Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зрозумів, професоре… — сумно зітхнув Айт. — Я хотів вас порадувати, а виявилось…
— Ну, гаразд… — Лайн-Еу поплескав його по плечах. — Щиро кажучи, я таки й зрадів, побачивши, як порівняно вільно ви йшли коридором. Це значить, що перша в світі операція пересадження мозку людини скінчилася вдало. Але… — він розвів руками. — Але хай краще про цю операцію так і не дізнаються ніколи… А вам протягом двох-трьох наступних декад доведеться докласти всіх зусиль, аби перетворитися на справжнього старика… Перший сеанс розпочнемо завтра вранці.
Це була дуже складна справа — вчитися того, що приходить з літами, поступово: обережності, якою літня людина захищає свої ревматичні кінцівки від протягу та ударів, невпевненості рухів, що з'являється внаслідок втрати м'язами колишньої еластичності та пружності; нарешті, тому бурчанню й постійній невдоволеності, що є яскравим свідченням хворобливих зрушень в організмі, найпершою ознакою старості.
Але це була тільки частка того неймовірно складного завдання, яке стояло перед Айтом. Він мав не тільки перескочити з юності в дряхлість, але й перевтілитися повністю в абсолютно чужу, незнайому людину.
Справа полегшувалася тільки тим, що перед Айтом день за днем, починаючи з юнацьких років, пробігало усе Псойсове життя.
Містер Кейз-Ол не публікував своїх портретів і майже ніколи не з'являвся перед людьми, небезпідставно побоюючись за своє життя. Але, претендуючи на одне з найчільніших місць в історії Пірейї, він фіксував кожен свій крок — «для нащадків». Автоматичні кіноапарати фотографували трильйонера майже безперервно, і в його палацах було дуже мало кімнат, події в яких не лягли б чіткими відбитками на звукову, кольорову, стереоскопічну вогнетривку плівку.
Всюдисуще «Братство Синів Двох Сонць» якимось чином викрало кільканадцять частин цього документального кінозапису. В багатьох кадрах фігурував і камердинер Псойс. Він, правда, прослизав мовчазною тінню на другому плані, але Айт міг на власні очі побачити, як старівся підлий лакуза, як його схилена в поклоні спина з часом набувала форми дуги, його обличчя все більше вкривалося зморшками, а в роті все менше лишалося зубів.
Епізод за епізодом вивчав Айт життя камердинера містера Кейз-Ола, а потім складав екзамен на Псойса гострому на око Лайнові.
Трьох декад виявилось замало. Цей термін довелося подвоїти. Але коли б тепер Псойс воскрес із мертвих і побачив свого двійника, то і він, мабуть, не помітив би ніякого фальшу.
— Ну, все! — сказав якось увечері професор. — Я повідомив, що ви одужали. Завтра вас заберуть.
— Завтра… — прошепотів Айт. — Не хочеться розлучатися, професоре. Я полюбив вас, як рідного батька…
Невідповідність вигляду цього дряхлого старика до змісту промовлених ним слів була такою разючою, що для стороннього вуха це визнання прозвучало б хіба як монолог бездарного блазня з дешевого фарсу. Але професор Лайн скорботно хитнув головою і зітхнув.
— Я боюсь найстрашнішого, професоре: а що коли одряхліє мій мозок і зненависть до Кейз-Ола згасне? Вороття немає, тому буду цілком одвертий: з кожним днем у мені зростає переконання, що я пішов хибним шляхом. Так, я знищу Кейз-Ола. А назавтра з'явиться його нащадок, і все буде, як і до того… Звідки отака безнадійність, професоре?.. Може, це вже й справді настає старість душі?
— Мій любий, це настає зрілість. Зрілість думки, а не тіла. Я розумію ваш стан, бо й сам колись бунтував, як і ви, шукаючи вірного шляху. Чорний балахон «Братства» втішав мене дуже недовго. А потім… — Професор досадливо махнув рукою і, помовчавши трохи, сказав уже іншим тоном: — Не бійтесь душевної старості — вона настане для вас нескоро. Вам слід боятись протилежного — омолодження організму. І перші ознаки цього вже з'явились. Ви помічаєте, що на вашій лисині пробивається волосся?
— Та невже? — Айт схопився і кинувся до дзеркала.
— Псойсе, на місце! — крикнув Лайн-Еу. — Ви що — юнак?! При такій звістці маєте презирливо пхикнути, обережно помацати лисину, потім, крекчучи, підвестись, підійти до дзеркала і, навіть побачивши оцей попелястий пушок, скептично похитати головою. Не забувайте, що за вами стежитимуть об'єктиви кіноапаратів!
— Даруйте, професоре! — тепер уже справжній Псойс чвалав по кімнаті. Імітація була такою досконалою, що Лайнові аж моторошно стало.
— Можу повідомити ще одну неприємну новину: сьогоднішній рентген показав, що у вас незабаром почнуть прорізуватись зуби. Дивно — але факт.
— Ех-хе-хе, професоре. Де вже там зуби…
Здавалося б, і це було зіграно бездоганно. Але професор поморщився:
— Згасіть блиск очей, Псойсе… От так… Це вже краще.
— А що ж мені робити з молодістю, пане професоре? — прошепотів розпачливо Айт.
— Нічого, любий, я приготував вам ліки. — Лайн-Еу витяг з шафи скриньку. — Оце — паста для виведення волосся. Це — мазь, яка навіть обличчя дитини зробить зморшкуватим. А оце, — професор натис на бічну стіну скриньки і відкрив потайне дно. — Це, мабуть, ви знаєте краще, ніж я.
Айт повільно нахилився до стола і зазирнув у скриньку. Там лежала мініатюрна радіостанція, хіба трохи більша за долоню.
— Дякую, професоре! — радо сказав Айт. — Для мене це будуть найкращі ліки від самотності й тоскноти.
— Обережніше користуйтесь цими ліками, Айте! Навіть і такий передавач, як оцей, можна запеленгувати. Слухайте мене щодня о дев'яносто дев'ятій годині. Вас я називатиму «син». Відповідати мені не треба. Тільки коли буде справжня, гостра необхідність, увімкніться на короткий час. Якщо ж я мовчатиму протягом десяти днів, знайте: зо мною сталося лихо. Не відгукуйтесь ні на чий голос, бо в усьому світі є тільки дві такі радіостанції — їх сконструював мій син-небіжчик.
Якийсь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.