Читати книгу - "Жертва забутого майстра"

Пінзель? Феноменальна працездатність, трапляється, цілком узгоджується з психічними розладами. Недарма ж прикметники «блаженний», «одержимий» однаково пасують і митцям, і ментально хворим. А ще Пінзель є й містичною постаттю. Почати з того, що його твори, навіть у покаліченому вигляді, справляють надзвичайне враження на глядача. Можна тільки уявити, яким був ефект, коли ці скульптури перебували в доброму стані й стояли на своїх місцях у храмах.

Я погодилась із пані Дариною, пам’ятаючи свої відчуття у львівському музеї Пінзеля. Жодна скульптура в моєму житті ще не змушувала так замислюватися про сенс буття, як ті дерев’яні янголи та біблійні герої.

— Правда ж?! — вигукнула вона у відповідь. — І ви таке саме відчули? Це абсолютно унікальний скульптор! Він провокує такі думки, до яких, я переконана, без нього й не додумаєшся!

— І я не можу пригадати, коли б саме скульптури, а не картини, справляли на мене подібне враження. Хіба що собор Петра й Павла у Вільнюсі, який я бачила дитиною ще в часи СРСР.

— У соборі Петра й Павла вражає ансамбль. А жодна скульптура сама по собі не дотягує до експресії Пінзеля.

— Але у витвори Пінзеля треба вдивлятися. Для неуважних то будуть просто шматки старого дерева.

— А ви знаєте, і тут не все так просто. Ці фігури подеколи просто змушують звернути на себе увагу. Пам’ятаю, була я на практиці в реставраційній майстерні у Львові, й раптом відчула, що мені кепсько. Відчула якусь неймовірну млость, нічого не боліло, але млоїло страшенно. Я навіть не можу описати той стан. Виявилося, поблизу лежала Пінзелева Єлизавета. Вона хотіла звернути на себе увагу! А спершу, я так, як ви кажете, подумала собі: і що то за колода лежить! А тепер можу довго дивитись на неї, і мені здається, ніби поговорила зі старою приятелькою.

— І вам робиться добре? — я згадала ту старшу єврейську жінку в музеї Пінзеля по правій стіні високої зали, згадала, як довго стояла перед нею й мені захотілось довідатись, що думає фахівець про ту скульптуру.

— Я не можу сказати, що мені робиться добре. Біля неї тривожно, незатишно. Але там добре думається. Чи не так?

І я згадала, про що подумала сама, стоячи біля тієї триметрової скаліченої жінки. Тоді мені думалося: ось вона, матір Івана Предтечі. Вона народила хлопчика в ніч літнього сонцестояння. Цей хлопчик виріс і став Предтечею Христа. Тобто першим визнав того, хто замість поганської стихії дасть народам вищий моральний закон. І постраждав за те, що вчив людей чекати на швидкий прихід Месії. Чому ж день його народження вважається святом, коли навіть ревним християнам дозволено впадати в язичницький транс[1]?..

І тут пані Дарина поставила запитання, що його я трохи боялась, але до якого була готова:

— А скажіть мені, будь-ласка... Ви казали по телефону, але я не зовсім збагнула... З якою метою ви збираєте інформацію про Пінзеля? Ваш друг скульптор чи мистецтвознавець?

— Він мені не друг, а клієнт. Я перекладатиму для нього, а він мистецтвознавець із Франції.

— А з якого університету? З восьмого Парижа? Чи з Нансі? Добрі праці з середньовічної скульптури є в одного професора з університету Бордо... І яка організація дала йому грант на це дослідження?

— Я ще не знаю, звідки він. До мене звернулись зі служби побуту приїжджих, просили перекладача. І когось на кшталт асистента.

— Так, я знаю, в Європі Пінзелем цікавляться. Але... ви довіряєте цьому чоловікові?

Чому мені стало трохи неприємно і навіть незатишно від цього запитання? Ніби я збиралася стати співучасницею якогось потенційного криміналу?..

— Я не перший рік працюю в службі допомоги іноземним громадянам. І ще ніколи ніхто з моїх клієнтів не зробив нічого шкідливого для України.

— Я не підозрюю вас у сприянні так званому світовому чорному аукціону. До речі, ви знаєте, що це таке?

— Не знаю, але думаю, що це якийсь кримінальний аукціон витворів мистецтва.

— Цілком правильно. І ви ж розумієте, наша країна не викупатиме там власне добро, як це роблять заможніші країни! Дивіться, щоб вас не використали з цією метою.

— Ви радите мені відмовитись від участі у цьому проекті?

— Я не можу вам цього радити. Всі ми заробляємо в житті хто як може. Але раджу гарненько з’ясувати коло наукових зацікавлень вашого клієнта, його друковані праці, зв’язок з науковими кафедрами та видавництвами.

— А невже справжні мистецтвознавці не можуть бути шахраями?

— Тільки експертами шахраїв! Можете повірити, я добре знаю своїх колег. Але знаю й тих, хто не продасться ні за які гроші. До речі, ви ж із вашим науковцем їдете до Львова?

— Звичайно!

— Тоді я вам пораджу звернутися до Миколи Браницького. Власне, Пінзеля для України знайшов саме він. Він урятував його скульптури від фізичного знищення й передав їх до музею Пінзеля, де ви побували. Він говорить неохоче, але, можливо, коли ви відчуєте довіру до вашого науковця... як до речі, його ім’я?

— Мішель Арбріє.

— Не чула. Але це нічого