Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

блатна класика...

— Шик!

— Ну! Сармак є?

— П’ять монет — розкурочив діда.

— Забашляєш на банку бренді?

— Ну! А закусон?

— Харч — шик! Сало, шинка, кров’янка!

— Сільські аборигени підкинули?

— Папахен предка розколовся на сувенір.

— А що з них більше візьмеш?

— Хутір!

— Прерії!

— Чао!

— Салют!

І вони зайшли у храм науки.

Перший повернув на філологічний факультет. Другий — на філософський.

ГО-О-Л!

Вмикаю телевізор — і одразу заплющую очі. Хай футболісти мляво бавляться м’ячиком, мені що? Бринить у душі пристрасний голос:

— Удар! Бив Тигран Кріль. Великий майстер нашого футболу! Але промахнувся...

— Набрав швидкість Лев Ссавець. Великий майстер! А-я-яй! Упав! Зачепився за суддю...

— Дріблінгує Миша Амфібія. Великий майстер нашого футболу! Але упав. Наступив на м’яч...

— Азарій Хек красиво пробив з ходу! Пробив би, але м’яч проскочив повз Хека. Хек за ним поповз, але пізно... Все-таки великий майстер ударів з ходу...

— Молодий Андрон Муха стрибає, як Блохін! Великий майстер росте!

— Ось Альберт Барановський веде головоломну дуель. Все-таки великий майстер боротьби на другому поверсі! М’яч відскакує. Ні, то голова. А м’яч уже на землі.

Барановський знову просить м’яч на голову. Великий майстер, головатий!

— Наші бігають. Бо розуміють усю відповідальність. А їхні не розуміють. Ліниво відбирають м’яч...

— Їхні возяться з м’ячем... Я вже нарахував сім передач... Таке враження, ніби їхні буквально хочуть завести м’яч у сітку... Ніхто не б’є... Догралися! Буквально завели м’яч у сітку! Гм... Все-таки великі майстри не нашого футболу...

— Час іде. Наші бігають. Ще можна відігратися. А як відіграються — напевне заб’ють переможний гол...

— Увага! Вітьок Кажан залишив за спиною всіх захисників. Удар! Го-о-л!

Розплющую очі. Дивлюся повтор радісного моменту. Вітьок справді прогулювався за спинами захисників. Явне положення поза грою. Суддя напнувся, як дирижабль,— свистить. Боковий арбітр відчайдушно вимахує білим прапорцем, ніби збирається негайно здатися у полон. Але Вітьок Кажан нічого не бачить і не чує. Він мчить просто на воротаря і лупить у нього зі страшною силою. Воротар рятується від смертельного удару, стрибнувши за штангу.

— На жаль, офсайд...— констатує коментатор.

Суддя жестами показує Кажану — положення поза грою. Кажан показує судді на голову. Суддя показує Кажану жовту картку. Кажан показує судді... Суддя показує Кажанові — з поля!

Я заплющую очі. І слухаю, слухаю...

— А-я-яй! Кажана усунули з гри. Не стримався великий майстер... Гра триває... Але мало часу... Важко щось вдіяти... Десятий рік не можуть пробитися крізь відбіркові ігри великі майстри нашого футболу... Звучить фінальна сирена... Футболісти знімають футболки... Тренер знімає капелюха... Тренера теж знімають...

Вимикаю телевізор. Сиджу із заплющеними очима. А в плоті й крові моїй бринять безсмертні знахідки: «ве

ликий майстер» та «го-о-л». «Го-о-ла» нема. «Великі майстри» є. На біса майстрам той «го-о-л», якщо вони і без

нього великі?

КОНТЕКСТИ

Сатирик, як і мінер, помиляється раз у житті: коли обирає жанр.

Цікаво, на скільки одсунулося відкриття вічного двигуна з винаходом самогонного апарата?

Останній наказ: наказав довго жити.

Ех, якби ветеринари лікували від свинства!

Засвітився німб — набили лоба.

А коли відбудеться конкурс на заміщення виконуючих обов’язки людини?

Залишив слід в історії? Наслідив!

