Читати книгу - "Прокрастинація"

якої вони бояться глибоко всередині. І саме страх цієї невдачі їм пом’якшує прокрастинація.

Люди, яких турбує те, що їх вважатимуть не такими, як треба, або недостойними, зазвичай бояться, що саме такими вони і є. Якщо вони подивляться на себе реалістичним поглядом і розсудять, що вони недостатньо хороші, то зіткнуться з іншим страхом. Вони бояться, що недостойні любові. Одна прокрастинаторка висловила це так: «Якщо я погано працюю, то кому я потрібна? Хто любитиме мене, якщо мені нічого запропонувати?» А оскільки ця жінка вважає свої здібності, відображені в її успішності, показником того, чи вона заслуговує на любов, то наслідки того, що вона не досягне очікуваного рівня, значно серйозніші, ніж просто «зазнати невдачі» у роботі, — це означає провалитись як людина і бути нікому не потрібною.

Світ перфекціоніста

Люди, що прокрастинують, часто є перфекціоністами й не розуміють цього. Вони намагаються довести, що достатньо хороші, і прагнуть зробити неможливе, вважаючи, що у них не повинно виникати жодних проблем із досягненням їхніх високих цілей. Зазвичай вони вимагають від себе нереально багато, і неспроможність це отримати їх приголомшує. Вони втрачають бажання й відступають від власних вимог, прокрастинуючи.

Більшість прокрастинаторів не розуміють, як їх взагалі можна вважати перфекціоністами, якщо хай куди вони глянуть — всюди видно докази того, як вони напартачили. Гарі, веб-дизайнер-фрілансер, сприймає себе так: «Я завжди лишаю справи напівсирими. Термінові завдання я роблю в останню хвилину і часом навіть не доводжу проекти до кінця. Ну, і як я можу бути перфекціоністом?»

Психологи виділяють два типи перфекціоністів — адаптивний і дезадаптивний.[13] Якщо ви адаптивний перфекціоніст, то у вас високі стандарти і вам здається, що ефективність вашої роботи їм відповідає. Цей вид успішного перфекціонізму здається невід’ємною частиною вашої особистості і є основою для самооцінки.[14] Однак якщо ви дезадаптивний перфекціоніст, то у вас теж високі стандарти, однак ви розчаровані в собі. У випадку з дезадаптивним перфекціонізмом є відмінність між вашими стандартами і тим, якою ви бачите свою успішність, тож ви маєте схильність до самокритики та низької самооцінки і частіше страждаєте від депресій.[15]

Дезадаптивні перфекціоністи занадто переймаються тим, що роблять помилки.[16] Як зазначив психолог Девід Бернс, люди, які досягають багато, зазвичай не є впертими перфекціоністами.[17] Атлет-чемпіон, напрочуд успішний бізнесмен та науковець, який отримав Нобелівську премію, зазвичай знають, що у них бувають періоди, коли вони роблять помилки або коли у них погані дні і їхня ефективність тимчасово знижується. І все ж вони прагнуть до високих цілей та вміють справлятися з пригніченістю й розчаруванням через те, що іноді досягти своїх цілей їм не вдається. Вони знають, що можуть посилити свої зусилля, і тяжко працюють над цим.

Натомість перфекціоніст-прокрастинатор зазвичай очікує від себе більше, ніж це реально можливо. Жінка, яка роками уникала фізичних вправ, хоче прийти в ідеальну форму за два тижні. Автор, який написав перше оповідання, хоче, аби перша чернетка його твору могла зацікавити видавця. Студент-новачок, який ще не вміє керувати часом і не знає, як потрібно вчитися, очікує, що в першому ж семестрі здасть усе на відмінно. Молодий чоловік бажає, аби кожен телефонний дзвінок завершувався побаченням; продавець очікує, що кожен відвідувач стане покупцем.

