Читати книгу - "Козацький оберіг"

сонце вже почало хилитися на захід, коли шестеро вершників виїхали на чати до фігури, що знаходилася за кілька кілометрів у Дикому Степу. Про всяк випадок козак Голота приставив до їхнього невеличкого загону старого й досвідченого козака Пугача. Казали, що він міг бачити в темряві так само чітко, як і при світлі сонця.

Данько весело поплескував по шиї свого гнідого жеребця. Серце хлопця аж калатало від радості та захоплюючого передчуття небезпеки. Старші чоловіки посміювалися над вояцьким завзяттям хлопця. Але Данько не звертав на них уваги. Він уважно вдивлявся у степ, щоб першим побачити ворогів, якщо вони з’являться.

Уже вечоріло, коли загін дістався Вовчої могили. Під останніми променями сонця степ нагадував безкраїй океан, поверхнею якого повільно котилися духмяні хвилі. Було в цьому і щось таємниче, навіть страшне, коли невідомо які створіння — добрі чи зловісні — можуть піднятися з його глибин. Данько вдивлявся у присмерк, і якась неясна тривога почала підійматися в душі хлопця.

У сутінках до п’янких пахощів степових трав домішався дим вогнища й запах кулеші, яку поставили варити сторожі. Пугач спокійно лежав на схилі могили, пихкав люлькою і вдивлявся начебто байдужим оком у степ Але Данькові чомусь здавалося, що вся постать козака була, мов напнута тятива, готова у випадку небезпеки вибухнути страшною і нестримною силою. Тож коли хлопець дивився на козака, відчуття спокою і впевненості знов поверталося в його душу.

Чоловіки поїли кулешу (ніколи в житті вона не здавалося Данькові такою смачною!) і зібралися спати, попередньо призначивши вартових і порядок, коли вони будуть змінюватися. Невдовзі всі поснули, крім вартового під фігурою. Данько ж не міг заснути, не зважаючи на втому. Він лежав на траві, нажатій для постелі, дивився в зоряне небо та вслухався в музику степової ночі.

Тим часом козак Голота блукав замковою площею, намагаючись зрозуміти, звідки взялося дивне почуття якоїсь загрози, що несподівано охопило його під вечір. Люди розходилася по своїх будинках на нічліг, купці закінчували збирати свої товари. Раптом Голота помітив Бурдюка, який, хитаючись, йшов через площу.

— Гей, козаче, давай вип’ємо! — запинаючись, промимрив Бурдюк до Голоти.

— Та, здається, тебе вже хтось пригостив, — байдуже відповів Голота, щоб відчепитися від настирного п’яниці.

— Авжеж, знайшлися добрі люди, пригостили, — не відставав від козака балакучий Бурдюг, — охоронці з каравану. Хороші люди. Усе питали: якого такого малюка поцілений чорною стрілою вершник дванадцять років тому до замку привіз…

Тут вже Голота застиг як вкопаний і вхопив могутньою рукою Бурдюка за комір:

— Ну і що ж то за хлопець?

— Тю! Та отой самий, із яким ти вепра вполював!

— Так ти їм його показав?

— А чому б ні, добрі люди, з Криму з караваном йдуть, вином пригощають…

Але Голота його маячню вже не слухав. Козак швидко пішов до брами.

— Хлопці, тут із купецького каравану ніхто з замку не виходив? — запитав він у латників, які втомлено дивилися за безкінечним натовпом людей, що юрмився навколо.

— Двоє пішли кудись у степ. Казали, на полювання, — пригадав один стражник…

…Уже через декілька хвилин козак Голота гнав свого коня дорогою, що вела до Вовчої могили.

…Данько сумно дивився на небо, всіяне срібними зірками. Повний місяць заливав усе навколо мінливим світлом.

Сторожа спала, навіть задрімав незвичний до нічного чатування вартовий біля фігури. Спав і козак Пугач, поклавши долоню на кольбу мушкета. Почало хилити до сну й Данька. Але він твердо вирішив бути насторожі всю ніч. Хлопець підвівся, потягнувся. Уже звик до нічного степу, і чатування почало здаватися йому звичною пригодою, чимось на зразок рибалки.

Раптом у повітрі щось майнуло. Данько мимоволі здригнувся, але відразу полегшено зітхнув. Невелика пташка вилетіла із густої трави та опустилася в якихось двадцяти кроках від хлопця. Данько почав обережно підкрадатися до пташки. Але щойно він наблизився, птаха майнула крилами й відлетіла, низько стелячись над самою травою, ще на десяток кроків. Так повторилося кілька разів. Коли Данькові вже набридли ці перегони, він зупинився й озирнувся — Вовча могила темніла далеко позаду.

Данькові стало ніяково — збирався чатувати всю ніч, а побіг за пташкою, як малий. Він розвернувся й пішов швидкими кроками до кургану. Але не пройшов і п’яти кроків, коли попереду почувся шерех. Щось велике й чорне виникло, мов з-під землі. Данько застиг, відчуваючи, як страх підступає до горла. Прямо перед ним погрозливо шкірив зуби величезний чорний пес. Червоні очі погрозливо дивилися на хлопця. Відчувалося, що хижак готовий у будь-яку мить кинутися на Данька. Хлопець збентежено подивився на собаку — такого він ніколи не бачив. Пес згрупувався, готуючись до стрибка, і загарчав. Відразу було видно, що тварюка жартувати не збирається.

— Ну чого ти, песику, я зараз тобі трохи сальця дам, тільки ось на могилу підіймусь, — якомога лагідніше забубонів Данько, обережно намагаючись боком обійти собаку.

Пес уважно дивився на Данька. На мить хлопець і величезний хижак застигли навпроти один одного…

Данько відчув ту мить, коли пес кинувся на нього, і стрибнув убік. Біля самої його ноги клацнули страшні собачі ікла. Переляк, замість того, щоб паралізувати хлопця, навпаки, надав його ногам швидкості.

Данько зібрав всі сили і дременув, петляючи, мов заєць, до рятівного кургану. Позаду чулося важке й гаряче дихання пса. Коли, здавалося, до підніжжя Вовчої могили залишилося пробігти ще хвилину-дві, щось велике й чорне вистрибнуло збоку, вдарило Данька та повалило у траву. Другий пес, стрибнувши, збив хлопця з ніг. Гаряче смердюче дихання обпалило Данькові обличчя. Перед очима хлопця брязнули білі ікла. Данько рвонувся з останніх сил. Почувся тріск роздертої сорочки, пес ковзнув іклами по бронзовому захисному зерцалі, якого Данько почепив на себе перед походом у степ. Собака закрутився навколо себе. Данько відскочив назад і упав — ноги вже не слухались його. Пес підстрибнув, цілячись хлопцеві в горлянку.

За спиною в малого гримнув постріл, і пес упав на землю. Хлопець озирнувся — Пугач, тримаючи мушкет, швидко біг до нього. Але козак запізнювався — другий пес із глухим гарчанням нісся просто на Данька. Раптом хижак якось дивно перекинувся через голову, і Данько завмер, вражений жахом, — пес перетворився на людину в чорній одежі. У руках у перевертня блиснуло довге лезо ножа. Хлопець від жаху інстинктивно виставив уперед руки й заплющив очі. Не побачив, як кінь чвалом вискочив з високої трави і вдарив грудьми людину, що вже занесла ніж для смертельного удару. Вбивця покотився по траві, а козак Голота, що правив змиленим конем, зіскочив із сідла