Читати книгу - "Зоряний єгер"

бір на пагорбі по той бік річки, ні сама річка — неширока, з упевнено-повільною течією, в зелених плямах листя латаття й тугих стрілках молодого очерету. Наближався полудень, а в рибнику у Семена Семеновича, понуро ворушачи хвостом, горі черева плавав трохи більший від долоні окунець. Єдиний. І все. Жодного разу не клюнуло з половини восьмої, хоч ти вбийся. І сонце так розкочегарилося…

Семен Семенович стурбовано помацав рідке волосся на тімені: так і є, гаряче. Як би й справді на такому пригріві… А що, дружина розповідала, дістала ж сусідка Пруткіна на дачі сонячний удар, ледве виходили. Семен Семенович подивився на сонце, на воду, зітхнув — повертатися додому, тим більше з порожнім рибником, не хотілося. І тут погляд його впав на дивного вигляду чотиригранну райдужну панаму, що акуратно стояла за два кроки від нього, на трухлявому березовому пні.

«Забув хтось, — вирішив Семен Семенович. Роззирнувся, щоб окликнути власника, але нікого поблизу не було. — Ну й гаразд. Запитають — віддам».

З деякою неохотою — панама фасон мала явно легковажний, але на риболовлі яка різниця? — Семен Семенович надів головний убір. І з приємним здивуванням відзначив про себе, що шапка легка й прохолодна — те, що треба.

— … А я не поділяю безтурботності Сивкова, товаришу директор. Він не усвідомлює, що його віза під висновком про безпеку «шапок»…

— Послухайте, Климе Петровичу, давайте відкинемо забобони й упередження. Працюватимемо з фактами, як годиться вченим. Ваша лабораторія рознесла на молекули добрий десяток «шапок». Ви прогнали їх крізь усі мислимі випробування. Що вас іще бентежить?

— «Шапка» — з невідомих науці матеріалів!

— Висловлюйтеся точніше, Климе Петровичу: нашій науці невідомих. Раз «шапки» існують, хтось володіє технологією їх виготовлення. Але ви ж розгадали склад дроту? Нормальні метали, хоча сплав і незвичайний. Але ж не радіоактивний?

— Ні.

— Ось бачите. Якихось інших випромінювань чи полів сплав також не генерує. Я читав вашу довідку. Пластична полімерна тканина — згоден, річ винятково цікава, над розгадкою її секрету ми обов’язково продовжуватимемо роботи. Але й вона безпечна… мов дитяча пелюшка. Чи у вас ідіосинкразія[1] на райдужний колір? Скажіть, вам колір не подобається?

— Колір мені подобається, товаришу директор. Мені не подобається таємничість. Хто розкидає ці «шапки»? Навіщо? Вони ж, врешті-решт, матеріальна цінність.

— А ось це, Климе Петровичу, в компетенцію нашого інституту не входить. Давайте займатися своєю справою. Нам доручили встановити, чи становить «шапка» фізичну небезпеку для людського організму. Ми встановили: не становить. Тому іншого мій зам не міг, та й не мав права не написати в проекті висновку. І я, вже не осудіть, його підписую…

— Дорогі радіослухачі! У нашу редакцію останнім часом надходить чимало листів, у яких ви просите розповісти, в чому загадка так званого «буму райдужних шапок». Наш кореспондент зустрівся з академіком Китаєвим, який люб’язно погодився прокоментувати це справді цікаве явище.

— Справді, в останні два місяці в нашій країні й за кордоном відзначалися випадки, коли люди знаходять у найнесподіваніших місцях предмет, що нагадує порожнисту чотиригранну пірамідку з вигнутими гранями. Пірамідка є дротяним каркасом, обтягнутим матерією райдужного кольору, яка володіє певною залишковою еластичністю, відносно високою міцністю, а також добре відштовхує вологу й відбиває сонячні промені. Перелічені властивості дозволяють зробити висновок, що «пірамідки» задумані як головний убір. Проте, хто виготовляє їх і поширює, наразі залишається загадкою. Одні продовжують вважати це чиїмось затягнутим жартом, наприклад, останньою волею якогось геніального винахідника, який таким незвичайним чином вирішив облагодіяти й водночас спантеличити людство. Більш реалістично налаштовані люди схильні вважати, що «шапкодарування» — рекламний хід анонімної фірми, яка готує ринок до введення нових матеріалів. Знаходяться й палкі голови, які уявили, що пірамідки, чи, як їх прийнято тепер називати, «шапки», позаземного походження й розповсюджуються невідомим способом і з невідомим наміром інопланетянами. Звісно, подібні фантазії не витримують критики навіть з позицій наукової фантастики: у жодному з творів названого жанру контакт цивілізацій не починається з розкидання капелюшних сувенірів. Не бачу також ґрунту під закликами шапкофобів знищувати «шапки» як потенційно небезпечні. По-перше, їх заклик дуже просто виконати, а хто стане закладати небезпеку в так легко знищувані предмети? А по-друге, ученими підтверджена повна нешкідливість «шапок» для людського організму. Хоча, поза сумнівом, треба продовжувати дослідження матеріалів «шапки», особливо тканини: розгадка стане вельми цінним надбанням для промисловості…

— Хоча думка більшості наукових кіл збігається з думкою академіка Китаєва, суперечки тривають. А «райдужна шапка» тим часом завойовує популярність і завдяки своїм унікальним якостям, і перш за все легко змінній формі крисів, стає улюбленим головним убором мільйонів жителів планети. Так-так, шановні радіослухачі, ви почули правильно: на думку фахівців, уже близько двох мільйонів райдужних шапок «роздаровано» невідомими в різних країнах Африки, Азії, Америки, Європи. Подекуди мода переходить усі рамки й набуває масштабів масового психозу: форму чотиригранних пірамідок надають іграшкам, предметам меблів, скляним пляшкам і навіть будівлям. Деякі спритні фірми намагаються налагодити випуск власних «райдужних шапок», користуючись тим, що попит набагато обігнав пропозицію…

* * *

— Ці фальшиві дари не сплутають нам карти, Дане Піме? — стривожився Ревізор Підготовки.

— Запевняю, що аніскільки. По-перше, Напіввисокий, підробки не зможуть конкурувати з оригіналом, — відповів Дан Пім. — Тим більше що в них шапки — предмет продажу, а в нас — безкоштовний дар. По-друге, цей, як кажуть на Землі, «бум райдужних шапок» нам на руку. Вивчивши психологію землян, я на нього розраховував. Хай шаліють за чотиригранниками, підносять піраміду на п’єдестал моди, переконують себе, що немає нічого приємнішого від райдужного кольору. Ми не станемо завалювати їхній світ шапками — достатньо буде, щоб хоча б кожен десятий носив дар Дани на голові, а решта таємно чи явно мріяли про таке саме. І коли така мить настане…

— І коли така мить нарешті настане, — наснажуючись, підхопив Ревізор Підготовки Дан Сім, — ми увімкнемо