У результаті високі стандарти, що мали би мотивувати людей до досягнень, часто стають недосяжними стандартами, що знецінюють їхні зусилля. Необхідно поставити собі важливе запитання: чи ваші стандарти дають вам змогу зростати, чи, може, відбивають у вас бажання їх досягати, засмучують або заганяють у ступор? Дезадаптивним перфекціоністом вас робить не висота ваших стандартів, а те, наскільки ваші результати, на вашу думку, до стандартів не дотягують, наскільки нереалістичними та гальмівними є ці стандарти для вас і наскільки жорстко ви судите себе за те, що не досягаєте їх. Коли перфекціонізм стає проблемою, прокрастинація також, мабуть, стане проблемою.[18]

Існує низка переконань, за які тримаються перфекціоністи-прокрастинатори. Ці переконання можуть працювати, навіть якщо ви цього не усвідомлюєте, і можуть навіть здаватися вагомими та обґрунтованими. Однак вони можуть зробити ваше життя вкрай незадовільним і прокласти шлях до прокрастинації, а не прогресу.

Посередність породжує зневагу. Для деяких прокрастинаторів думка про те, що вони звичайні, може бути настільки нестерпною, що вони роблять усе, аби бути визначними. Вони прагнуть мати не лише ідеальну кар’єру і стосунки, а й створити шедевр, пишучи листа чи вирощуючи сад. Якщо ви очікуєте, що ваші результати щодня сягатимуть рівня вашого ідеального уявлення про себе, то хай що ви робитимете, у порівнянні це виявиться посереднім. Ви знецінюєте середньостатистичне, звичайне, типове — і дивитеся на таке зі зневагою. А оскільки помилки і недоліки — невід’ємна складова людської природи, люди, що не витримують звичайного, заспокоюють себе прокрастинацією. Коли посередні результати можна списати на гарячковість останньої хвилини, ці люди можуть продовжувати вірити, що могли би досягти ідеалу, якби мали більше часу. Це дає перфекціоністам змогу уникати власного відчуття зневаги до себе, коли вони є звичайними і середньостатистичними.

Винятковість без зусиль. Перфекціоніст вважає, що, коли людина є справді видатною, їй мають даватися легко навіть складні речі. Креативні ідеї мають литися безперестанку! Навчання має бути чистим інтелектуальним задоволенням! Рішення повинні ухвалюватися без затримки і з повною впевненістю у них! Із такими недосяжними стандартами людина, якій, аби щось зробити, треба тяжко працювати чи принаймні докласти хоч трохи зусиль, найімовірніше, почуватиметься неповноцінною. Один студент-фізик із коледжу зізнався: «Якщо мені не вдається вирішити проблему негайно, я почуваюся тупим. Я розумію поняття, і я досить розумний, тож повинен уміти знайти відповідь одразу ж. Та, коли мені це не вдається і потрібно трохи посидіти над завданням, я злюся на себе, що не витримую цього. І тоді я граю у відеоігри».

Очікування, що людина має вміти на льоту вловлювати матеріал, хай який він складний, заводить у ступор багатьох прокрастинаторів. Їх настільки розчаровує необхідність над ним сидіти, що вони не докладають зусиль, аби розібратись у матеріалі та освоїти його. Натомість вони уникають завдань, відкладаючи їх на потім. У довготерміновій перспективі їхня потреба бути розумними робить їх некомпетентними. Зрештою, якщо ви не спроможні витримати незнання, ви не спроможні і вчитися.

Зробити все самостійно. Перфекціоністи часто вважають, що вони мають зробити все самі, адже попросити когось про допомогу — це для них ознака слабкості. Вони не гнучкі й не здатні зважити, як краще вчинити в конкретній ситуації, вони не здатні визнати, що іноді відповідь їм не відома, що вони не можуть зробити все самі або що компанія — це може бути просто весело. Навіть коли скористатися чиєюсь допомогою було б ефективніше, багато перфекціоністів мають намір і тверде рішення працювати й страждати самостійно. Ця блискуча самотність може бути для них навіть причиною гордості. Або