Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

собі свій власний номер телефону. Адальберт підняв трубку після першого гудка.

— Добрий день, чи пані вдома? — Мокк довго вимовляв склади.

— На жаль, пане раднику, пані Софі вийшла годину тому, — Адальберт говорив дуже швидко, знаючи, що господареві треба доповідати, не очікуючи запитань. — Вона пішла по крамницях з панною Пфлюґер, невдовзі по тому, як їй доставили кошик троянд. Того кошика взяла із собою.

Мокк поклав трубку й покинув шинок. Його люди сиділи в «адлері» й заповнювали салон тютюновим димом. Мокк приєднався до них.

— Ґельфрерт колись мав наречену, дебелу блондинку десь років під тридцять. Вона приходила до нього із дворічним хлопчиком, — переказував Смолож результати опитування сторожа. — Незаміжня з дитиною. Сторож давно її не бачив. Ґельфрерт працював у якомусь оркестрі. Давав уроки фортепіано. Останнім часом виглядав кепсько. Пив. Ніхто його не відвідував. Сусіди скаржилися, що залишає після себе гівна в нужнику. Більше сторож нічого не розповів.

— Ми знайшли формуляр з Міської бібліотеки, — Елерс підсунув Моккові під ніс клапоть задрукованого паперу. — 10 вересня Ґельфрерт повернув книжку під назвою «Antiquitates Silesiсае».[2] У бібліотеці йому видали квитанцію, що підтверджувала повернення цієї книжки.

— Тобто 10 вересня він був ще живий. Беручи до уваги висновок доктора Лазаріуса, нашого музику замурували в шевській майстерні у дворі кам’яниці «Під Грифами» десь між 10 і 30 вересня.

— Хтось заманив його туди або притяг непритомного, — Смолож відчинив вікно, щоб впустити трохи свіжого повітря.

— Тоді заткнув йому рота кляпом і прив’язав до гаків на протилежній стіні комірки, так, щоб він не борсався й не розвалив свіжої кладки, — додав Мокк. — Мене одне цікавить: чи наш Синя Борода не боявся, що наступного дня до майстерні прийде новий наймач і побачить щойно замуровану стіну, або, що гірше, почує дивні звуки, які, незважаючи на кляп, видавала жертва?

Чоловіки мовчали. Мокк подумав про черговий кухоль пива, зручно вмостився на пасажирському сидінні й повернувся до поліцейських, що сиділи позаду. Зсунутий на потилицю капелюх надавав йому задерикуватого вигляду.

— Смоложе, з-під землі дістаньте цього п'яничку-сторожа з кам’яниці «Під Грифами» й допитайте його. Перевірте в наших паперах убитого й усіх його знайомих із записника. Ви, Елерсе, візьметеся за минуле Ґельфрерта. Де народився, якого віросповідання й таке інше. Потім допитаєте знайомих небіжчика, які мешкають у Бреслау. Рапорт післязавтра опівдні.

— А що робити мені? — запитав Майнерер. Мокк хвильку розмірковував. Майнерер був амбіційним і злопам’ятним. Колись за чаркою він звірився Елерсові, що не може зрозуміти, чому Мокк надає перевагу такому тупакові, як цей Смолож. Майнерер не усвідомлював, що критика добродушного Смоложа є провиною.

яку Мокк нескоро пробачить. Відтоді у своїй кар’єрі Майнерер наштовхувався на численні перешкоди.

— Вам, Майнерере, я хочу доручити зовсім іншу справу. Я маю підозру, що мій небіж злигався з поганою компанією. Ви маєте стежити за ним протягом двох тижнів, кожного дня. Ервін Мокк, Ніколаї-штрасе, 20, дев'ятнадцять років, гімназист гімназії св. Матвія. — Вдаючи, що не помічає розчарування на обличчі Майнерера, Мокк виліз із машини. — Я піду пішки, мені треба ще дещо залагодити.

Мокк сягнистим кроком рушив у бік шинку Ґренґеля.

— Пане раднику, пане раднику, зачекайте, будь ласка. — почув він за спиною голос Майнерера. Мокк озирнувся і з байдужим виразом обличчя чекав на підлеглого.

— Цей ваш помічник, Смолож, він аж занадто маломовний, — Майнерер тріумфував. — Він не сказав, що на стіні висів календар «Універсаль», такий відривний. Ви знаєте, який аркушик відірвали останнім?

— За 12 вересня? — Мокк з повагою поглянув на Майнерера. Той ствердно кивнув. — Той, який убивця пришпилив до жилета небіжчика? У вас цей календар із собою?

— Так, ось він, — прояснів Майнерер і простягнув Моккові ще одного коричневого конверта.

— Гарна робота. — Мокк сховав його в кишеню пальта. — Я займуся цим. Перевірю, чи листок, знайдений у жилеті, вирвано саме із цього календаря.

Опісля весело поглянув на мовчазного підлеглого, а потім несподівано поплескав його по щоці.

— Йди й стеж за Ервіном, Майнерере. Мій небіж для мене важливіший, аніж усі замуровані й незамуровані трупи в цьому місті.

Бреслау,

понеділок 28 листопада,

перша година пополудні

Симпатичний бульдог щохвилини полишав своє місце за стійкою, аби докинути в піч вугілля. При цьому він лагідно всміхався й згідливо кивав головою, погоджуючись з усім, що говорив Мокк. Він повністю поділяв антиамериканські й антирадянські погляди свого співрозмовника. Сам він при цьому не вимовив жодного слова.

Мокк вихилив третій за нині кухоль пива й вирішив перейти на міцніші напої. Він не мав звички пити на самоті, тож замовив дві чарки ялівцівки й одну посунув у бік бармена, оскільки в барі не було жодного відвідувача. Бармен схопив чарку брудними пальцями й спорожнив її одним духом.