Читати книгу - "І мертві залишають тіні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну гаразд. Чи треба нам сперечатись про назву понять?
— Якщо буде потрібно, то сперечатимемось і про назву. Але в даному разі йдеться не лише про назви. Ви ж самі писали в одній зі своїх книжок…
— Будь ласка, не хвилюйтеся так, пане Майнк. Ми ж у принципі дотримуємося близьких поглядів. Ваш погляд, здається мені, може, надто абсолютний, надто радикальний, але… Але для мене це не предмет дискусії.
Це було геть несподівано для Майнка. Тут заговорив уже інший Мейволд, не той, якого він уявляв собі, читаючи його публікації. Коли під впливом іспанських подій в Ірландії виникла складна ситуація, Мейволд у своїй ранній книжці зайняв дуже чітку позицію. Майнк виписав звідти кілька положень і привіз ці нотатки з собою, маючи на думці процитувати їх у своїй доповіді. Коли офіціант перервав їхню розмову, принісши давно замовлені чай та віскі, він узяв аркуш у руки й швиденько переглянув його ще раз.
«Дуже важко було, — зазначалося там, — патріотичним і антифашистським силам в Ірландії, коли у 1936 році спалахнула громадянська війна в Іспанії. Церква та засоби масової інформації розпочали кампанію з метою повної фальсифікації подій. З кожного амвона, у кожній газеті й по радіо проводилась агітація за Франко та його поплічників. З дрібнобуржуазних верств населення виник ірландський фашистський рух. Фашисти нападали на інакомислячих робітників та селян і чинили над ними фізичні розправи.
У церквах закликали вступати до «вільного корпусу» та до «бригади борців за християнство і Франко», що складалася з 700 чоловік, і яку в грудні 1936 року потрібно було на кораблі німецьких фашистів перекинути в Іспанію.
Події набули серйозного розвитку, і виступити проти цього зголосилися всі прогресивні сили. Допомогу іспанському народові вони розцінювали як свій інтернаціональний обов'язок, гадаючи таким чином змити ганьбу з власної країни та її народу. Незважаючи на небезпеку лінчування, багато ірландців потайки, групами й поодинці, вирушали в Іспанію і вступали там в Інтернаціональні бригади».
Мейволд написав і опублікував ці рядки кілька років тому, коли про Стюарта Джеймса О'Дейвена ще не було ніяких суперечок. Що ж залишалося тепер від цієї його стійкої, бездоганної позиції?
Звичайно, Майнк знав, що будуть суперечки і матимуть вони гострий, безкомпромісний характер, однак на дебати такого загального плану не розраховував. Розуміння класового характеру історичних подій було притаманне й іншим тодішнім працям Мейволда. І в їхньому листуванні з цього приводу ніколи не було жодних розбіжностей. Чому ж раптом така несподівана, ненаукова позиція?
Гайнц Майнк відмовився від наміру викласти Мейволду його власні колишні погляди. Це було б зараз недоречно. Тут ішлося про принципові питання, і він не відступиться од свого, хоч якою неприємною була б їхня розмова. Коли вони лишилися знову самі, він сказав:
— Як історикові оцінити історичні процеси, якщо не визначена його точка зору, чи, як ви кажете, вона не абсолютна й не радикальна?
— Просто так. Історик не повинен оцінювати. Він повинен… Але навіщо нам відхилятися од теми? Мене підганяє час, я вже вам про це писав. Отож ви хотіли мені розповісти, звідки у вас оці дані про долю О'Дейвена…
Гайнц Майнк ковтнув слину. Його заполонило почуття розчарування, невдоволення, бо наткнувся на різкий опір. Мейволд розчарував його, це безперечно. Крім щирої привітності й здатності вести пустопорожні розмови, типові для дрібного обивателя, він нічого не мав за душею. Скидалося на те, що це просто обмежена людина.
Відтак Майнк вимушений був докласти немало зусиль, аби повернути розмову в бажане русло.
— Багато людей, які боролися в Іспанії й нині живуть у нашій республіці, знали О'Дейвена. Деякі чули тільки прізвище, а дехто знав його й особисто. Звістка про те, що він загинув у боях за Брунете, сколихнула всіх. Звичайно, не зразу, бо дехто, кого я розпитував, дізнався про його смерть лише через кілька місяців. Але суперечностей не виникало. Усе сходилось. Навіть більше, товариші, які працювали у штабах чи управліннях, підтвердили мені день та місце його смерті. Їхні свідчення зі мною… якщо бажаєте прочитати…
Він занурив руку в портфель, аби пред'явити решту документів. Ірландець замахав руками:
— Я не хочу вас перевіряти, любий колего. Певен, що ви попрацювали сумлінно. Що мене бентежить, то це лише…
— Що лише?
Після паузи, яку ірландець зробив, вимовивши це слово, пін набрав повні груди повітря й так сидів не озиваючись. На кілька секунд пауза зависла між ними. Виникло враження якоїсь неприємної, майже штучної напруженості.
— Так, так, слухаю вас, — порушив мовчанку Майнк. — Що вас бентежить? — Він глянув на червонощоке обличчя, н ке наближалося до нього і вже торкалось його своїм диханням.
— Я хочу сформулювати це інакше. Німецька Демократична Республіка — все-таки порівняно маленька країна. Наукові сили, безперечно, у вас нечисленні і, наскільки и знаю, використовуються на головних напрямках роботи. Чому ж, запитую я себе знову і знову, Стюарт Джеймс О'Дейвен стоїть у центрі ваших зацікавлень? Чому ваш інститут чи взагалі ваша держава витрачає такі великі кошти, щоб дослідити долю цієї одної людини? Іноземця. Я гадаю… Звичайно, мене це аж ніяк не обходить, а тільки ж… Хіба для досліджень ученого такого масштабу, як ви, це справді важливий об'єкт?
Запитання було поставлено руба. З виразу обличчя ірландця було видно, що йому прикро, ніби йому шкода Майика. Він відкинувся у кріслі й сплів руки.
— Я не розумію вашого запитання, містере Мейволд. Ми ж докладно писали один одному про наші наміри. Ви працюєте над книжкою про ірландських громадян під час другої світової війни. Тут ви й наткнулися на Стюарта Джеймса О'Дейвена. Я керую дослідницькою групою, яка піймається боротьбою Інтернаціональних бригад у Іспанії. Ми теж наткнулися на Стюарта Джеймса О'Дейвена. Ваш і наш погляд на життя і смерть цієї людини не збігаються. Чи ж не можна на цій підставі сказати, що нашу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І мертві залишають тіні», після закриття браузера.
