Читати книгу - "Споконвічна земля"

в(ека) тождественна фибулам Черняховской культуры не только по форме, но даже по рецепту металла, новому для Северного Причерноморья…» [77, с. 241].

А Черняхівська культура не мае нічого спільного з германським плем’ям готів, чи остготів, які нібито в IV столітті мешкали «в низовьях Днепра». Отакі пироги випікала так звана російська історична наука. Бо: «Черняховськая культура, археол(огическая) культура рубежа 2–3 вв. — рубежа 4–5 вв. в лесостепи и степи от Ниж(него) Подунавья до Левобережжя Днепра на В(остоке). Назв(ана) по могильнику у с. Черняхов (Кагарлыкский р(айо)н Киевской обл(асти)… Оседлоземледельческие,скотоводч(еские) племена носителей Ч(ерняховской) к(ультуры) жили в больших неукрепленных поселениях… Подъем земледелия в эпоху Ч(ерняховской) к(ультуры) отмечен усовершенствованием плуга и рала с жел(езными) наконечниками; вол и лошадь использовались… как тягловая сила; расширился состав культурных злаков; под пашню освоены значительные площади. Были развиты железоделательное, кузнечное, бронзолитейное, камнесечное, косторезное ремесла… Керамика (миски, кувшины) изготовлялись в основном на гончарном круге. Процветала торговля с ближайшими антич(ными) центрами… Большинство исследователей считают, что Ч(ерняховская) к(ультура) создана племенами (що мешкали на цих теренах. — В. Б.).., упоминаемыми древними авторами на территории её распространения… (а це племена даків — сучасні румуни; сармати, скіфи, слов’яни — сучасні українці; хоча, зрозуміло, що німецько–російські історики тягли до цієї компанії племен вигаданих готів–германців. — В. Б.)…

Существует гипотеза о перерастании (Черняхівської культури. — В. Б.) в древнеслав(янскую)…» [25, т. 29, с. 112].

Дуже хитро писали російські академіки про Черняхівську культуру, доплітаючи до неї вигаданих готів. Немовби ті німецькі племена прийшли на наші південні землі напередодні появи на них слов’ян. Тому й дозволили існуванню тільки гіпотези «О перерастании Черняховской культуры в древнеславянскую». Подякуємо московитам і на цьому. Навіть оця, профільтрована московськими науковцями, цитата свідчить, що Черняхівська культура поєднує племена давньої Скіфії з племенами (народом) Київської язичницької держави V–VI століть новітньої доби. Тому надбання Скіфської держави II тисячоліття до н. е. — IV століття нової ери є надбанням праукраїнського етносу і належить, в першу чергу, цьому народові.

Як бачимо, навіть поважні російські академіки допускалися помилок, які зводили нанівець їхні вигадки про український народ — зайду на своїх етнічних землях.

Отож, пропонуємо звернутись до сучасних українських істориків та археологів, які поступово (ще не повністю) поминають відмовлятись від одвертих німецько–російських «доважків брехні».

Автор вважає за потрібне зауважити, що він не ставить під сумнів теорію міграції народів у давні часи. Але слід пам’ятати, що під цю теорію міграції до історії введено багато вигадок та фальшивок. Однією з них є вигадка про так званих кіммерійців, які немовби у VII столітті до нової ери прийшли в Причорномор’я «з центральноазійських степів». Все це є вигадкою, бо повністю суперечить Геродоту, який заявив, що «Скіфи є дітьми Борисфену, тут народилися над (Дніпром) і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу Скіфію», і відбулося все те ще у 1500 році до н. е. Тобто, за 800 років до появи кіммерійців у степах Причорномор’я, скіфи уже володіли тією землею і мали свою державу.

То куди ж прийшли кіммерійці?

