Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

251
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 103
Перейти на сторінку:
крові. Особу поки що не встановили, ніяких документів немає. Але вбили його не в кущах. Його туди затягли або штовхнули.

- Як так? Між «затягли» і «штовхнули», як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

- От приїде труповозка, витягнуть покійничка з кущиків - одразу зрозумієш, скільки там різниць, дві чи три. У нього горло до хребців перерізане.

- Нічого собі!

- Ти може не бачив, Сирота, а мені цей удар знайомий. Ми так у війну німецьких вартових знімали. Підкрадаєшся ззаду, лівою долонею затискуєш рота, задираєш йому голову, а правою - ножем по горлянці. Різко й сильно, щоб не писнув. А потім тою ж лівою рукою штовхаєш труп уперед, перестрибуєш через нього і…

- Спасибі за інформацію, товаришу підполковник. Знать би ще, який це партизан через тридцять років після війни бойові дії відкрив. Ножа знайшли?

- Зараз запитаємо. Сискарі! Щось налапали?

- Калюжу крові, товаришу підполковник. Таку, наче барана різали.

- Не вступіть, бо засаджу, як підозрюваних. Знаряддя вбивства є?

- Або викинув, або з собою забрав. Доведеться чекати, доки розвидниться.

- Дочекаєтеся. Коли розвидниться, ми з вами будемо начальству кіно показувати. «Тузик в гостях у Барбоса». Тьху! Здається, наврочив. Хто це там суне через кущі, як два п’яних кнуряки?

- Не знаю, товаришу підполковник, але здогадуюсь. Зараз підійдуть і гарикнуть: «А якби він в Інтурист на танці прийшов із цим ножем?»

Бути пророком у своїй вітчизні зовсім не важко - за умови, що ти працюєш там, де й я. Через кілька секунд два силуети трансформувались у дві до болю знайомі фігури - і ревонули дуетом:

- А якби він, цей бандит, та пробрався до готелю, де канадійці танцювали?

Брати нашого Старого на переляк - все одного, що проти вітру чхати, пукати, с… ну і так далі, все одно тобі ж у пику повернеться. Підполковник неквапно затягнувся біломориною і незворушно пояснив нашим комісарам паніки:

- Товаришу генерал… і ви, товаришу полковник. Якби так склалось, як вам гадалось, то стояли б зараз без штанів і, самі знаєте, де, не ми, а «конторські». Дозволю собі нагадати, що наші люди були відряджені на спільну операцію без зброї, в якості живого інвентарю.

- Жарти у вас останнім часом, товаришу підполковник, - буркнув Генерал, - забагато з Сиротою спілкуєтеся. А до речі, де наші чекісти? Їх що - відкликали?

- Самі себе відкликали. Скинули справу нам - і здиміли. Аж залящало.

- Дивина! Коли не треба - під ногами плутаються. А тут раптом «стук-грюк, аби з рук». Я правий?

- Так точно, товаришу генерал! - підтримав Шефа наш Полковник, - а якщо цей убитий - член канадської делегації?

- Еге ж! - додав свою каністру на дьоготь Старий, - приміром, міністр закордонних справ. Це вже, знаєте, не «висяк», а колесо від паровоза на шию.

- Та тіпун вам на язик, Іване Борисовичу! - сплеснув руками Генерал, - хоча з іншого боку… кишені у вбитого перевірили?

- Це єдине, що «конторські» зробили до нашого прибуття. Порожні кишені.

- А свідки є?

- Уявіть собі! Є! Он, дожидаються.

- Дозвольте, товаришу генерал? - подав і я свій голос.

- Що у тебе? Знов якась божевільна ідея? Сирота, ну скільки можна?

- По вбитому ніяких ідей, - заспокоїв я начальство, - поки що. А щодо «конторських» - є одна думка. І я з нею майже згоден. Хвилиночку… дозвольте?

Цю лавку я помітив, ще коли ми піднімалися по схилу. Бо саме з неї було добре видно і алейку, і стежку, що вела вниз навпрошки до стадіону «Динамо». Тому я впевнено підійшов, став рачки, присвітив ліхтариком і за мить уже демонстрував спантеличеному Генералові речовий доказ «номер раз» - порожню пляшку з-під «Столичної». І то не якусь там «для широкої громадськості», а номенклатурну версію - з закруткою.

- От і спливло те, що мало сплисти, - буркнув Старий, - а я ж то думав: чого це вони від мене пики вернуть? Виявляється, щоб у мій бік не дихати. Бо замість у кущах залягти, вони на лавочці засідку влаштували. І грілися! На Володимирській вони собі цього не дозволяють, а тут - дорвалися!

- Ну, це вже ви занадто, - сказав Шеф, - п’ятсот грамів на трьох здорових мужиків… чи скільки їх тут було?

- Троє.

- Ну, а я що кажу? Ми от з Полковником… але досить про це. Якісь нещасні півлітра…

- А от і не півлітра, - злоєхидно заперечив я і витяг з-під лавки речовий доказ «номер два», а потім і «номер три». То вже навіть для ДАІ забагато.

Генерал узяв себе в руки і перейшов на виключно офіційні інтонації:

- Товариші! Ми тут для чого всі зібралися? Обговорювати недоліки в роботі Комітету держбезпеки?

Я хотів докинути щось на взірець: що можна попові, а дякові зась, але вчасно прикусив язика. Бо зрозумів, що начальству зараз ой як не до жартів.

І не помилився.

- Ми тут для того, товариші офіцери, щоб розслідувати особливо небезпечний злочин. Оперативно! Бо на Богомольця якась, не скажу хто, вже настукала.

1 ... 7 8 9 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"