Читати книгу - "Готується вбивство, Володимир Леонідович Кашин"

Та я їх виведу на чисту воду! Запам'ятають мене, ох як запам'ятають!

I раптом, зрозумiвши, що волає до чужої, незнайомої людини, обiрвав свої ламентацiї i кинувся через двiр на вулицю.

Дмитро Iванович провiв його поглядом i увiйшов у будинок. Побачивши у коридорi дверi з табличкою "Голова сiльради", постукав.

За полiрованим столом сидiв лiтнiй, Ковалю здалося, ще дужче, нiж вiн сам, посивiлий чоловiк. Вiн потирав долонею лоба, немов проганяючи з голови щось нiсенiтне. Полковник подумав, що вiн, певно, ще не опам'ятався пiсля бурхливої розмови з товстуном.

Помiтивши незнайому людину, голова сiльради забрав руку вiд лоба i кивнув Ковалю на стiлець.

Федiр Опанасович Полiщук, як вiдрекомендувався виселкiвський голова, не знав Дмитра Iвановича. Вiн прибув у Кобеляцький район пiсля вiйни, коли той уже служив у мiлiцiї далеко вiд рiдних мiсць. Проте про iнспектора Коваля вiн чував i тепер не вiдразу повiрив, що перед ним сидить сам славнозвiсний сищик, про якого серед землякiв ходили легенди. Вiн то з одного, то з другого боку приглядався до гостя, ще не наважуючись попросити документи та уже задовольняючи свою цiкавiсть. Здається, помацав би полковника, щоб пересвiдчитися в реальностi того, що вiдбувається в його кабiнетi.

Спочатку було стривожився: яка пригода привела полковника у Виселки, але Коваль вiдразу запевнив, що вiдпочиває у знайомих i, скiльки йому вiдомо, серйозних правопорушень у Виселках не сталося.

- Звичайно, - заспокоєно пiдтвердив Полiщук, - якiсь там порушення трапляються. Ще не вивелися дрiбнi крадiжки у полi, на фермах, та ми з цим активно боремося. Апарати теж виявляємо, вживаємо i виховних, i адмiнiстративних заходiв. Самогоноварiння майже повнiстю викорiнили. На сходi ухвалили оголосити Виселки безалкогольними. Заборонили продаж горiлки та вина у сiльпо. Понад вiсiмдесят апаратiв люди добровiльно знесли у сiльраду i тут же прилюдно знищили...

- А скiльки дворiв зараз у Виселках?

- Сто сiмнадцять. У бiльшостi з них погулював зелений змiй, зiтхнув Полiщук. - Нiяк не могли його подолати... Ну, а як з'явився закон, стало легше. Кому охота проти закону йти. Хоч знайшлося кiлька порушникiв, примудрялися ховатися там, де нiколи не подумали б... Та наших дружинникiв не просто обдурити. I у копанцi, в лiску знайдуть. Механiзатор Василь Пiдпригорщук, є такий, командує ними. Бойовий чоловiк, - тут голова, наче щось неприємне згадавши, поморщився i зам'явся, - хоч часом i перегинає.

- I сам порушує?

- Та нi, вiн не п'є. Але... ось зараз перед вами прибiгав один чоловiк, Бондар на прiзвище, - смутно промовив Полiщук i на мить замовк, немов вагаючись, чи варто забирати увагу такої людини, як полковник Коваль, дрiбницею. - Мати у нього злiсна самогонниця. Варила на продаж. Штрафували раз, другий, а потiм судили, два роки дали, правда, без конфiскацiї... Якраз командир дружини найбiльше їм i дошкулив. Вони, як усi, принесли апарат, здали, а потiм Пiдпригорщук у них другий знайшов, у пiдпiллi хати варили. Сам Бондар викрутився, там усе мати порядкувала. От баба i загримiла. - Полiщук на хвильку замовк, стягнувши густi, уже кошлатi брови над перенiссям. - А тепер цей Бондар прибiг до мене iз заявою: мовляв, цiєї ночi, коли Пiдпригорщук чергував, вiн прийшов до сiльради i сказав йому, що сусiдка, Текля Галушка, вигнала самогон. Василь Кирилович узяв понятих i вирушив до тiєї жiнки. Не знайшли нiчого: нi апарата, нi закваски, нi самогону. Так Бондар оце сьогоднi прибiг, кричить, що баба Текля дала Пiдпригорщуковi хабара, бо вiн, Бондар, точно знає, що в неї є самогон... Не дуже менi у це вiриться, - похитав головою Полiщук. - Ясно, що Бондарi лютi на командира дружини i шукають, як помститися, але перевiрити заяву треба, - зiтхнув голова сiльради. - Я йому сказав, що перевiримо, але зауважив, що менi вже набридли його постiйнi скарги та доноси на Пiдпригорщука, i якщо виявиться, що вiн знову збрехав, то доведеться узятися не до Пiдпригорщука, а до нього...

- Того Бондар вискочив вiд вас як опечений, - посмiхнувся полковник. - Мало з нiг мене не збив.

Голова сiльради засмiявся:

- Я цьому "правдолюбцю" нагадав i про другий апарат, що в них знайшли, i про те, що вiн iз матiр'ю не тiльки Виселки споював, а й до поїздiв на станцiю Лiщинiвку возив свою отруту. Матiр посадили, а йому обiйшлося, бо вона усе взяла на себе...

- Є, виходить, лютi вороги у командира вашої добровiльної дружини, - пiдсумував Коваль. - А що ж дiльничний iнспектор?

- Є такий лейтенант. Але в нього територiя - Люксембург плюс Лiхтенштейн та ще й князiвство Монако на додаток - за день не об'їдеш, за Виселки вiн бiльш-менш спокiйний, дружина у нас мiцна... Ну, а у командира її, звичайно, вороги є. Але друзiв бiльше, тi, що йому допомагають... Василю Кириловичу, розумiємо, нелегко, адже громадську дiяльнiсть сполучає з основною роботою... I коли вiн тiльки встигає, передовий механiзатор, з вимпелом не розлучається. За ним люди йдуть, депутатом сiльради обрали... Нiчого, наведемо повний порядок. Найважче з отими, що на схилах понад Ворсклою одрубно живуть. Наче по фортецях.

- Такi, як Ковтун? - спитав полковник.

- Ви уже i нашого "iталiянця" знаєте? - здивувався Полiщук.

- Дещо чув... А, до речi, як у вас з кормами?

- Колгосп бiльш-менш забезпечений.

- А набiги людей на лани?

- Бувають, - зiтхнув голова сiльради. - Недопрацювали в цьому питаннi, - погодився вiн. - Постанова вийшла про передачу колгоспникам на вiдгодiвлю молодняка i водночас про забезпечення кормами, зокрема комбiнованими... Але як колгосп може забезпечити? Йому самому ледве вистачить до наступної весни... Отак вийшло, що одну частину постанови виконали, а другу випустили з уваги. Ножицi!

- Крадуть i з кормоцеху, i з поля, - зауважив Коваль.

- Тягнуть, тягнуть, Дмитре Iвановичу, - сумно погодився Полiщук. - З одного боку - злочин,