Можливо, кіммерійці були одним із племен Скіфської держави і в VII столітті до н. е. очолювали державу. Не будемо досліджувати це питання окремо. Нехай цим займуться молоді історики. Тому що цілком очевидно, якась із двох сторін помиляється: чи то історики, чи то Геродот. Хоча не довіряти Геродоту немає жодних підстав. Нас цікавить інше. Історія стверджує таке:

«…Кіммерійці на території Південної України з’явилися тоді, коли місцеве населення Чорноліської культури жило і працювало тут уже понад 200 років (Х–ІХ ст. до н. е.)» [27, с. 156].

І далі:

«Наприкінці IX — на початку VIII ст. до н. е. відбувається просування чорноліських протослов’янських лісостепових племен на Південний Захід, зокрема у Західне Поділля, на території якого до цього проживали фракійські племена. Цікавою пам’яткою, яка фіксує давні слов’янсько–фракійські контакти, є городище ранньослов’янського часу VIII–VII ст. до н. е. поблизу с. Рудківці Новоушицького району Хмельницької області… Керамічний комплекс Рудковецького городища своєрідно поєднує в собі елементи слов’янської Чорноліської і Фракійської культур» [27, с. 160].

Ще раз переконуємося, що уже у Скіфській державі, на теренах сучасної України, проживали давні праслов’янські племена. Звичайно, подібні теми за Російської імперської держави вивчати і досліджувати забороняли, і це впродовж 350 років. Хоча Чорноліська праслов’янська археологічна культура виявилася не єдиною на нашій древній землі. Послухаємо:

«В. Д. Баран виділення праслов’ян як окремої етнічної групи пов’язує з існуванням у II тис. до н. е. Комарівсько–Тшинецької культури, пам’ятки якої відомі на території Польщі та Правобережної України.

Праслов’янським племенам, на думку багатьох археологів, могла належати частина пам’яток Лужицької та Поморсько–Підкльошивої культур у Повісленні та на Волині, а також скіфські хліборобські племена Подніпров’я, існування яких припадає переважно на І тис. до н. е…

Крім суто скіфських… племен (скіфів–царських та скіфів–кочівників), Геродот називає також інші народи: скіфи–землероби, меланхлени, неври, будини та ін. Він не подає жодних даних про етнічну належність цих груп населення. Але, як свідчать археологічні дослідження, серед скіфів–землеробів, неврів та інших етносів було і праслов’янське місцеве населення відповідних археологічних культур (Висоцька тощо)» [27, с. 182].

Як бачимо, праслов’янська (українська) культура «окремої групи» племен скіфської держави існувала на теренах сучасної України ще у II тисячолітті до нової ери. Ця ж культура праслов’янських племен у більш розгалуженому вигляді продовжувала існувати у Скіфській державі у І тисячолітті до нової ери та на початку І тисячоліття нової ери (I–V століття).

Рухалися ж праслов’янські племена давньої Скіфо–Сарматської держави не тільки із заходу на схід, але й із сходу на захід, як це відбулося із Чорноліською протослов’янською лісостеповою культурою (племенами), що перейшли із сучасної Кіровоградщини до Тернопільщини у IX–VIII століттях до нової ери. Маймо на увазі, що в часи Російської імперії на подібні дослідження накладали жорстоку заборону, а самих дослідників висилали до Сибіру. Імперська історіографія робила все, щоби нав’язати світові думку про зайд–українців. А давніх (II тисячоліття до н. е.) праслов’янських поселень на теренах України (давня Скіфія) сучасні історики відкрили багато: поселення Комарів (територія сучасної Івано–Франківської області), поселення біля села Дзвониха (Тиврівський район Вінницької області), поселення біля села Дударків (Бориспільський район Київської області) тощо. Тому Скіфо–Сарматська держава, яка існувала на території сучасної України у II тисячолітті до нової ери — І тисячолітті нової ери була також державою протоукраїнського етносу (племен).

3

До середини І тисячоліття нової ери, тобто у III–IV століттях, праукраїнські слов’янські племена стали домінуючим етносом давньої Скіфо–Сарматської держави. Послухаємо професора Івана Івановича Зайця:

«Загальновизнаною є належність до слов’ян племені під іменем венедів. Вони, заданими Плінія Старшого, займали в І ст. н. е. південно–східну степову зону України,