Читати книгу - "Мертва кров"

я вас не розчарую — замок точнісінько такий, як у його книжках.

Наташа замовкла і задивилася у вікно.

— Наташо, сподіваюся, ви дотримали слова і нікому не сказали про нашу зустріч?

— Венчеславе Івановичу, це ж і у моїх інтересах. Я чесна дівчина.

Венчеслав зиркнув на неї, і в його очах на мить спалахнули іронічно-хижі іскри.

— Ви можете мені довірити вашу честь. Обіцяю, поки я живий, ніхто не дізнається про таємницю сьогоднішньої ночі.

А Наташі вже не терпілося запитати, чи є у нього дружина, чи буде у замку ще хтось, окрім них. Вона вже уявляла собі його дворецьких, одягнених у парадні камзоли…

— Венчеславе Івановичу, я думаю, ви розумієте, як важко мені було погодитися на таку пізню зустріч з вами? Я навіть не знаю, що зі мною сталося. Я, як правило, не поводжу себе так з незнайомими чоловіками («Проговорилася! — подумала Наташа. — Якого дідька мені треба було казати „як правило“? Це ж означає, що існують винятки. Треба бути обережнішою»). Але я не шкодую. Ви якийсь такий рідний, свій…

Вона замовкла. А Венчеслав дивився уперед. Вітрове скло заносило снігом, тому треба було бути дуже уважним. Потім він повернув до неї обличчя, взяв її довгі тонкі руки у свої, ніжно стиснув.

— Я не звикла з чоловіками отак, відразу, — говорила Наташа, і голос її тремтів.

Недосвідчений чоловік міг би подумати, що вона каже правду, але Венчеслав відразу здогадався, що ця розбещена жінка збирається відкрити йому якусь свою жіночу таємницю. Так воно й сталося.

— …я хотіла сказати, — продовжувала Наташа, — що вам доведеться взяти мене силою. — Вона дуже уважно подивилася на Венчеслава.

— Ви хочете, щоб я вас зґвалтував?

— Так, хочу! Тобто інакше я вам не віддамся. Але якщо ви справжній чоловік, якщо ви прагнете мене усім серцем, то ви досягнете свого!

Венчеслав ледь посміхався.

— А може, вас ще й зв’язати?

— Так…

— Що, прив’язати до ліжка? Мотузками? За руки й за ноги? Але чому мотузками? Можна й ланцюгом до кам’яної холодної стіни, вниз головою, як у часи середньовіччя невірних дружин чи відьом у катакомбах вішала інквізиція, — іронічні слова Венчеслава трохи зачепили самолюбство Наташі.

— Ви жартуєте, — промовила вона. — Ви знущаєтеся з мене, з моїх почуттів. Ох!

— Я не жартую. Для мене важливо, щоб вам зі мною було добре…

Наташа замовкла. Вона знову дивилася у вікно автомобіля, за яким було видно лише світло фар і зустрічні сніжинки, що розбивалися об скло.

Машина зупинилася. Фари згасли. Наташа вийшла на сніг і побачила темне громаддя кріпосної стіни з бійницями. В стіні була хвіртка.

— Ми могли б з парадного входу, але тоді довелося б кликати сторожа, — пояснив Венчеслав.

— Ні-ні, я не хочу, щоб мене у вас побачив навіть сторож, — згадала Наташа свою роль чесної дівчини.

Венчеслав відчинив хвіртку, і вони увійшли до величезного двору. Наташа побачила обриси готичного замку з такими ж розмитими контурами, як на ілюстраціях у книгах Вальтера Скотта. Але вони пішли не до замку, а до кам’яного одноповерхового будинку. Здалеку почувся шум автомобіля, який від’їхав. Венчеслав зачинив двері і запалив смолоскип. Вони спускалися донизу кам’яними сходами, але Наташа нічого не помічала, крім власної тіні, яка звивалася і ламалася на стінах і, здавалося, не стільки супроводжувала її, скільки опиралася і тягла жінку назад.

Вони увійшли до кам’яної зали, і Венчеслав запалив усі смолоскипи, які були в отворах на стінах. Лише тепер Наташа відчула істинні масштаби цього зовні невеликого будинку.

— Ну як, подобається? — запитав Венчеслав.

Наташа з дитячим захватом обвела очима залу. Щось подібне вона бачила у снах, і ось воно збулося. Зараз її прив’яжуть, битимуть, знущатимуться з неї, а потім прийде любов, справжня, велика, така, що зробить її щасливою.

— А тепер ходімо у ту саму кімнату, про яку ти так мріяла, — сказав Венчеслав.

Наташа зняла взуття, розпустила волосся і ступила назустріч власній долі. У тій іншій кімнаті було темно і вогко. Вгорі тьмяно горів один-єдиний смолоскип, ледве освітлюючи усе довкола. Наташа побачила ланцюги, якими, напевне, колись приковували до цієї стіни полонених чи слуг, які завинили. Поряд лежали диби. Скільки разів вона бачила таку кімнату у своїх снах…

Зненацька Венчеслав зірвав з неї весь одяг, зв’язав мотузкою їй руки за спиною і вдарив по щоці. Вона відлетіла вбік, до стіни, а Венчеслав, підбігши, обв’язав їй ноги ланцюгами, а потім смикнув за інший ланцюг і вона зависла у повітрі вниз головою. Цієї миті до приміщення зайшла якась дівчина, взяла шкіряний плетений батіг і почала щосили бити Наташу. Била мовчки, але люто. Біль був нестерпний і не приносив жодного задоволення. Скоро Наташа знепритомніла.

Коли вона розплющила очі, то побачила, що вже лежить на холодній підлозі. Біля неї сидів Венчеслав і дивився в її обличчя таким потойбічним поглядом, що вона відразу зрозуміла все. Він провів язиком по її тремтячій, холодній шиї, і Наташа, знову знепритомнівши, вже не відчула ніякого болю…

II

Виходячи з кімнати, Орлов зустрівся з Борисом Буревим.

— Ви вже встали, Сергію Олексійовичу?

— Та ні, хочу зараз лягати.

— Боюся, вам це не вдасться.

— Господи, а що сталося? Чому ви не в ліжку? Котра година?

— Зараз початок на п’яту. Я йшов вас будити.

— Тобто?

— Та так, дрібниці, — криво посміхнувшись, промовив Буревий. — Мене викликали на дуель, і я хочу, щоб ви були моїм секундантом.

— І з ким же у вас дуель?

— У мене не одна, а дві дуелі, — вже засміявся Буревий. — Так що приймайте душ. У нас — хвилин десять-двадцять. За нами приїде автомобіль.

Орлов підставив обличчя під холодну воду і відчув, як до нього повертається здатність щось розуміти. Взагалі-то, в цій дуелі не було нічого дивного, адже російські поети мали першість у всій Європі не лише за кількістю універсально освічених людей, а ще й за кількістю викликів на дуель, і що найцікавіше — за кількістю дуелей, які не відбулися. Тож і зараз, випивши каву, Орлов був переконаний у тому, що дуелі можна буде уникнути. А Буревий чекав на нього вже у машині.

Автомобіль рушив. В ньому, крім Буревого і Орлова, був ще й другий секундант Буревого, грузинський князь Іван Абашидзе.

— Ну, то й що у вас там вчора сталося? — запитав Сергій Олексійович. — 3 ким стрілятися їдемо?

— Так от, якщо перша дуель у нас буде не з Олександром Ярославлєвим, то він має шанс дожити до свого наступного скандалу, тому що друга дуель у мене —