Читати книгу - "Повернення до зірок"

вас розумію. У мене теж була колись імперія. Пам’ятаєте?

Ґордон повернувся і вийшов. У коридорі він мимоволі посміхнувся: чи говорив хтось з Ліанною подібним тоном? Мабуть, нечасто…

Опинившись у своїй каюті, він розтягнувся на ліжку. Чим закінчиться зухвалий план Ліанни? Чи вдасться дійти до Маралла? Він щохвилини чекав вибуху, який розкидає уламки корабля по всьому сектору. Але час минав, і ніщо не порушувало оманливого спокою. Ґордон думав тепер про Ліанну та про майбутнє, яке чекає на них. Потім забувся тривожним сном. І у сновидіннях постійно втрачав Ліанну — то у похмурій пітьмі, населеній дивними тваринами, то у величезному тронному залі, де вона віддалялася, дивлячись на нього холодним, відстороненим поглядом незнайомки… Крейсер тим часом минув скупчення уламків, злегка підкоригував курс на південний захід і продовжував шлях.

Наступного ранку за бортовим часом Коркханн знайшов Ґордона у кают-компанії, де той снідав на самоті — Гарн Горві і його офіцери вже закінчили трапезу. Ліанна ж завжди снідала у себе.

— Все йде поки за планом, — сказав Коркханн.

— Ще б пак, — відгукнувся Ґордон, — Дичина сама йде у капкан. Навіщо вбивати її на півдорозі?

— Але Нарат Тейну, ймовірно, буде не так просто розправитися з нами на своїй планеті. Можливо, він побоїться розголосу.

— Ви дійсно вірите у це?

Коркханн повільно похитав головою.

— Ні. Я знаю Нарат Тейна, його придворних і підданих. Навряд чи що-небудь їх зупинить…

Деякий час вони мовчали. Потім Ґордон сказав:

— Буде краще, якщо ви ознайомите мене зі справою.

Вони перейшли до салону. Коркханн включив об’ємну карту. У темряві засяяли маленькі сонця королівства Фомальгаут.

— Уздовж південно-західних кордонів королівства, — почав Коркханн, — розташовані великі простори, зайняті в основному нежилими світами, серед яких зрідка зустрічаються і планетні системи, де є життя. До одної з них входить Крен, моя рідна планета. Всі ці вільні роз’єднані світи заселені виключно негуманоїдами, — Він вказав на мідну зірку, оточену темною пиловою хмарою. — Це Маралл. На тутешній планеті Тейн знаходиться резиденція принца Нарата.

Ґордон насупився:

— Неочікуване місце для спадкоємця трону.

— До недавнього часу він був лише шостим з претендентів. Він народився на Тейні, пристрасть до інтриг у нього в крові. Його батько був засланий саме з цих причин, за кілька років до народження Ліанни.

— А чому негуманоїди ставляться до нього краще, ніж до неї?

— Він провів серед них все життя. Він думає як вони. Ймовірно, він їм навіть ближче, ніж, наприклад, я. Негуманоїди дуже різні, Джоне. У кожній зоряній системі еволюція йшла власним шляхом. Є істоти настільки незвичайні, що їх уникають не тільки люди, а й інші негуманоїди. Нарат же до всіх відноситься однаково добре. Це дивна людина і, на мою думку, не дуже врівноважена. — Коркханн повернувся, скуйовджене пір’я видавало його збентеження. — Краще б Ліанна послухалася вас. Бог з ним, з протоколом! Але вона надто відважна, щоб боятися там, де страшно звичайним людям. І дуже схожа на свого батька, щоб поступитися перед погрозами. Кузен її розлютив, і тепер вона має намір припинити його дії. — Він сумно похитав головою. — Але, боюся, вона втратила час.

— Все одно тепер вже нічого не змінити, — сказав Ґордон.

Справді, Ліанна так і не дозволила йому себе переконати. Червона зірка росла. Спочатку мерехтлива точка, потім — сліпучий диск. Хоча ставлення Ліанни до Ґордона залишалося рівним і дружнім, зустрічей з ним наодинці вона уникала, і він не раз відчував на собі її дивний погляд — здавалося, вона прораховує щось в умі. Ґордон знав тепер, яка прірва їх розділяє, але подолати її не намагався. Зараз не час. Крейсер почав гальмувати, наблизився до другої з п’яти планет системи Маралла, пішов на посадку.

Тейн. Світ Нарата.

Пил осів, задушлива спека зменшилася. Ліан, Гарн Горві і Коркханн стояли півколом перед екранами, який показував околиці точки посадки. Ґордон марно намагався впоратися з хвилюванням.

— Вони отримали наше послання? — Запитала Ліанна.

— Так, ваша високість. Ми зареєстрували підтвердження прийому.

— Не сумніваюся у ваших словах, капітан, проте мені видається дивним…

Джон Ґордон теж знаходив це дивним. Навколо невеликого посадкового майданчика, який була погано обладнаним і яким, очевидно, користувалися рідко, навколо нечисленних зачинених наглухо будівель і ангарів простягався, на перший погляд, позбавлений життя пейзаж. За зоною обпаленої землі височів ліс з рідкісними граціозними деревами кольору стиглої пшениці, але зовсім іншої форми. У тіні колір переходив у помаранчевий. Бриз, який вони не могли відчувати, розгойдував тонкі верхівки дерев. Жодного руху більше.

Ліанна продовжувала безтурботним тоном, який не відповідав серйозному виразу її обличчя:

— Що ж, оскільки кузен не спромігся влаштувати зустріч, я піду до нього сама. Капітане, підготуйте екіпаж і охорону. Негайно.

Гарн Горві віддав необхідні розпорядження. Ліанна наблизилася до Ґордона.

— Візит буде офіційним. Тому ваша присутність необов’язкова.

— Але, ваша високість, — Ґордон наголосив на титулі, — мені не хотілося б пропустити цю знаменну подію. Злегка почервонівши, вона кивнула і попрямувала до виходу. Ґордон пішов слідом. Коркханн подивився на нього скоса але жодного слова не було більше вимовлено. їх оточила охорона. Зовнішній люк відкрився. Прапороносець розгорнув прапор Білого Сонця і попрямував попереду до екіпажу. Повітря було насичене дивними запахами.

Встановивши прапор на носі машини, офіцер застиг по стійці «струнко» і стояв так, поки Ліанна сідала у екіпаж довгастої обтічної форми, з непомітною бронею і прихованою зброєю. Охорона теж була озброєна до зубів. Але Ґордон не відчував впевненості. Було щось зловісне у високих деревах, у світлих, невинних на вигляд галявинах, у таємничих тінях кольору стиглого меду… У повітрі гарячому, як подих хижака, у дикому запаху вітру… Ні, Ґордон не відчував довіри до цього світу. Навіть небо відштовхувало —