватися дипломатичний рятувальний човник.

— Та не переживай ти, синку. Це спрацює, — Зауер поплескав прокуратора Мюллера по спині.

Василій спромігся на кволу усмішку:

— Сподіваюся, пане лейтенанте. Я ще ніколи не був на трибуналі.

— Що ж, — Зауер ретельно добирав слова, — думай про нього як про навчальну практику. І найкращу нагоду притиснути цю лярву до стіни за буквою закону…

Правду кажучи, Зауера й самого глитали сумніви, хоч він цього і не виказував. Їх захід не санкціонував ніхто від слова взагалі. Начальник служби безпеки на борту корабля, він перевищив свої повноваження, і якби не мав підтримки в особі першого офіцера, фреґатенкапітана Муромця, то нізащо би