КАЖУТЬ ЛЮДИ, КАЖУТЬ.
Іронічна поезія
СМІХ І СЛЬОЗИ
— Мій лірику сумний! Скажи мені, Невже печаль з тобою День при дні? — О ні! О ні! Коли побачу, Що вірш мій перейшов В сльозу гарячу Поміж людських повік І тихий сум Наповнює джерела Майських дум, Тоді всміхаюсь я, Тоді не плачу... А ти, сатирику, А ти, козаче? Смієшся повсякчас? — Авжеж! Одначе, Бува, сміюсь, А краєм ока бачу, Як тихий сум Всю залу огорта, В очах страждання, Зціплені вуста... Все, як у тебе... І тоді я плачу! ЗАЙВОГО НЕ ТРЕБА
Як про права — Двома Голосував. Як про обов’язки — Ревма Галасував. РЕЦЕНЗІЯ
Відкину дьоготь чи єлей, Скажу з позицій правди-сили: Співачка — справжній соловей! Всі слухачі посоловіли... ЛИКО И ЛИК
Гарне мав обличчя зав, Нині — синю пику. Часто лика не в’язав І змінився з лику. ЗАОЧНИЙ ПРОРЕКТОР
Послухав, Як заочники Белькочуть, Заплакав І подався Світ за очі. ДРАЧЛИВЕ
Пародію проглянув на Драча — Поет і тут нічого не втрача. А от чимало лірико-нікчем Втрачають все порівняно з Драчем. ГРАНЬ
Не бійся взяти анекдот В основу іронічних од. Та бійся, щоб твоя робота Не породила анекдота. ПОП-КУЛЬТУРА
Так воно Буває часом: Церква — настіж, Клуб — на засув. В церкві — хор, У клубі — кури. Благодать Для поп-культури! «ДИСИДЕНТ»
Люд красну склав йому ціну: Гріш на базарному кону Від маківки до підошов... І от почули новину: Він іншу виважив ціну — За тридцять срібників пішов. РІЗНИЦЯ
Життя коротке, тож палю мости, Йду за Хайямом — славлю шури-мури Й вино! Все інше шлю під три чорти! — Безсмертним рубаї Хайям платив За щасні миті Вакха та Амура... Отож питання — чим заплатиш ти? МИСЛИВСЬКЕ
— Пам’ятаю, в хащах брів, Ледь тягнули ноги... Аж — шелесь! І з двох стволів Я ліплю між роги! Вцілив, господи прости, Постріл — перша кляса! — Та кого між роги ти? — Як кого? Бекасаі ПРОФІЛАКТИКА
По роботі баба й дід Посідали за обід. Ополоник дістає Вуйко із каструлі Та по лобі вуйну б’є, Садить вуйні гулю. — За що, гаспид? — та у крик.— Валер’яну пив би! — їй на це старий прорік: — Знав би за що — вбив би! З НЕБЕС НА ЗЕМЛЮ
Стривожився Аерофлот — Зазнав аварії пілот. Відкриєм істину святу: Його підвів не славний ТУ, Не флагман ІЛ, не вічний АН, А власний автошарабан. Казав пілот: —Містичне діло! Лишив коток якийсь бурмило Серед шосе... Та мав я час — Дав оберти на повний газ, Кермо тягну на себе вміло... А «Волга» так і не злетіла! ВАРІАЦІЯ
Де шумує річка, Де стримить смерічка, З відрами Марічка Гнеться до потічка. А побіля плаю, На галяві гаю Ніжаться Іванко, Шандор та Степанко. Приспів: Марічко ти, Марічко, Кохана наша чічко, Ми любим твою вроду! На хлопців не зважай, До ферми поспішай, Бо вівці ждуть на воду! І КАВКАЗСЬКИЙ ТОСТ
П’ю за твою труну! Нехай вона З столітнього Видлубується дуба, Із древа-патріарха, Що найпершим Ростком своїм Завдячить жолудинню, Яке узавтра Зронить ненароком Затятий недруг Під твоїм вікном... МОДЕРН-ОТЕЛЛО
Дружиною ти звешся? І тікаєш? Вже скільки літ Кохаю до нестями Тебе... Єдину! Ти ж з моїх обійм До іншого щоразу Йдеш... Убив би! Та щастя маєш, Що дружина ти Мого колеги... ПОТОЙБІЧНЕ
На кладовище Я забрів І там такий Шедевр уздрів: «Увага! В л а с н и к и М о г и л! Ото як підітрете Пил Та просапаєте Ковил, Свій