Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

метал скарбникові й приготуйте інструмент до відправлення в палац. Не виключено, що вам доведеться переїхати туди.

Повернувшись у палац, государ віддав деякі накази. Воля ж великого Раймунда виконувалася настільки швидко й точно, що часом бувала виконана раніше, ніж висловлена. Не дивуйся цьому, простодушний читачу, але знай, що предки наші були мудріші від своїх нащадків.

Так що вже за дві години, зійшовши крученими сходами в підземні каземати, маркграф знайшов там і викувані шматки заліза, й інструмент, і самих алхіміків, зв'язаних по руках і ногах, із кляпами, вбитими в розтягнуті роти.

Побачивши правителя, Септимус засмикався, водячи скрученими руками по шорсткому каменю, а Берґ видав носом невиразний звук, чи то стогін, чи придушений кляпом сміх.

— Вітаю тебе, люб'язний друже, — м'яко сказав граф, підходячи до Септимуса й торкаючись його вузьким, розшитим срібною канителлю носаком черевика. — Мені дуже жаль, що нам доводиться зустрічатися за таких сумних обставин. Звичайно, я міг би просто вмертвити тебе, але розум і совість не дозволяють мені цього. Ти мудра, мисляча людина, те, що я назвав би сіллю землі, у цьому ти рівняєшся мені. Так-так, я сам визнаю, що ми рівні, хоча ти й лежиш у бруді. Зрештою, царських шляхів у геометрію нема, і всі ми вчили латинь за Теодолетом. Зовнішність оманлива, важлива душа, і ти, як особа духовна, знаєш це. Тому було б не по-людськи вбити тебе, не пояснивши причин.

Септимус знову засмикався й глухо замукав, обертаючи випнутими очами.

— Не силкуйся, друже мій, я й так знаю, що ти можеш мені сказати, — запевнив його граф. — Спочатку пункти заспокійливі. Primo: я вірю, що вам відкрився спосіб природного алхімічного одержання справжнього заліза. Ergo — з вас знімаються підозри в обмані. Secundo: я не бачу у вашому мистецтві нічого, що б суперечило Божим настановам і Його волі. Ergo — з вас знімаються обвинувачення в чорнокнижництві. Тепер ви запитаєте, що стало причиною такого суворого покарання, і я відповім: ви невинні. Єдине твоє лихо — надміру допитливий розум, який не бажає зважати на деякі заборони. Він і привів тебе до такого сумного кінця. Слухай же! Ви хотіли облагодіяти світ, зробити всіх багатими…

Септимус напружився й негативно замотав головою, а Берґ протестуюче заревів, немов бик, якого привели на бойню, і він зачув запах крові.

— О-о?.. — здивувався правитель. — Ти ще розумніший, ніж здалося мені спочатку! Виходить, ти розумієш, що залізо знеціниться й стане простим металом. Але скажи в такому випадку, кому воно буде потрібне? Правителі зубожіють, торгівля порушиться, але заради чого? Коли-небудь усе знову прийде до норми, і що ж вигадають нащадки в результаті такого потрясіння? Фінанси розстроєні, там, де нині платять унцію заліза, будуть віддавати фунт і більше золота або срібла. Угоди ускладняться, і купці першими проклянуть тебе. Але ж саме на купцях тримається добробут освіченої держави. Які ж блага принесе підданим дешеве залізо? Мідь і олово виженуть його з кухонь і їдалень, а золото й срібло — з ювелірних крамниць. Подумай, друже, адже залізо зовсім не красиве й цінується тільки через те, що рідкісне! І все-таки є одна сфера, де подібний винахід приймуть із радістю. Зброя! Ти мирна людина, Септимусе, то скажи: тобі не страшно? Я півжиття провів у сідлі, але все ж мало не посивів від думки, на що перетвориться світ, повен заліза… Бронза, зварена з належною кількістю берилів, звичайно, міцніша й краще надається для виготовлення пік і сокир, але ж залізо здешевіє! Ніхто більше не буде орати землю й пасти овець, шалені юрби мародерів почнуть валандатися по країні й виривати одні в одних рештки здобичі. Шляхетне мистецтво війни зостанеться хіба в переказах, зброя потрапить до рук черні, і підлий удар у спину вважатиметься великим подвигом. І все тому, що ти, Септимусе, звернув свій погляд на болота! Можливо, ти скажеш мені, що все буде зовсім не так. Численні й добре озброєні війська виженуть бандитів і охоронятимуть працю хліборобів, яким знаряддя з нового матеріалу принесуть небачену користь і процвітання… На жаль!.. Людина підла й невдячна, а з кіс занадто легко виходять ножі. Щоб перекувати рала на мечі, зовсім не треба бути вченим Септимусом.

Розпластаний чернець тільки ледь чутно зітхнув і заплющив очі.

— О, не перебивайте ж мене! — із нетерпінням закричав Раймунд. — Вам було надано всі можливості говорити на свою користь, перелічувати ті сфери, де це згубне відкриття могло б позитивно себе проявити. Тепер буду говорити я! Крім потрясінь минущих будуть втрати непоправні. Загинуть стародавні витвори геніальних ювелірів. Зроблені з нікчемного ферруму, кому будуть потрібні ці прикраси? Зникнуть цілі ремесла, запустіють квітучі області, ніхто більше не піде в пустелю на пошуки каменів, що впали з небес, і хіба дикуни будуть нипати по непотрібних пісках. Зачахнуть науки, так-так, твої улюблені науки зачахнуть! Нині сотні астрономів сидять біля зорових труб, очікуючи появи боліда, — а кому він знадобиться завтра? Досвідчені й умілі в арифметичних діях учені розраховують час появи падаючих зірок. Навіщо?

Правитель замовк і обтер із чола піт. Алхіміки лежали непорушно.

— Чого ж ти мовчиш? — запитав правитель. — Тобі нема чого сказати! Ось тому я, хоч і з важким серцем, вирішив умертвити тебе й твого підручного, а заодно й шпигуна — він уже мертвий. Так що ніхто не довідається, чи одержали ви земне залізо і як вам це вдалося. Прощай!

Із цими словами маркграф вийшов. Алхіміки немов не помітили його відходу. Септимус лежав, заплющивши очі, а в темних зіницях Берґа ніхто не зумів би прочитати його думок, та нікого це й не цікавило.

Відтоді минуло майже півроку, і якось уранці правителя підняв з ліжка переляканий скарбник. Із залізними злитками й інструментом алхіміків сталося щось незрозуміле. Їх густо